Зазирнути в інший світ

ut.net.ua
19 Лютого 2008, 00:00

 

 

Це зібрання унікальне, як  і сам предмет колекціонування. Українська обрядова домашня ікона. Такого симбіозу християнства і народної творчості не має жодна інша культура.

Аматори від Бога
 
Порівняно зі зробленою за чіткими правилами іконою «професійною», її хатній аналог у чомусь наївний, більш примітивний і дещо язичницький. Така ікона «портретувала» буденне життя пересічного українця з його індивідуальним ставленням і до небесного, і до земного. Зазвичай домашню ікону робив сільський богомаз – для себе, сусідів, на продаж під час ярмарку. На відміну від канонічних творів, чимало любительських образів підписано. За бажання, ми можемо спробувати уявити собі «майстра Андрія і його дружину Марію», які спромоглися на шедевральну Божу Матір із немовлям.
 
До речі, «дружина Марія» опинилася тут не просто з пошани. В Україні жінкам було дозволено писати ікони, і створили вони їх безліч. Пані Ольга розповідає, як можна розпізнати «чоловічу» чи «жіночу» руку – метод їй підказали судові медики. Все виявляється нескладно. Якщо риси обличчя святого надто м’які, а звитяжний змієборець на вигляд – юна красуня зі списом: над іконою трудилася жінка. Гендерні відмінності не замажеш.Святий Пантелеймон. Черкащина. ХІХ ст.
 
Наша домашня ікона не лише засвідчує усвідомлення українцями рівноправності перед Всевишнім. Регіональні відмінності та етно-психологічні особливості народу в ній «прописано» чіткіше, ніж у багатьох наукових монографіях. Дошки будь-якого часу створення зберігають композиційні, колористичні й декоративні ознаки, притаманні тим чи іншим землям. Ікони Чернігівщини, наприклад, надзвичайно яскраві й строкаті. Їхні автори не пасували перед поєднаннями червоного, жовтого, помаранчевого. Подобалися їм і великі мальовані квіти та язичницькі символи. Київські взірці, навпаки, завжди стримані, вирішені переважно у темно-червоній або темно-брунатній гаммі. Полтавські ікони ніжні, м’які, пастельні, майже завжди на блакитному тлі. Буковинські ж – напрочуд динамічні, часто із зображенням руху, але без вимальовування дрібних деталей.
 
Підтримати традицію
 

 

Українознавство під незвичним кутом зору почалося для Ольги Богомолець понад 10 років тому. Цілком випадково: жодного знаку, що це привнесе деякі зміни в житті, майбутня колекціонерка тоді не побачила. На Сінному ринку вона підняла з багнюки стару порепану дошку – коли зрозуміла, що то саме ікона. Не змогла через неї переступити, як робили це інші перехожі. На іконі було видно лише очі святого. Після купелі, влаштованої несподіваній знахідці, стало зрозуміло, що артефакт не вартий навіть тієї гривні, що за нього віддали продавцю мотлоху, але… Пані Ольга спочатку зацікавилася, кого ж тут зобразили. Виявилося – Святий Іларіон, а дошка належить до так званих сільських домашніх ікон. Святий Іларіон і досі залишається улюбленцем: з нього почалася грандіозна колекція, що нині нараховує 3000 одиниць.
 
У грошовому еквіваленті домашні ікони дуже програють церковним. Але вартість їх вимірюється іншим – винятковістю явища як такого. Ковчег. Святий Устиніан. ХVІІІ ст.Збирачка старовини не лише підбирає уламки історії, які сьогодні безжалісно знищує постіндустріальна доба. Вона намагається довести цінність такого типу мистецтва, в першу чергу, самим українцям. Матеріалу наразі накопичилося вже так багато, що прийшов час його систематизувати й оприлюднити. Крім виставок, пані Ольга готує каталоги своєї атрибутованої колекції, а також серію книжок просвітницького характеру «Вікна в позапростір».
 
Саме ж зібрання потребує окремого музейного приміщення. Тому разом із чоловіком пані Ольга нині будує цілий Етно-парк у Радомишлі. У відреставрованій давній фортифікаційній споруді знайдеться місце і колекції, і виробництву паперу за старовинними технологіями, й іконописній майстерні. Бо збирати зразки народної творчості – це одне, а підтримувати традицію, яка може бути втрачена, погодьтеся, зовсім інша справа. За словами авторки проекту, сучасна домашня ікона повинна бути щирою, а тому основна вимога до її автора – повна відсутність художньої освіти. Все має бути по-справжньому. Тоді, можливо, українські хатня ікона повернеться в наші домівки не тільки як експонат.