Та це лише верхівка айсберга. Не меншим, а може, й більшим IT-дивом є те, як змінилося в Естонії повсякденне життя завдяки комп’ютерам та інтернету. Технологічний успіх країни почався зі шкіл. Можна навіть назвати конкретну дату. Хоча Естонія славиться своєю ліберальною ринковою економікою, в умовах котрої держава якомога менше втручається в діяльність бізнесу, у секторі високих технологій усе було навпаки. Тут лідирує уряд, і саме завдяки безпосередній участі держави чимало електронних сервісів запрацювали й стали доступні широкому загалові.
Перші інтернет-кабелі з’явилися в країні понад 20 років тому, але справжній початок електронної ери датується 1996-м, коли естонський емігрант Тоомас Гендрік Ільвес, який тоді обіймав посаду посла у США, ініціював дискусію в пресі про те, як сучасні інформаційні технології можуть кардинально змінити життя суспільства. Спільно з міністром освіти він започаткував програму, спрямовану на поширення комп’ютерної грамотності й використання ПК та інтернету в системі шкільного навчання. Заплановані зміни мали стати революційними, тож пан Ільвес 21 лютого 1996 року оголосив у ефірі національного телеканалу про запуск програми «Стрибок тигра» за аналогією з економічним проривом азійських країн.
Нині Ільвес є президентом держави, а програма досі триває. Урядова фінансова підтримка для вчителів, студентів і школярів виконує функцію чарівних невидимих дріжджів, на яких Естонія зростає в інформаційно-технологічному сенсі. Як і годиться урядовцям «електронної» країни, 2005 року її можновладці відмовилися від паперу. На засіданнях уряду столи міністрів уже не завалені стосами документів: усі проекти рішень ухвалюють і підписують онлайн і роблять загальнодоступними.
Відкрити власну справу також легко: це можна зробити не виходячи з дому. Однак програма «Стрибок тигра» змінила життя не лише бізнесменів та чиновників, а й звичайних громадян. Для сотень тисяч естонців податкова є віртуальною організацією, адже 95% населення заповнює фіскальні декларації в мережі. Це займає лишень кілька хвилин, адже дані вносить комп’ютерна система на основі податкової інформації банків та державних баз даних: громадянину залишається зробити підтвердження одним кліком мишки.
Більшість електронних громадських сервісів у Естонії базується на посвідченні особи. Це пластикова картка завбільшки з кредитку, на ній фотографія, елементи захисту й чип. Як національний документ її запровадили на початку 2000-х. У багатьох випадках вона замінює паспорт, права водія, посвідку медичного страхування та багато інших паперів.
Окрім електронної автентифікації це посвідчення можна використовувати для підписання будь-яких документів. Під час придбання нерухомості досі обов’язковим є візит до нотаріуса, однак загалом для всіх документів та контрактів достатньо цифрового підпису. Проілюструю масштаби використання останнього: до кінця минулого року в Естонії 100 млн документів було завізовано саме таким чином. Тобто на особу припадає близько 100 віртуальних «автографів».
Майже в усіх естонських школах користуються електронними щоденниками. Батьки й діти вводять пароль і відкривають сторінки з домашніми завданнями та оцінками. Тут є також інформація про пропуски уроків та інші коментарі. Мами й тата можуть підтримувати зв’язок з учителями через інтернет-щоденник. Звісно, всі дані приватні: кожний бачить лише ті повідомлення та інформацію, до яких має доступ.
Поступово поширюється електронне голосування. Під час останніх місцевих виборів кожен четвертий естонець послуговувався гаджетом (комп’ютером або смартфоном), щоб здійснити волевиявлення.
Громадські електронні сервіси є настільки поширеними, що офіційний Таллінн серйозно розглядає питання: чи варто додати до Конституції нову фундаментальну свободу – доступу до інтернету? Причому особливої проблеми в цій сфері наче й немає: практично вся територія країни вкрита мережею WiFi.