17 березня Анґела Меркель їхала до Брюсселя на саміт, який може стати головною подією в її кар’єрі на посаді федерального канцлера Німеччини. За ініціативою очільниці німецького уряду 28 членів Європейського Союзу мали б погодитися на контроверсійну угоду з Туреччиною, котру ще раніше в березні вона позиціонувала як потенційний «прорив» у кризі біженців. Багато хто з її колег по ЄС виступав проти. Але навіть після компромісу Меркель видається більш ізольованою, ніж будь-який інший канцлер Німеччини від 1950-х років.
Таким чином, вона й надалі втрачає вплив. Іще минулого літа Меркель була лідером серед своїх колег по ЄС, бо взялася за кризу євро й протистояння з Росією в Україні. Але 4 вересня відкрила кордони Німеччини для біженців, які заполонили Європу, і це спричинило конфлікт із Угорщиною та іншими східними державами. Спочатку на її боці була Австрія. Але в січні австрійський канцлер Вернер Файманн перейшов на бік опонентів, заохотивши кілька балканських країн закрити свої кордони.
Читайте також: Рейтинг Меркель досяг рекордних рівнів
Така ізоляція Меркель на міжнародній арені не залишилася непоміченою в Німеччині. Горст Зеегофер, прем’єр-міністр Баварії і лідер Християнсько-соціального союзу (ХСС) — партії-спільниці Християнсько-демократичного союзу (ХДС) самої Меркель, критикує канцлерку вже не один місяць. Він вимагає встановлення межі прийому біженців, як це зробила Австрія. Його тривожить те, що електорат ХДС/ХСС не перестає перетікати до створеної 2013 року правої партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН). 13 березня вона фінішувала другою після ХДС у землі Саксонія-Ангальт, набравши 24% голосів. Якщо дивитися на результати популістських політсил в інших країнах, у результатах АдН у Німеччині немає нічого дивного. «Я не вважаю АдН екзистенційною проблемою для ХДС, але проблему тут я бачу», — сказала Меркель. А тоді, наче навмисно, почала ще активніше шукати «європейський» вихід із кризи замість «національного» включно із закриттям кордонів.
Інтерпретувати останні місцеві вибори справді непросто, тому що вони свідчать: Меркель не така вразлива, як вважають закордонні спостерігачі. Переможцями у двох західних землях (Баден-Вюртемберг і Рейнланд-Пфальц) стали відповідно зелені та соціал-демократи. А їхні кандидати підтримали позицію Меркель щодо біженців й одержали за це свою винагороду від виборців. Християнські демократи зазнали невдачі головно тому, що їхні кандидати намагалися дистанціюватися від її курсу. Крім того, у Німеччини немає якогось реалістичного сценарію відсторонення Меркель від влади. Опозиційні партії у федеральному парламенті мають лише 20% місць і в будь-якому разі погоджуються з Меркель щодо біженців. Її партнери по коаліції соціал-демократи невдоволені, але теж на її боці. Понад те, вони знають, що зміщення Меркель означало б нові вибори, які їм зовсім не потрібні. Адже тоді вони тільки втратили б частину електоральної підтримки (на березневих виборах зазнали серйозної поразки у двох із трьох земель). Зате АдН майже стовідсотково потрапила б до федерального парламенту.
Читайте також: Час переоцінки
Безпосередньо змістити Меркель не може навіть ХСС. Якби всі 56 членів парламентської франкції партії раптом вийшли з коаліції, більшість у Меркель просто зменшилася б від нинішніх 80% до 71%. Тому путч могла б улаштувати тільки її власна партія ХДС. Однак вона відома лояльністю до своїх лідерів.Важливіше те, що на місце Меркель немає жодного серйозного претендента. Подейкують, що нинішній міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле не може пробачити канцлерці, що вона обскакала його у 2000 році, коли очолила партію. Але йому вже 73 роки. Міністр оборони Урсула фон дер Лайєн має меншу підтримку в ХДС, ніж Меркель, і в питанні біженців не поступається останній ліберальністю. Як потенційну наступницю Меркель називали Юлію Клекнер — кандидата від християн-демократів у землі Рейнланд-Пфальц. Але вибори там вона програла, і це стало її другою поразкою за п’ять років. Єдиний варіант залишення канцлеркою посади до закінчення терміну в 2017 році — за власним бажанням. Подеколи і справді з’являються чутки, що вона, можливо, розглядає перспективу очолити ООН. Але на цьому етапі її кар’єри такого чекати марно. Жінка, яка за останні 10 років «прославилася» відсутністю ідеології, схоже, знайшла своє покликання з початком кризи біженців.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com