У своїх «Картезіанських медитаціях» німецький філософ услід за своїм французьким попередником порушив питання очевидності, без якої неможливе жодне обґрунтоване знання. Щоби спростувати поширену думку, нібито філософія базується на довільному мисленні, Гусерль пропонує свою строгу теорію.
Утім, як же підступитися до тієї очевидності? Для когось власний досвід і так достатньо очевидний. Хтось апелюватиме до логіки, а хтось до природничої науки, запевняючи всіх і вся, що тільки вона є потужним каркасом знання. Для Гусерля це звучить непереконливо. Достеменне знання мусить бути не чиїмось, а моїм здобутком. Таке завдання кожної людини. Відтак треба починати від самого початку, щоб виявити у своїх рефлексіях бажану очевидність. Вона передбачає схоплення того сущого, у якому більше не буде причин сумніватися. Та невже ми живемо у світі, про буття якого й досі сумніваємося? Я бачу довкола себе людей і предмети, відчуваю їх. Хіба цього недостатньо? Згідно з Гусерлем, констатація чогось на основі лише емпіричних фактів навряд чи вважатиметься доведеною, а не просто зафіксованою, аж допоки стане усвідомленою. Ми й уві сні бачимо предмети, то невже сон ідентичний реальності, а не є чимось позірним?
Читайте також Література еліт і мас
А проте, головне не перебільшувати. Якщо в усьому наполегливо сумніватися, може взагалі забракнути буттєвого ґрунту як такого. Звісно, бути безугавним скептиком не випадає. Бо саме те, що називається феноменом, і підпадає під моє рішення: ствердити його чи відкинути. Авжеж, тут варто покладатися не на будь-які рішення, а критичні. Гусерль запроваджує специфічну процедуру — феноменологічне епохе — утриматися від попередніх суджень, узявши так званий «об’єктивний» світ у дужки. Навіщо? Передовсім, щоб осягнути себе як Я. Усі просторово-часові форми буття щось для мене означатимуть лише тоді, коли я сам їх досвідчуватиму, сприйматиму, пригадуватиму, мислитиму, жадатиму тощо. Природне буття відіграє у феноменології другорядну роль, натомість першорядна належить тому, що у філософії зветься трансцендентальним. Аби щось збагнути, потрібне не фізичне, а трансцендентальне Я, бо саме воно й містить засади усвідомлення. Отже, висловлюватися про щось вартує, либонь, тоді, щойно матимемо про нього притомний смисл.
Коли Гусерль говорить про трансцендентальне Я, то не має на увазі людину повсякденності. Після феноменологічної редукції (епохе) трансцендентальному Я відкривається нескінченна сфера буття та досвіду. Філософська наука, що її розробляє Гусерль, відрізняється від природничої. Він колись був математиком, але пізнав кризу її основ, а тому згодом уже не переймався природознавством так само, як Декарт. Трансцендентальне Я феноменологічної медитації не зашорене матеріальною предметністю та психологічними уявленнями. Яке ж воно тоді? Передовсім йому властиві інтенційні акти, тобто переживання, спрямовані на усвідомлення чогось. Способи усвідомлення (ноеза) — сприйняття, фантазування, пригадування — мають свої описи і смислові узгодження (ноема). Візьмімо, каже Гусерль, гральну кість. Це не застигла даність, а сукупність явлень, синтетично пов’язаних між собою. Хоч би скільки я звертався до кості (кидаючи, згадуючи, оцінюючи), мені можуть відкриватися різні її аспекти. Якщо я погляну на ту грань кості, якої наразі не бачу, для мене постануть інтенційні горизонти можливостей її прояву. Це тільки один із прикладів, а все наше свідоме життя якраз і об’єднує такі елементи.
Читайте також: Пацієнт радше мертвий
Ми не прилади, які невтомно реєструють інформацію про світ. Наш аналіз полягає в розкритті потенційних моментів того, що актуальне для свідомості. Коли ми здійснюємо тлумачення, уточнення, прояснення, то творчо осмислюємо довкілля. Не вигадуємо про нього абищо, але й не стаємо рабами предметної даності. Порівнюючи кожне нове знання про предмети з попередніми досвідами, усвідомлюємо їх часову мінливість. У нас немає жодної прив’язаності до остаточних елементів і відношень, які диктували б нам поняттєву визначеність речей. Коли ми досліджуємо, то самі конституюємо реальні й ідеальні предмети. Для трансцендентального суб’єкта всі інтенційні переживання підпорядковані регулятивній ідеї, а розум є його універсальною структурною формою. Осередок Я не є центром тотожності, бо кожен його акт надає йому нової сталої особливості. Ми коригуємо себе, переглядаємо власні висновки та вчинки. А світ природи, культури, суспільства, людства постає для нас у сукупності нових досвідів. Трансцендентальне життя свідомості не обмежується єдиним Я, бо нікому не дано привласнити смисли світу. Радше досвідчує разом із іншими, інтерсуб’єктивно, а також бере до уваги інтенцію на чуже. Інший передбачає мене самого, хоч і не тотожний зі мною. Тому знання про світ формується в узгодженому досвіді. Отже, усвідомлення має характер очевидності, де адекватність виростає з перевірки, а переживання можна повторювати до нескінченності.
Книжка Едмунда Гусерля «Картезіанські медитації. Вступ до феноменології» вийшла друком у видавництві «Темпора» в серії «Філософія» за сприяння фонду Павла Гайдая «Міжвухами» в українському перекладі Андрія Вахтеля.