У той час коли російські агресивні війська в Україні зазнають важких поразок, а військові можливості Росії загалом викликають серйозні сумніви, дезінформація й надалі залишається ефективною зброєю московського людиноненависницького режиму в його гібридній війні проти Заходу.
Нещодавно це стало очевидно на прикладі ініційованої та організованої Кремлем кампанії проти міністеркизакордонних справ Німеччини Анналени Бербок.
На панельній дискусії в Празі Бербок заявила, що підтримуватиме Україну стільки, скільки та цього потребуватиме. Вона заявила, що дотримається цієї обіцянки «незалежно від того, що скажуть німецькі виборці». В разі незгоди у них є можливість більше не віддавати за неї свій голос на наступних виборах. Себто міністерка закордонних справ лише підтвердила свою відому позицію, виявивши себе зразковою демократкою, яка заради принципових позицій готова ризикнути власним переобранням.
Однак відео з її висловлюванням маніпулювали в кремлівських майстернях фальсифікаторів і воно отримало геть інше значення. У ньому Бербок заявила, що Україна для неї на першому місці, а громадяни Німеччини та соціальні труднощі, які загрожують їм через нинішню кризу їй байдужі.
Щойно ця дезінформація потрапила у соціальні мережі та пропагандистські канали Кремля, вона за лічені хвилини через прокремлівські мережі була поширена по всьому світу. Невдовзі зманіпульована заява Бербок потрапила й до авторитетних німецьких ЗМІ, викликавши запеклі суперечки, включно з обуреними закликами до відставки.
Те що російській пропагандистській машині так легко вдається починати дебати в Німеччині і направляти їх на свою користь, демонструє, наскільки мало німецька медійна громадськість досі готова протистояти російській дезінформаційній війні. Давно мало би бути зрозуміло, що Бербок з її проукраїнською позицією одразу стала головною метою дискредитаційних операцій путінського режиму. Настільки ж очевидним має бути й кремлівський наратив, який закріплюється у німецькій громадськості за допомогою пропагандистських операцій, подібних до тієї, яка спрямована проти міністерки закордонних справ. У ній йдеться про те, що антиросійські санкції і підтримка України завдають шкоди економіці Німеччини і ставлять під загрозу рівень життя німців. Отже, відповідальність за зростання цін на енергоносії та відповідні соціальні негаразди несуть політики, які підтримують цю санкційнуполітику та постачання зброї Україні.
Таким чином справжній стан справ цинічно ставлять з ніг на голову. Адже причина нинішньої енергетичної кризи не у захисних заходах проти російської агресії, а в багаторічній хибній та руйнівнїй енергетичній політиціБерліна, яка узалежнила Німеччину та Європу від злочинного режиму й віддала на поталу його шантажистському свавіллю.
За цим стоїть пропагандистська брехня, мовляв економічно процвітати Європа може лише в хороших відносинах з Росією, яку активно поширюють в Німеччині крайня права АдН і значна частина партії-наступниці Соціалістичної Єдиної партії Німеччини – Ліві. Втім аргументацією російського агресора послуговуються також позірно серйозні політики «громадянського центру». Наприклад, прем’єр-міністр Саксонії від ХДС Міхаель Кречмер закликає до порятунку Німеччини від економічного і соціального краху шляхом відновлення діалогу з Москвою, щоб якомога швидше «заморозити війну». У тому ж дусі заступник голови ВДП і віце-президент Бундестаґу Вольфґанґ Кубікі закликає до негайного відкриття газогону «Північний потік-2». І соціал-демократи, як-от Ральф Штеґнер, депутат Бундестаґу і лідер лівого крила у партії СДПН, попереджають, що населення Німеччини на перспективу не сприйме соціальних втрат, викликаних підтримкою України. Тому війну слід якомога швидше припинити «за допомогою дипломатії».
Читайте також: Кремль і безпекові прорахунки Ізраїлю
Показово, що в ролі захисників рівня життя німецького населення виступають саме ті політики, які своєю особливо яскраво вираженою близькістю до Кремля значною мірою сприяли тому, що Німеччина взагалі опинилася в нинішньому становищі. Наприклад, Кречмерще в червні 2021 року під час візиту до Москви запопадливо лестив Путінові і запрошував його з візитом до Дрездена. Кубікі ж від самого початку різко виступав проти антиросійських санкцій за анексію Криму та вторгнення на Донбас і поширював антиамериканську теорію змов, мовляв санкції це маневр Вашингтона з метою «зміни режиму» в Москві, і таврував їх як такі, що «суперечать міжнародному праву».
Попри таку близькість до агресивної ворожої держави, згадані політики можуть безперешкодно залишатися на своїх посадах і досі сприймаються німецькою громадськістю як важливі незалежні голоси. При цьому випускають з уваги, що використовувані ними стереотипні фрази, як-от «не можна зводити дебати до питання про постачання зброї», а потрібно шукати й «дипломатичних рішень», це ніщо інше, як гасла кремлівської пропаганди.
Чим гірші кремлівські справи у кампанії на знищення України, тим більше російський режим зосереджується на дезорієнтації західної громадської думки та розколі демократичних суспільств. При цьому Кремль націлений передовсім на Німеччину: він розраховує на те, що якщо вдасться вирвати Берлін із західного фронту солідарності, то міжнародна підтримка України незабаром повністю припиниться. Німецькій громадськості саме час усвідомити масштаби цієї атаки і виявити належну готовність до відсічі.