Ва-банк

Сьогодні, коли криза охоплює дедалі більше галузей економіки, коли масове безробіття з потенційного переходить у категорію реального, ключове значення матиме раціональне використання ресурсів, які країна може витратити для подолання негативних наслідків кризи. І якщо необхідність державної підтримки будівельної, автомобільної та інших галузей не є очевидною, то порятунок банківської системи – завдання №1. Аварійні протекціоністські заходи, навіть повноцінний секвестр бюджету не матимуть значення, якщо нікому буде обслуговувати фінансові операції підприємств і населення.

 

 

 

Центробанки знижують ставку рефінансування – відсоток, під який кредитують комерційні банки. Найнижчою є облікова ставка в Японії – 0,1% річних. Центробанк Великої Британії знизив ставку рефінансування до історично рекордного рівня – 0,5% річних. Під 0,5% річних кредитує комерційні банки Центробанк Канади. Зменшено ставки в ЄС, Австралії, Південній Кореї, Польщі тощо.

 

Загалом зниження ставок рефінансування дає змогу здешевити банківські кредити для промисловості та споживачам, щоб стимулювати попит і виробництво. Суми, виділені іноземними урядами на рефінансування, сягають сотень мільярдів доларів та євро. Наприклад, США на порятунок банківського сектору планують витратити до $1 трлн. Зворотним боком низьких відсоткових ставок є зростання інфляції.

 

 

На відміну від інших центробанків НБУ віддає перевагу ­боротьбі з інфляцією. Облікова ставка Національного банку України – 12% річних, але він кредитує комерційні фінустанови під 18 – 22%. Суми ­рефінансування відносно невеликі – 20 млрд грн з початку року. В березні НБУ вирішив надати Райффайзен Банку Аваль 1 млрд грн для кредитування аграріїв. Схоже, і надалі цим інструментом НБУ користуватиметься лише у крайньому разі. Тим більше що регулятор намагається стримати попит на іноземну валюту і таким чином підтримати гривню. Левову частку з 50 млрд грн, наданих банкам у межах рефінансування восени минулого року, фінустанови спрямували на валютні спекуляції.

 

 

 

Створення урядами «поганих» банків і злиття в них проблемних банківських активів – фішка глобальної фінансової кризи, апробована ще під час економічної кризи 1990-х років у Швеції. «Погані» фінустанови планують створити уряди США та Великої Британії, виділивши на це відповідно $100 млрд і $145 млрд. Обмірковують ідею створення «поганого» банку в Німеччині та Росії.

 

Категорично проти скуповування проблемних активів державним ­коштом виступив відомий фінансист Джордж Сорос. Він вважає створення «поганих» банків політичною помилкою і пропонує передавати неліквідні активи фінустановам, що не мають проблем із ліквідністю.

 

 

Можливість створення «поганого» банку не розглядається. Насамперед унаслідок браку бюджетних ресурсів. До того ж проблеми у вітчизняних банків виникли не через неліквідні цінні папери, що містяться в їхніх портфелях, а внаслідок наявності закордонних кредитів і стрімкого виведення депозитів. Загалом українські фінустанови мають у своїх портфелях чужих цінних паперів лише на 139 млрд грн.

 

 

 

 

Перша хвиля гарантій стосувалася банківських депозитів і прокотилася всіма континентами. Перевага цього інструменту – авторитет держави, що гарантує повернення вкладів, має заспокоїти населення і допомогти банкам підтримувати ліквідність на належному рівні.

У січні 2009 року Держказначейство США і Федеральна корпорація страхування депозитів погодилися захистити фінансові пасиви Bank of America на суму $118 млрд. Ще раніше уряд оголосив про надання гарантій на проблемні активи Citigroup на суму $300 млрд.

 

 

В умовах, коли у Фонді гарантування вкладів втричі менше грошей, ніж депозитів у пасивах одного з одинадцяти проблемних банків, надання державних гарантій є єдиним реальним способом повернення довіри до банківського сектору. Загалом, за даними НБУ, на депозитах у банках розміщено понад 170 млрд грн і $12,5 млрд коштів населення. Щомісяця їхній обсяг зменшується на 3–5%, що погіршує і без того скрутне становище банків. Проте і уряд, і НБУ поки що утримуються від надання державних гарантій за депозитами в проблемних банках.

Інший варіант – надання державних гарантій за кредитними зобов’язаннями самих банків. Це дало б фінустановам змогу позичити гроші під низькі відсотки, щоб розрахуватися зі своїми кредиторами та вкладниками.

 

 

 

Уряд Ірландії, який одним із перших вдався до націоналізації збанкрутілих банків, викупив третій за розмірами активів Anglo Irish Bank, акції якого впали порівняно з 2007 роком на 98%.

 

У відповідь на прохання цілковито націоналізувати Royal Bank of Scotland (43% акцій належить державі) та Lloyds Banking Group (відповідно 70%) заступник міністра фінансів Великої Британії Пол Майнерс виступив проти тотальної націоналізації банків. Британський уряд повністю націоналізував банки Northern Rock та Bradford & Bingley.

 

Сейм Латвії терміново змінив законодавство, щоб надати змогу уряду в разі потреби націоналізувати проблемні банки. Латвійський уряд купив 51% акцій Parex banka – найбільшої приватної фінустанови країни.

 

Провідні американські експерти радять своєму уряду негайно розпочати націоналізацію системних банків, але не всіх, а найбільших. Не виключає націоналізації деяких фінустанов і прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, хоча й намагається переконати громадськість у надійності італійських банків. Вагається щодо націоналізації проблемних фінустанов також уряд Німеччини.

 

 

У ринковій економіці націоналізація банків чи підприємств є крайньою межею. Це не панацея від проблем, пов’язаних із поганим менеджментом, низькою якістю кредитного портфеля, відсутністю довіри до банку з боку вкладників тощо. Змінюється лише власник, якому доведеться вирішувати проблеми. У цьому разі держава є останньою інстанцією, що може врятувати банки за рахунок грошової емісії.

 

Поки що НБУ обмежився введенням тимчасових адміністрацій в одинадцяти проблемних банках, що опинилися у критичній ситуації. Це не є націоналізацією. Проте приватні власники обмежені в можливості вільно розпоряджатись активами банку. Фа­ктично НБУ тимчасово «націоналізує» депозити громадян та підприємств, чого не роблять уряди і центробанки інших країн. Загалом український уряд не має коштів для націоналізації системних банків.

 

 

 

Американські економісти стурбовані неефективним використанням мільярдів доларів, що були надані для порятунку банків. Особливе обурення викликали факти виплати величезних премій та гонорарів службовцям банків, що отримали державну допомогу. Загалом криза не завадила сплатити $18 млрд преміальних і бонусів банківським працівникам.

 

Генпрокурор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо заявив, що прокуратура штату може вимагати повернення $4 млрд різдвяних бонусів, виплачених банком Merrill Lynch & Co напередодні поглинання банком Bank of America.

 

Уряди Норвегії, Великої Британії, США, Казахстану, РФ вживають заходів, спрямованих на обмеження непомірних зарплат у банківському секторі, особливо в установах, що отримують фінансову допомогу.

 

 

Такі заходи не розглядаються. Можна констатувати певне просідання зарплат, однак порівняно із зарплатами в інших галузях доходи банківських службовців (особливо топ-менеджменту) залишаються найвищими.

 

 

 

Другий за популярністю захід – в обмін на гроші уряд отримує частку в банку. За час кризи Держказначейство США витратило на купівлю акцій фінансових організацій $187,5 млрд, зокрема $20 млрд було інвестовано в Bank of America. В обмін уряд отримав певний пакет привілейованих акцій (дивіденди становлять 8% річних).

 

Міністр фінансів Ірландії Браян Леніхан заявив, що уряд планує вкласти €7 млрд в Allied Irish і Bank of Ireland (два найбільші банки країни) в обмін на 25% акцій кожного з них.

 

У країнах СНД найпопулярніший захід – збільшення капіталів державних фінустанов, які потім докапіталізують комерційний сектор. Наприклад, уряд Росії планує виділити $40 млрд для підтримки ліквідності та капіталізації банків.

 

 

Українська влада закликає власників збільшувати капітали своїх банків або власним коштом, або коштом нових інвесторів. Стає актуальною тема повернення капіталів, виведених в офшорні зони. 

 

Поки що уряд системно збільшує капіталізацію двох державних фінустанов: Укрексімбанку та Ощадбанку. В державному бюджеті на 2009 рік передбачено 44 млрд грн для порятунку банківського сектору. НБУ пропонує спрямувати на капіталізацію Укрпромбанку та Надра Банку 8–12 млрд грн. Можливим є викуп державою частини акцій банку «Фінанси та Кредит», Родовід Банку й Укргазбанку, власники яких запропонували їй увійти до складу акціонерів. 

 

Промінвестбанку вдалося докапіталізуватися за рахунок коштів «Внешэкономбанка России». Саме ПІБ першим із-поміж проблемних банків вийшов з-під адміністративної опіки НБУ.