Відтак у коментарях, як годиться, затягнули наболілу тему доходів, від яких залежать споживчі ціни. Тож я, котра вже багато років прожила як там, так і тут, не могла її оминути.
Все можна з’ясувати, порівнявши. Мінімальна зарплата в Ізраїлі, що приймає емігрантів, є начебто дорогою державою, та ще й постійно воює, становить, за останніми даними, 4300 шекелів, тобто приблизно €1000.
Пропрацювавши чимало років в Україні у галузі ЗМІ та комунікацій, цілком серйозно заявляю: мої колеги рідко досягають рівня оплати праці ізраїльської прибиральниці.
Приміром, у Києві приблизно так само чи (зрідка) на 20–30% більше отримують досвідчені керівники проектів у PR-агентствах. А також оглядачі, редактори журналу Forbes. Зазвичай це люди, котрі працюють по 60 годин на тиждень, і ніхто за цей понаднормовий час, певна річ, не доплачує. І нам ще закидають, що українці – ледаща.
В Ізраїлі додаткові робочі години коштують роботодавцям удвічі дорожче, ніж основні.
Офіційна зарплата моїх колег у Києві і поготів не перевищує половини реальної. Про майбутнє замислюватися навіть непристойно. Платити податки не має сенсу, безглуздо. В Ізраїлі всі доходи обліковуються та нараховуються на єдиний рахунок, котрий кожен громадянин зобов’язаний відкрити в одному з кількох наявних банків протягом кількох днів після досягнення повноліття. Пенсійний та соціальний збори, медична каса, податки, за рахунок яких забезпечується неабияка соцсфера та робота бюджетних організацій – все це сплачується точно.
Тож у чім річ? Може, ринок послуг переповнений? Можливо, у нас іще забагато газет і журналів, про інтернет-проекти взагалі не згадую?.. Чомусь менеджери усіх ЗМІ офіційно розповідають про самоокупність, а у вузьких колах пошепки і про дотації від власників-мільйонерів не забувають сказати. Якось медіа-експерт Антон Носік сказав, що українські медіа ніколи не будуть прибутковими, допоки перебувають у власності олігархів, позаяк зорієнтовані вони на інтереси не читача, а власника. Почасти так і є. однак водночас така ситуація склалася тому, що люди згодні працювати за такі гроші.
Певна річ, Україна як держава, що розвивається, надає «необмежені можливості». Так, журналістом і піарником тут може стати будь-хто. Звісно, не прибиральниця. Але середнього рівня інженер, випускник ВНЗ будь-якої спеціальності чи навіть студент – потрібно лише бажання. Для початку рік – два доведеться горбитися за €300–400 на місяць, намагаючись розміститися у маленькій квартирці за €400 десь у задвірках столиці з кількома компаньйонами.
Натомість в Ізраїлі цінують освіту, причому тамтешню, чи підтверджену переатестацією. Всім відомо, як у нас дістають дипломи. Тутешній інженер, найімовірніше, там з нуля зможе влаштуватися звичайним робітником, а український журналіст – барменом чи офіціантом. Однак ті, хто переїхав, працюють і задоволені тим, що мають. Попит на некваліфіковані спеціальності є завжди. А от на модні офісні – дуже невеликий, тому що розумова праця є високооплачуваною.
Порівнюємо далі. Винаймати пристойну окрему квартиру, скажімо, в районі Хоф-Ашарон (околиці Тель-Авіва – вибір міст чималий, в чому можна переконатися, кинувши оком на мапу Ізраїлю), можна за €500. Двокімнатну мебльовану квартиру, що десь за годину їзди від офісу – за половину мінімалки! Придбання житла у єврейській державі забезпечує «машканта» – кредит на 28 років під 4% на рік. Українська іпотека здебільшого дається на 10 років і коштує 20% річних. Так, ізраїльтяни заощаджують електроенергію та воду як дорогоцінні вичерпувані ресурси. В Україні ж ці самі ресурси коштують копійки. Але такі наші статті витрат, як «квартплата» і «теплопостачання» перебувають десь на одному рівні. Навіть €60–80 за комуналку там проти €40–50 тут, хіба за таких доходів є про що сперечатися?
Продукти на ринку Тель-Авіва за цінами цілком відповідають київським, хіба що хліб і такі «делікатеси», як гречка та килька в томаті. А от фрукти й овочі дешевші, адже там тепло й кілька врожаїв на рік. Ціна на одяг та інші товари також перебувають майже на одному рівні.
«Щасливці», котрі відкрили у нашій країні власний бізнес, знають, скільки їм обходяться хабарі різним посадовцям, пожежникам і санепідстанціям – десь 10–20% прибутків. В Ізраїлі корупції практично немає. Тобто на такому рівні взагалі немає. Країна посідає 39-ту сходинку у рейтингу Transparency International проти 144-ї позиції України.
Подумавши про українську інтелігенцію, на думку спадають мурашки-трударі, котрі все життя покладають на рідну справу. При цьому вони ще примудряються щось заощаджувати, аби хоч трохи поїздити світом не один раз, але кілька на рік (диска унтери, гостели, групони, мабуть, створені спеціально для нас). Зітхають, беруть «халтурки», відпочивають нашвидкуруч – і гайда на роботу. Ізраїль і не снив про таке…
Парадокс: при цьому дуже багато хто з українських громадян інтелектуальної галузі є цілком свідомими патріотами своєї бідолашної країни. У своїх почуттях національної гордості вони не поступаються ізраїльтянам, хіба що в армії служити бажання не мають.
Замислишся про це все й охоплює захват. Країно, тобі так поталанило з народом. Користуйся з нього, допоки той живий. Користуйтеся, олігархи, позаяк усі наші голови, руки й ноги до ваших послуг. І ще – красно дякуємо за дешевий хліб