Це всесвітня фабрика, строкатий регіон конкурентів, зв’язаних докупи ланцюгами постачання. Але йому бракує талановитих управлінців і глобального мислення. Багаті Японія та Південна Корея мають своїх суперзірок, як-от Toyota і Samsung. Інші азійські компанії рідко помітні на світовій арені.
Це пояснюється тим, що азійський капіталізм донині варивсь у надто комфортному просторі. У період буму 2002–2010 років бізнес отримував легкі прибутки в себе на батьківщині: зростання йшло швидкими темпами, а робоча сила і кредити були дешевими. Тепер дві третини великих азійських фірм перебувають у державній власності або належать «підприємницьким домам» (часто у власності однієї родини). Ці верховоди зазвичай підтримують тісні стосунки з урядовцями й одержують доступ до дешевої землі та кредитів. Половина всіх мільярдних статків Азії нажита в секторах, де процвітає кумівство (як-от сектор нерухомості). На Заході – лише 15%. За межами Японії, Тайваню і Південної Кореї нехтують інноваціями. Два автомобільні гіганти з Індії та Китаю Mahindra & Mahindra і Great Wall разом на дослідження й розробки витрачають 3% аналогічного бюджету Volkswagen.
Для західних фірм прорахунки азійців виявилися удачею. Це пояснює приклад iPhone: його збирають руки китайських робітників, але майже весь прибуток отримують «мізки» з компанії Apple та інших виробників високотехнологічних комплектуючих із багатого світу. Проте закони, які керували азійським капіталізмом останні два десятиліття, сьогодні змінюються. Азійські фірми вимушені ставати розумнішими, спритнішими і глобальнішими.
Читайте також: Інший Китай: Тайвань може стати найбільшим «драконом Азії»
Безпосередня їхня мотивація – зниження прибутковості: зростання сповільнилось, і азійські акції за останні три роки відірвалися від американських на 40%. Свою роль відіграють і три глибші тенденції. По-перше, робоча сила в Азії, зокрема в Китаї, дорожчає, а на сході континенту старіє. По-друге, зростають вимоги азійського середнього класу. По-третє, посилилася конкуренція з боку західних мультинаціональних корпорацій, які інвестували в Азію $2 трлн. Нині вони використовують ту саму дешевшу робочу силу, але мають набагато ефективніші ланцюжки постачання, цінніші бренди й інновації.
Тепер, коли азійські ринки перестали бути такими комфортними для місцевого бізнесу, останній пристосовується – і стає сильнішим. Китайські фірми на кшталт виробника холодильників Haier планують автоматизувати виробництво й перейти на складнішу продукцію. Китайці пробиваються в дорожчі сегменти ринку, відтак корейцям доводиться з подвійним завзяттям боротися за збереження лідерства. Так, витрати Samsung на конструкторсько-дослідну роботу 2013 року зросли на 24%. Якщо незграбні азійські гіганти Індія та Індонезія зберуться, багато виробничих потужностей, а відтак і робочих місць, переміститься до них. Індійські ІТ-аутсорсингові фірми, яким раніше довіряли лише найпростіші завдання, зараз стали лідерами в галузі великих даних.
Через підвищення вимог споживачів у традиційні галузі починають вторгатись інтернет-фірми. Китайський інтернет-гігант Alibaba розширюється в банкінг, телекомунікації та логістику. Нині аналітики оцінюють компанію в $150 млрд: це перевищує вартість сталеплавильної промисловості Китаю. Нове покоління компаній може вирости на ґрунті попиту на медичні послуги в Азії. Поки що частка фірми цієї галузі становить лише 4% фондового ринку регіону (для порівняння: в багатих країнах – 12%).
Щоб конкурувати з іноземними суперниками, азійські фірми глобалізуються. Китайська Lenovo має західний стиль управління і багато іноземних працівників. Huawei обігнала Ericsson у створені телекомунікаційного обладнання. Індійська Sun Pharma – один із найбільших у світі виробників непатентованих медикаментів. Tata Sons стала першокласною ІТ-компанією і виробником автомобілів класу люкс, власником найрізноманітніших активів у Індії.
Читайте також: Країни Східної Азії хочуть створити зону вільної торгівлі
Бізнесу в Азії належить зробити ще набагато більше. Тамтешні великі компанії витрачають на 50% більше на дослідження й розробки, ніж п’ять років тому. Але їм іще слід навчитися знаходити радикальні інновації. Конгломерати мають зосереджуватися на кількох ділянках, де вони можуть вийти на глобальний масштаб. Свою частку здатен внести й уряд, звільнивши державні компанії від свого втручання й не дозволяючи всесильним посадовцям гальмувати підприємництво.
А західним компаніям розслаблятися не можна. У деяких галузях (наприклад, авіабудуванні) все ще існують нездоланні бар’єри, що захищають їхній ринок, але в інших секторах бренди й технології не здатні зупинити азійських конкурентів. Загроза низькооплачуваній робочій силі на Заході, ймовірно, зменшитися. Китайські робітники компанії Haier отримують 25% від того, що заробляють американці. У 2000 році це було 5%. Натомість боятися, можливо, доведеться копірайтерам, науковцям і дизайнерам, яким у спину дихатимуть конкуренти зі Сходу.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com