У «відкритому листі», який сформулювали Еліс Шварцер, головна ідеологиня німецького фемінізму, та Сара Ваґенкнехт, політикиня партії «Ліві» із тісними зв’язками з Кремлем, численні німецькі інтелектуали, науковці, митці та політики висловилися проти поставок зброї Україні та за негайні мирні переговори з Росією.
Список з 69 перших підписантів об’єднує голоси різних політичних таборів – від ультраправих до ультралівих. Крайньо права кремлівська філія АдН, яка останнім часом намагається позиціонувати себе «партією миру», в тому сенсі «миру», як його бачить агресор Путін, одразу з ентузіазмом підтримала цей заклик. Численні ініціатори звернення роками відомі як завзяті апологети російської агресивної політики, серед них Ваґенкнехт і Шварцер.
Проти німецької прихильності до України Шварцер агітує з моменту анексії Криму в 2014 році і неодноразово закликала розуміти Владіміра Путіна, якого, мовляв, принижує політика Заходу стосовно Росії. Чому саме піонерка західнонімецького феміністичного руху покірно кидається на шию автократові та масовому вбивці, який до того ж обстоює вкрай мізогінний маскулінний культ насильства – соціально-психологічний феномен, який потребує докладного дослідження.
Читайте також: Німецький «комплекс Росії»
Однак те, що звернення підписали знаменитості, як акторки Катаріна Тальбах і Ганна Шиґулла, проросійських симпатій за якими досі не помічали, свідчить про те, що його тенденція відображає настрої в чималому сегменті німецького суспільства.
І це попри те, що текст «Відкритого листа» точно відповідає актуальним шаблонам кремлівської пропаганди. Він йде за двома основними напрямками російських дезінформаційних операцій, спрямованих на підрив готовності Заходу захищатись від путінської війни на знищення. З одного боку, Україну та західні демократії хочуть затаврувати за невиправдане продовження війни через відмову вести переговори з російською стороною. З іншого – підживлювати страх ядерного удару, який дуже поширений у німецькому суспільстві і який Путін використовує для залякування Заходу.
Переговори, це «компроміси з обох сторін», йдеться у зверненні, цілком у ключі російської пропаганди. Метою оголошують «запобігання подальшим сотням тисяч смертей і навіть гіршому». Треба, мовляв, побоюватись, «що Путін, щонайпізніше в разі нападу на Крим, вдасться до максимального удару у відповідь і тоді ми нестримно скотимося по слизькій доріжці до світової і ядерної війни». У тексті вкотре з’являється історично неспроможна теза про те, що ніхто не може виграти війну проти ядерної держави».
Як і всі нинішні заклики до швидких «переговорів» з Москвою, «Відкритий лист» замовчує геноцидні наміри і практику російської агресивної війни. З цього, однак, випливає, що мовчазна згода на будь-який «компроміс», який залишив би Москві контроль над окупованими нею українськими територіями, була б рівнозначна посiбництву геноциду. Проте жахливі злочини проти людяності, які Росія вчиняє проти української нації, реалізуючи відкрито проголошений план її знищення, у зверненні навіть не згадуються.
Читайте також: Німеччина: експорт ненадійності
У тексті також замовчують те, що режим Путіна категорично відкидає переговори без попереднього підкорення України. Жаль за «сотнями тисяч загиблих», яких коштує війна, не розрізняє між жорстоко вбитим російськими окупантами українським цивільним населенням, українськими солдатами, які загинули, захищаючи свою країну, з одного боку, та втратами, з якими змушений миритися агресор, з іншого. Цим злочинців та жертв ставлять на один рівень.
Але чому таку нахабну фальсифікацію реальності війни і таке бездушне ігнорування жертв війни на знищення значна частина «прогресивного» істеблішменту вважає виявом благородної любові до миру? Адже до кредо німецької інтелектуальної еліти належить те, що вона, мовляв, винесла правильні уроки з осмислення націонал-соціалістичного цивілізаційного зламу.
Кульмінацією цих уроків стала їхня максима: «Більше жодних воєн». Але насправді йшлося про те, що німців більше ніколи не повинна турбувати війна. Тому «антимілітаристськи» очищена Німеччина має триматися подалі від воєн, які стосувалися інших народів, навіть якщо ці війни були пов’язані з актами геноциду.
Читайте також: Кремлівські фальсифікації для німецьких вух
Так провідні німецькі інтелектуали, як-от філософ Юрґен Габермас і письменник Ґюнтер Ґрасс, з 1992 року рішуче виступали проти будь-якого втручання Заходу у війну на Балканах задля захисту боснійців, від сербського геноциду. Аргументи тогочасних противників інтервенції значною мірою збігалися з аргументами сьогоднішніх противників військової підтримки України. Їхнє головне занепокоєння полягало в тому, що «одностороння» залученість Заходу може призвести до «ескалації» конфлікту. Страх, що щось настільки архаїчне, як війна, може вдертися у їхню власну оазу цивілізованої миролюбності, переважав над співчуттям до жертв геноцидної агресії.
Це унаочнює те, що в Німеччині видають за «пацифізм» і багато хто помилково приймає за нього, насправді – націонал-егоїстичний нейтралізм і абстиненціалізм, замаскований під високі універсалістські моральні претензії. Тому логічно, що ті, хто дотримується цієї нібито прогресивної позиції, тепер опинилися по один бік з правими націоналістами, прихильниками путінського авторитаризму.