Протягом десятиліть під час холодної війни в міжнародних відносинах домінувала теорія реалізму, головний постулат якої був таким: міжнародна система держав нагадує «модель більярдного м’яча» — поле, де взаємодія і сутички численних держав-суперників основані тільки на їхніх зовнішньополітичних інтересах. Те, що відбувалося на внутрішньому рівні, у межах кордонів тих держав, не вважалося важливим чинником для аналізу їхніх майбутніх дій або дій їхніх міжнародних суперників. Ця теоретична модель ще тоді була хибною, але ще менше має сенс сьогодні, коли внутрішньополітичні події та кризи безпосередньо й часто драматично впливають на міжнародну позицію держави, на долю її союзників і суперників. Коли йдеться про внутрішні кризи світових наддержав, як-от Сполучені Штати, їхній вплив посилюється завдяки уявленню стратегічних суперників. Ті відчувають, що можуть безкарно діяти й розширювати вплив на територіях, що їх вважають важливими, тоді як світовий гегемон зосереджений на спробах владнати численні внутрішні виклики. За доби, коли гібридна війна й неоголошені дії в міжнародних відносинах стали найпоширенішою зброєю Кремля, негативні наслідки універсального принципу «уявлення стають реальністю» зазвичай лягають на сусідів Росії. Україна та Білорусь відчувають дедалі сильніший тиск у багатьох сферах (політичній, соціокультурній, економічній, правовій) і навіть потерпають від загрози потенційного поновлення бойових дій. Це відбувається тому, що Москва все більше вважає лідерство США слабким, користається з того, що американці зосереджені на іншому й достатньо відсторонилися від України.
Літо 2020 року й подальші місяці осені забезпечують Кремлю саме таку зручну нагоду посилити тиск на Україну й Білорусь — і в невійськових сферах, і у військовій, — використовуючи політичні, а також бойові дії. Головною причиною сміливості Кремля є низка нещодавніх драматичних подій, що, на думку росіян, загрожують американському політичному устрою тривалим хаосом, відволікаючи лідерів США від європейської арени й змушуючи їх зосередитися на внутрішніх справах: власних суспільних проблемах і кризі в охороні здоров’я. До таких істотних внутрішніх факторів для Сполучених Штатів належать: жорстокі протести ліворадикальних рухів, поширення пандемії COVID-19 на території країни й розбрат, що його спричинив Дональд Трамп із союзниками в НАТО внаслідок несподіваного та безпідставного рішення президента вивести 25% американських збройних сил у Європі. Крім того, нещодавно стало відомо про щедре фінансування російським ГРУ «Талібану», що вбивав американських і натовських солдатів в Афганістані.
Читайте також: Дроноцентричний удар
Щоб найближчими місяцями успішно маневрувати в таких неспокійних міжнародних водах, Україна повинна мобілізувати всю національну рішучість, дипломатичні навички й лідерську мудрість, щоб зберегти суверенітет і цілісність перед лицем потенційного поновлення російської агресії на різних фронтах.
В останні кілька тижнів ситуація у США в деяких сферах стала нестабільною та мінливою внаслідок двох найбільших внутрішніх криз: пандемії COVID-19, що й далі вирує в Штатах, та спалахом жорстоких бунтів. Протести почалися як законні й мирні антирасистські демонстрації, але швидко переросли в атаки розлюченого натовпу на поліцію, державні установи, фірми, а віднедавна й численні історичні пам’ятки. Стало очевидно, що ці акції вже не спонтанні, а організовані різноманітними радикальними організаціями: передусім ANTIFA (ліворадикальним антифашистським рухом) або також радикальним відгалуженням руху Black Lives Matter, як-от горезвісний Black Panthers. Силові методи активістів спричинили відчуття нестабільності й тривожності в американському суспільстві, що грає на руку президенту Дональдові Трампу, а зрештою і Москві. Кремль давно завів традицію підтримувати й підохочувати такі рухи на Заході, зокрема в США. Традиція бере початок з расових сутичок кінця 1960-х. Ідея завжди була єдина: відвернути увагу Америки за допомогою роздування протестів, використовуючи наявну соціальну й расову напруженість, і в такий спосіб здобути пропагандистську перемогу, продемонструвавши світові, що Америка — «расистська країна». Це водночас розв’язувало руки Москві, щоб придушувати як внутрішні протести, так і рухи за свободу в країнах, які Кремль вважає своєю сферою впливу. 1968 року протести західноєвропейської молоді й расові виступи в США дозволили СРСР придушити Празьку весну: послаблений і зосереджений на собі Захід не чинив опору. Нині логіка Москви приблизно така сама, враховуючи, що місцеві умови загалом подібні, а «посібник» Кремля з гібридних дій давно написаний та успішно випробуваний більш як півстоліття тому.
Нинішні протести — безперечно, суперечливий подарунок для президента Трампа. З одного боку, він їх використовує, щоб зображувати себе єдиною силою стабільності серед хаосу, спричиненого ліворадикалами. Із другого боку, він інстинктивно зреагував надміру бурхливо, пригрозивши відповідати на силові методи силовою протидією: не тільки спонукати губернаторів штатів застосовувати підрозділи Національної гвардії для розгону протестувальників, а й (що найбільше турбує) намагатися втягнути в цю складну справу американську армію. Попри законність використання регулярних військ на території США, ця опція передбачена тільки для придушення повстань (як, наприклад, Громадянська війна у США, коли на основі правового обґрунтування Північ воювала проти бунтівників Півдня і відновлювала Союз). Нинішня ситуація, звісно, зовсім інакша, і не дивно, що напрочуд незвичайна вимога Трампа використати армію США на внутрішній території наткнулася на рішучий опір генерала Міллі — начальника штабу армії. Негативна реакція засвідчила (попри офіційні примирливі публічні заяви), що ексцентричні вимоги Трампа під час криз призводять до сутичок між цивільним і військовим керівництвом. Кремль, імовірно, сприймає такі внутрішні події, що виходять на поверхню, як чергову ознаку неспроможності відносин Трампа з його військовим керівництвом і як ще одну можливість випробовувати рішучість США на міжнародному рівні.
Читайте також: Фронт на східному фланзі
Понад те, оголошення американського лідера про заплановане виведення 9500 американських солдатів із Німеччини (майже 25% військової присутності США в Європі) заскочило зненацька всіх — від натовських союзників США в Європі (зокрема, Німеччину, яку Трамп прагне покарати) до керівництва Пентагона. Це стало ще одним свідченням того, що Трамп і його команда ухвалюють навіть важливі стратегічні рішення потай, не радячись із військовим командуванням, яке потім має виконувати невиправдані плани.
Це де-факто незаслужений стратегічний подарунок Путінові й Кремлю за найбільш несприятливих обставин і геть неочікуваний для союзників та партнерів США. Ідеться про односторонній крок, не врівноважений значущою відповіддю Кремля, адже Москва нічого не зробила, щоб припинити агресію проти України. Навпаки, схиляється до потенційного посилення бойових дій восени за допомогою різноманітних військових і невійськових інструментів за надійно випробуваною «всеохопною моделлю», характерною для гібридної війни Росії ХХІ століття. На рівні бойових дій найімовірнішим сценарієм для Кремля можуть бути стратегічні навчання «Кавказ-2020» для маскування нового вторгнення на територію України, так само як це було напередодні окупації Криму. Однак, на відміну від літа 2014 року, — коли Росія ввела регулярні війська й диверсійні групи ГРУ на Донбасі, проте досі постійно й завзято заперечує їхню присутність, — цієї осені потенційна агресія Росії може зрештою стати відкритою з огляду на успішне застосування Москвою інформаційної та правової війни проти України. Гібридні інструменти дають Кремлю змогу стверджувати на міжнародному й внутрішньому рівнях про «законні підстави» для вторгнення в Україну, щоб захистити тамтешнє російськомовне населення так само, як населення Криму.
Два важливі чинники, що набирають обертів із 2014 року, можуть дозволити Росії маскувати свою агресію як «оборонні» й «гуманітарні» дії.
По-перше, нинішній брак водопостачання в Криму з української території, що Кремль може використати, заявивши, наче за літо назріла гуманітарна катастрофа, внаслідок якої необхідні «виправи» з Криму для захоплення Каховського водосховища та інших об’єктів водопостачання.
По-друге, на «фронті» правової війни процес паспортизації російськомовного населення Донбасу триває в тривожних масштабах, за деякими даними, кількість власників російських паспортів уже сягає мільйона. Будь-які бойові дії на тій території Росія вже може називати виправданою воєнною операцією для захисту істотної кількості «російських громадян» за кордоном. Використання правової війни для воєнних операцій буде не менш активним, ніж використання Кремлем стратегічної правової війни. Імовірно, правовійна ґрунтуватиметься на нещодавніх вимогах Мінської групи про те, щоб Україна запровадила зміни в Конституції й визнала окуповані Росією території Донбасу — так звані ДНР та ЛНР — як легітимні утворення, з якими Україна повинна вести переговори безпосередньо. Після того як Україна відмовилася від цього та інших вимог Росії, прописаних у протоколі нормандської зустрічі в грудні 2019 року (розмінування, дефортифікація, відкриття нових контрольно-пропускних пунктів на кордоні), росіяни можуть вільно стверджувати, що українська влада порушує свої юридично обов’язкові обіцянки, а тоді влаштувати низку провокацій в окупованому Донбасі, щоб мати привід для відкритих бойових дій.
До того ж у сфері інформаційної війни президент Владімір Путін особисто поширює квазіісторичні наративи про роль Росії в Другій світовій війні, скаржачись на гадану «втрату російських земель», надто територій, які відійшли Україні. Опублікувавши статтю в провідному американському виданні The National Interest, Путін не тільки вкотре намагається перекрутити історію: публікацію слід розглядати як суттєвий зв’язок між інформаційною та правовою війною. Ідеться про комплексні гібридні заходи, спрямовані на підготовку інформаційного та правового «операційного середовища» на міжнародному рівні для потенційних воєнних дій Росії. Це робиться на той випадок, якщо Кремль вирішить, що інших варіантів змусити Україну піти на російські умови не лишилося.
Читайте також: Проект бюджету Пентагону: що планують купити американські військові
Два останні кроки російського військового командування доводять, що ці сценарії реальні й можуть бути реалізовані з достатньою присутністю ЗС РФ як біля України, так і в напрямку балтійських республік і Польщі. Одразу після того, як Адміністрація Трампа повідомила про плани вивести 25% американської армії з Європи, збройні сили Росії заявили про намір розташувати додаткові військові підрозділи в західному стратегічному напрямку, що становитиме безпосередню загрозу для Польщі й країн Балтії, а також Білорусі. Такі військові розташування можуть використовуватися і для тиску на президента Аляксандра Лукашенку з огляду на нинішню політичну кризу в Білорусі, щоб він погодився на тіснішу інтеграцію з РФ — цей потенційний розвиток подій створить безпосередню військову загрозу для України з Півночі.
Історія відносин Росії та Заходу довела, що будь-які поступки, зокрема з боку США, завжди сприймаються Кремлем як ознака слабкості. Так було під час конфронтації США і СРСР за холодної війни. Отже, останні події та рішення можуть додати Кремлю сміливості для максимальної експлуатації гаданого відвертання уваги США, особливо напередодні вирішальних президентських виборів, що відбудуться в листопаді. Для протидії обидві палати Конгресу, які традиційно активно підтримують НАТО і євроатлантичну безпеку, повинні ухвалити закони, спрямовані на скасування ірраціональних планів Трампа з виведення військ, що загрожують послабленням оборони Європи та зміцнюють і додають наснаги Росії.
Однак є й правильні зрушення, адже США та НАТО й далі підтримують суверенітет і прозахідний курс України, що може мати позитивний вплив на безпекову ситуацію в Україні на стратегічному й тактичному рівнях. 12 червня Північноатлантична рада визнала Україну партнером із розширеними можливостями, що поглибить співпрацю й взаємосумісність України з НАТО в майбутніх операціях і місіях Альянсу. За Атлантичним океаном еліта США у сфері зовнішньої політики й безпеки добре розуміє безпекову ситуацію навколо України й постійно намагається допомогти країні збільшити оборонний потенціал. Нещодавно Держдепартамент повідомив про продаж 16 бойових катерів Mark VI, що можуть використовуватися для прибережної оборони. Цей крок безпосередньо свідчить, що американці незмінно підтримують суверенітет і національну безпеку України. Нова техніка допоможе Києву протидіяти морській загрозі з боку Російської Федерації, зокрема в Азовському морі, і захищати свої територіальні води в цьому регіоні. Хоча цей крок не є магічною «срібною кулею», що розв’яже всі проблеми України, спричинені російською агресією, але він, без сумніву, допоможе поліпшити військовий баланс у регіонах Чорного й Азовського морів. Крім того, він може знеохотити російську владу від агресивних дій, спрямованих на захоплення Азовського узбережжя України.
Найближчі місяці літа й осені (з червня по листопад) загрожують багатьма потенційними реальними або сфабрикованими кризами на міжнародному рівні, у США й на Заході, а також усередині України. Київ повинен скористатися нечисленними позитивними зрушеннями у сфері безпеки й політичними тенденціями, нехай і обмеженими за кількістю та масштабністю, щоб маневрувати в цій неспокійній ситуації, та водночас готуватися до найгірших сценаріїв. Лише уявлення про силу, рішучість і єдність України можуть знеохотити Кремль вв’язуватися в чергову військову авантюру та дають надію українському народові на те, що грозові осінні хмари розвіються і що катастрофічного шторму, який насувається з північного сходу, вдасться уникнути.