Професори Тоттен і Бартроп доходять висновку, що масове вбивство людей радянським режимом уписується навіть у найстрогіше визначення геноциду, й зараховують Голодомор 1932–1933 років в Україні до трьох основних таких діянь проти людства у першій половині ХХ століття (поряд із геноцидом вірменів та Голокостом).
Серед пунктів, зазначених у Конвенції ООН про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього (1948) та в Римському статуті Міжнародного карного суду актів геноциду (1998), щодо Голодомору найчастіше застосовують третій – «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на її цілковите або часткове фізичне винищення».
У тексті «Елементів злочинів», який також застосовує Міжнародний карний суд як джерело права, у цій дії виділено такі складники:
1. Злочинець створив (заподіяв, нав’язав) для однієї чи більше осіб певні умови життя.
2. Така особа чи особи належать до певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи.
3. Злочинець мав намір знищити, цілком або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.
4. Умови життя були розраховані на фізичне знищення цієї групи, цілком або частково.
5. Ця дія відбулась у контексті серії аналогічних дій, спрямованих проти цієї групи чи була дією, що сама могла спричинити таке знищення.
Детальніше про наукове обгрунтування Голодмору як геноциду – у статті Мирослава Антоновича "Голодмор як геноцид"