У. Т.: Ви недавно разом з багатьма відомими українськими громадськими діячами підписали Звернення до Ради Всеукраїнського об’єднання «Майдан», лідерів парламентських і позапарламентських політичних партій, громадських організацій і рухів, де закликали усунути режим Віктора Януковича через проведення всеукраїнського референдуму за дострокові вибори президента України. Ви справді думаєте, що цей шлях сьогодні можливий і результативний? Адже організація референдуму – прерогатива президента. За новим законом, референдум навіть не передбачає спостерігачів. Ви бачите, як можна було б його виграти в таких умовах, навіть якщо більшість громадян вимагатиме відставки президента?
– План дій, затверджений Народним віче 19 січня, також закликає до проведення всеукраїнського народного голосування задля висловлення недовіри президенту та його відставки у конституційний спосіб. Янукович є не гарантом захисту суверенітету України і забезпечення конституційних прав українських громадян, як передбачено Конституцією України, а становить загрозу національній безпеці і конституційному ладу держави. Про це, зокрема, свідчать підписання ним на початку свого президенства у лютому 2010 року горезвісних Харківських угод, які грубо суперечать Конституції України, і відмова підписання в листопаді 2013 року Угоди про асоціацію з ЄС на порушення Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Президент Янукович систематично освячує своїм підписом численні «закони», які ухвалює контрольована ним парламентська більшість на порушення Конституції України та Закону про Регламент Верховної Ради і які підривають основи національної державності України та її конституційний лад. Апофеоз такої антидержавної та антиконституційнї діяльності Януковича – підписання ним 17 січня «законів про диктатуру», спрямованих на порушення фундаментальних прав і свобод українських громадян.
В умовах нинішніх політичних і правових реалій єдиний легітимний спосіб започаткувати процес усунення Януковича від влади – проведення всеукраїнського референдуму про дострокові вибори президента України.
Якими можуть бути аргументи проти таких дій? Кажуть, що Закон про референдум є антиконституційним, бо ухвалений у нелегітимний спосіб і суперечить Конституції України. Використання цього Закону буде його легітимацією. Проте зважаймо на ту реальність, в якій ми живемо. Сьогодні практично всі закони, ухвалені з початку 2010 року, прийнято з порушеннями регламенту і Конституції; але вони працюють і їх застосовують. Закон про референдум санкціоновано владою для досягнення її цілей, зокрема для ухвалення виробленої під Януковича нової Конституції. Чому опозиція не може використати цей Закон для досягнення правомірних, легітимних цілей? Другий аргумент: влада все одно сфальсифікує результати референдуму, і таким чином опозиція та українське суспільство зазнають поразки. Тоді годі також сподіватися, що на президентських виборах 2015 року переможе кандидат від опозиції, їй немає жодного сенсу брати в них участь. Третій аргумент: Закон передбачає, що комісії спостерігачів формують лише міські ради і через це опозиція буде позбавлена можливості контролювати підрахунок голосів. Чинний Закон про вибори народних депутатів у цьому сенсі набагато досконаліший, але на парламентських виборах 2012 року і потім під час довиборів у проблемних округах відбулися масштабні фальшування. Очевидно, за таких обставин лідерам опозиціїї не варто відмовлятися від ідеї проведення референдуму, а вже зараз розпочати роботу зі створення механізму захисту результатів народного волевиявлення і під час референдуму, і під час майбутніх президентських виборів.
Читайте також: Янукович і опозиція: компромісу.net
Проведення референдуму треба розглядати як перший крок для практичного початку президентської кампанії. Хай би яким був його результат, маємо виходити з того, що під час проведення референдуму буде видно слабкі місця опозиції щодо захисту результатів волевиявлення. І це повинно бути використано для вироблення механізму захисту результатів волевиявлення під час майбутніх президентських виборів. Навіть у разі програшу позитивним буде те, що стане очевидним, які маніпуляції, політичні технології використають для фальшування майбутніх президентських виборів і буде зрозумілим, яких заходів потрібно вживати для запобігання цьому.
Закон про референдум передбачає, що його проведення має санкціонувати президент. Водночас у ньому записано: якщо ініціативні групи зберуть три мільйони підписів, президент зобов'язаний підписати указ про проведення референдуму.
Якщо влада блокуватиме проведення референдуму ще на етапі створення ініціативних груп, її протиправні дії будуть потужним мобілізаційним чинником та імпульсом для наступної хвилі протестів і створить підстави для тиску на українську владу також і західними державами та інституціями. Майдан у такому разі набуде іншої динамічної модальності. Замість стояння і вислуховування молитов, промов і співів енергію мільйонів його учасників має бути спрямовано на виконання конкретних практичних завдань у всіх регіонах України.Це потребуватиме вибудовування дієздатних горизонтальних і вертикальних структур, які зможуть виконувати й будь-які інші складні завдання, окрім проведення референдуму, наприклад, організувати загальнонаціональний страйк та інші протестні заходи, спрямовані на реалізацію вимог Майдану.
У. Т.: Прийняття 16 січня на останньому засіданні парламенту в доволі дивний спосіб цілої низки скандальних законів викликало в суспільстві шквал негативних емоцій. Усі сприйняли це як виклик, але сподівалися, що Янукович закони все-таки не підпише. Та Янукович підписав. Могли б ви як юрист охарактеризувати відповідність цих «шедеврів законотворчості» нормам міжнародного права? Бо один з їх авторів, скажімо, стверджує, що ледь не скопіював свої пропозиції з чинного американського законодавства?
– З погляду процедури і змісту відбулося безпрецедентне порушення Регламенту Верховної Ради і Конституції України. Тому так звані закони юридично нікчемні, тобто недійсні з моменту їх ухвалення. Ухвалення їх кваліфікують як конституційний переворот. На мою думку, такий переворот стався ще тоді, коли в антиконституційний спосіб було створено провладну парламентську більшість і коли в квітні 2010 року ця більшість з грубим порушення Регламенту Верховної Ради ратифікувала антиконституційні Харківські угоди. З того часу під час ухвалення практично всіх законодавчих актів відбувалося постійне порушення Регламенту і Конституції. Згадаймо хоча б мовний закон Ківалова–Колісніченка. Нині ж провладна більшість за лічені секунди ухвалила десяток законів практично пакетом. За Регламентом мав обговорюватися і голосуватися кожний законопроект. Усі ці законопроекти ухвалено без обговорення в комітетах. Провладні депутати кажуть, що є документи, які засвідчують факт такого обговорення, але сумнівно, що вони відповідають дійсності: обговорення у комітетах потребує тривалого часу. Опозиційних депутатів позбавили права законодавчої ініціативи на внесення поправок, які також мали обговорювати в комітетах і на пленарних засіданнях. Ідеться про процедуру розгляду в першому, другому, і коли треба – й у третьому читаннях.
Читйате також: Надзвичайні новини. Янукович закручує гайки, розкручуючи спіраль насильства
Нелегітимно ухвалені акти заперечують фундаментальні права і свободи людини, передбачені в Конституції України і в міжнародно-правових угодах, стороною яких є наша держава. Можна сказати, що ухвалення численних актів, які суттєво обмежують права і свободи громадян, рівнозначне запровадженню надзвичайного стану. Рибак і Янукович підписали ці акти миттєво, тому можна передбачити, що це була наперед спланована акція, покликана залякати суспільство і легітимізувати силові засоби придушення українського протестного руху.
Твердження, що «закони про диктатуру» списано з європейських і американських нормативних актів не витримують критики, оскільки їхні автори навмисно приховують або не знають умов і обставин ухвалення і застосування наявних у західних демократіях обмежень, які стосуються дотримання прав людини в надзвичайних обставинах. У цих країнах не існує режимів одноособової авторитарної влади, там не фальсифікують результати виборів і законодавчі органи формують через чесне і вільне волевиявлення громадян. Закони, що містять певні раціональні обмеження, ухвалюють у легітимний спосіб і враховують думку, застосування встановлених обмежень може бути оскаржено. Кожен громадянин у разі порушення його прав у застосуванні владою таких обмежень має реальну можливість захищати себе у справді незалежному і непідпорядкованому виконавчій владі суді. Водночас у західних демократіях діє принцип невідворотності покарання тих представників правоохоронних органів, які порушують права людини, а також існує інститут відставки керівництва таких органів у разі вчинення явно неправочинних дій підлеглими їм структурами. Варто також зазначити, що певні наявні в окремих країнах обмеження, передбачені старим законодавством і суперечать сучасним міжнародним стандартам, наприклад, законодавчі приписи, що передбачають кримінальну відповідальність за наклеп, вважають такими, що вийшли з ужитку і суди їх не застосовують.
В українських політичних реаліях, коли судова гілка влади виконує її політичні замовлення, система обмежень (окремі з них абсолютно дикі), запроваджена «законами 16 січня», призведе до створення «поліцейської демократії», в якій силові органи наділено свободою репресій супроти громадян, а громадяни будуть беззахисним об'єктом таких репресій.
У. Т.: Отже, наразі «закони» 16 січня ухвалено і вони набули чинності. Змиритися з таким станом очевидно не можна. Що робити?
– Необхідно задіяти всі легальні можливості для скасування цих «законів» і спрямувати на це зусилля як професіоналів, які дотримуються принципів демократії, і протестний потенціал Майдану. Передусім варто було б опозиційним народним депутатам звернутися до Конституційного Суду з вимогою скасувати ухвалені «закони про диктатуру» як неконституційні та забезпечити суспільну підтримку такого подання. Лідери опозиційних сил повинні звернутися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і також зробити відповідне подання до Конституційного Суду. І лідери опозиційних сил, і окремі громадяни мають право подати позови до українських судів з вимогою скасувати неправочинно ухвалені антиконституційні закони. У разі їх відмови задовольнити такі позови відкривається перспектива подальшого оскарження у Стразбурзькому суді. Водночас необхідно організувати подання до Генеральної прокуратури України з вимогою порушити кримінальні справи про вчинення злочинів у сфері службової діяльності провладними народними депутатами, керівництвом Секретаріату Верховної Ради, Головою Верховної Ради і Президентом України. За ознаками злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, зокрема його ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем», ст. 365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст. 367 «Службова недбалість».
Якщо в українських суддів є здоровий глузд, совість, честь, відповідальність і громадянська мужність, то будь-який суддя може ініціативно порушити карні справи проти цих осіб за вчинення ними службових злочинів за прикладом судді Юрія Василенка, який свого часу порушив карну справу проти президента Кучми. Звичайно, мають тривати масові протести учасників Майдану, спрямовані на скасування «законів про диктатуру».
У. Т.: Чому режим Януковича пішов нині на ескалацію конфлікту, а не на порозуміння? Він справді вірить, що має достатньо сили, аби переломити ситуацію в країні на свою користь?
– Про деталі домовленостей між Януковичем і Путіним 17 грудня і раніше не знає ніхто. Тексти угод не опубліковано, багато з цих угод укладено в усній формі. Очевидно, Янукович узяв на себе неформалізовані зобов’язання, за які Путін надав йому 15-тимільярдний кредит і знижку ціни на газ. Це є ніщо інше, як політичний хабар за відмову Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС і продовжувати курс України на євроінтеграцію. Так от, ухвалення «законів про диктатуру» ставить хрест на підписанні Угоди про асоціацію з ЄС у майбутньому, оскільки керівництво ЄС і лідери держав-членів ніколи не погодяться на укладення угод з владою держави, яка санкціонувала законодавчі акти, що суперечать європейським цивілізаційним цінностям та порушують фундаментальні права і свободи людини. Необхідно усвідомити, що Янукович став об’єктом маніпуляцій авторитарним лідером Росії, нав’язлива мета політики якого – блокування євроінтеграційного курсу України та перетворення її на безправну губернію євразійської неоімперії. Санкціонування Януковичем «законів про диктатуру» є не спонтанною дією, а запланованою акцією, розробленою в Кремлі. Адже Путін заінтересований у тому, щоб в Україні було покінчено з демократією і утвердився владний режим, аналогічний путінському. Ухвалені закони – це калька з російських. Вони заганяють нашу державу в міжнародну ізоляцію і позбавляють європейської перспективи й можливості запровадити стандарти, дотримання яких забезпечить високий рівень і якість життя громадян України.
Дуже небезпечним є спроби нинішньої влади роздмухувати громадянське протистояння. Згадайте, як керівник харківської організації «Оплот» по телебаченню вихвалявся, що розжене Майдан. Прихильники російської православної церкви висувають необґрунтовані претензії до Української греко-католицької церкви. Відкрито лунають різні заяви, спрямовані на порушення громадянського миру, а влада на них жодним чином не реагує. В усіх регіонах України триває адресне переслідування активістів Майдану. Таким чином об'єктом репресивної сваволі керованої Януковичем команди стає все українське суспільство. Події на вулиці Грушевського, які переросли у застосування зброї і загибель громадян України – це спланована владою провокація, продовження якої може бути використано для запровадження надзвичайного стану.
Усе свідчить про те, що владний режим готується до антиконституційного і не виключено – силового збереження Януковича у владі, що становить загрозу для майбутнього і всієї країни, і кожного її громадянина.
У. Т.: Усі нині говорять про потребу спротиву владі, але ніхто не здатний запропонувати якогось дієвого механізму цього спротиву. Що ще, виходячи з наших реалій і особливостей, мають робити українці, окрім як стояти на Майдані, щоб мирно змусити Януковича піти?
– В умовах відвертого ігнорування Януковичем усіх вимог Майдану лідери опозиційних сил повинні мобілізувати його протестний потенціал на створення механізму всеукраїнського руху, спроможного домогтися негайної відставки Януковича з поста президента або домагатися дочасних президентських виборів через ініціювання всеукраїнського референдуму; негайно укласти й оприлюднити угоду про висунення єдиного кандидата від опозиції на майбутніх президентських виборах; негайно сформувати спільний тіньовий уряд, який невідкладно розробить реалістичну та зрозумілу суспільству, а отже, і підтримувану ним конкретну програму з подолання кризи, запровадження ним демократичних перетворень, забезпечення соціально-економічних прав громадян і відновлення єврозінтеграційного курсу України; почати створення механізму захисту результатів народного волевиявлення під час майбутніх президентських виборів.
Водночас лідери Майдану мають звернутися до особового складу силових структур з вимогою відмовитися від використання зброї проти учасників протестних акцій, а також закликати керівництво західних демократій вжити санкцій проти представників української влади, які здійснюють репресивні акції проти учасників українського руху спротиву диктаторському режиму Януковича.