Про останнього главу Адміністрації Кучми та батька темників в українських ЗМІ Віктора Медведчука знову заговорили політичні коментатори. Адже його білборди та «джинса» в ЗМІ за своєю чисельністю й нав’язливістю поступаються хіба що рекламі Наталії Королевської, якій уже майже неприховано підігрує влада.
Читайте також: І знову Медведчук
МАЛОРОСІЙСЬКИЙ ВИБІР
Простежується чимало ознак того, що лідер «Украинского выбора» реалізує суто кремлівський передвиборний проект, виконуючи погрозу, озвучену під час газових перемовин торік восени Путіним та Мєдвєдєвим на адресу Януковича: «Або ви дружите з нами, або електорат не дружить з вами». У риториці Медведчука проглядається те, чого не було раніше. Він наполегливо критикує нинішню владу. Зокрема, за провал ялтинського саміту, ініціативи Сергія Тігіпка. Узгоджена з російськими заявами в нього й позиція щодо Тимошенко.
Водночас гасла нової громадської ініціативи до непристойного заяложені – справжній гербарій засушених совкових та русофільсько-євразійських гасел, поєднаних із цинічним соціальним популізмом, тобто головне – процес. Тут і орієнтування на інтеграцію в межах Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю, Казахстаном, і російська як державна мова, і збільшення соціальних видатків загалом та на науку й освіту зокрема.
А реклама «Украинского выбора» всіляко підкреслює відданість демократичним цінностям і ставить за мету розбудову громадянського суспільства, хоча такі заклики від ідеолога «темників» Медведчука і спричиняють чималий когнітивний дисонанс. Демонстративним бачиться той факт, що агітпродукція та зовнішня реклама «Украинского выбора» – переважно російською, все спілкування в соцмережах із потенційним електоратом раніше україномовний на публіці Віктор Володимирович веде також нею. Це досить аномально для нашої держави, оскільки її політика загалом україномовна – цієї традиції значною мірою певний час дотримувалася навіть Партія регіонів.
ОПТИМАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ?
У Медведчука можна знайти безліч недоліків. Але все-таки головний із них – неприхований цинізм у ставленні до інших. Ті, хто мав нагоду працювати з ним, відзначають його характерну особливість: він не бачить перед собою людини й переконаний, що все вирішують технології та гроші. Очевидно, важливу роль у цьому відіграла особиста біографія Медведчука, який, бувши сином репресованих за співпрацю з нацистами виселенців, у юнацькому віці, за деякими даними, став інформатором радянських правоохоронних органів. Коли це так, то не дивно, що він виявився центральним кремлівським проектом в Україні – тамтешнє кагебістське керівництво «знаєт толк» у покалічених репресивною системою душах.
Читайте також: Медведчук виходить на стежку КПУ
Коли проаналізувати діяльність Віктора Медведчука на різних етапах, то складається враження, що вона ніколи не несла позитиву для України. Із ним іще за часів СРСР асоціювали ув’язнення символу опору окупаційній тоталітарній владі – Василя Стуса. У 1990-х – на початку 2000-х років в інформаційному просторі циркулювала інформація про його причетність до рейдерських захоплень власності та проведення російського впливу в Адміністрації пізнього Кучми. А ще Медведчука вважають одним із авторів ідеї закладання міни уповільненої дії під здобутки Помаранчевої революції у вигляді «конституційної реформи» 2004-го й самих виборчих технологій того ж таки року, метою яких було посіяти міжрегіональну ненависть і порушити роками делікатно плеканий громадянський мир.
ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ
Сам Медведчук переконує, що наміру брати участь у парламентських перегонах не має, а мета діяльності його громадської ініціативи – це насамперед тиск на владу задля вирішення тих чи тих актуальних, на його погляд, завдань. Однак насправді змінити хоч би й в останній момент власну позицію, звісно ж, «через непереборні обставини», не буде йому важко. Як і в останній момент придбати одну зі ста «диванних» політсил (згідно із законодавством, у виборах може брати участь партія, зареєстрована за рік до них) і перейменувати її на розрекламований нині «украинский выбор». Інша річ, що навіть, у «тепличних» умовах за сприяння адмінресурсу та з допомогою медіа-імперії Медведчук у попередні роки демонстрував дуже слабкі результати партійного менеджменту.
Наприклад, коли обирали парламент 1998 року, очолювана ним СДПУ(о) здобула лише 4,1% за рахунок Закарпаття. Частка цієї області в результаті партії – 17,78%, майже удвічі більша за показник Києва. Для порівняння: майже таким самим відсотком (4,04%) 1998-го могла похвалитися вітренківська ПСПУ, яка не витратила на електоральну кампанію і десятої частини бюджету СДПУ(о). 2002-го об’єднані есдеки, володіючи колосальним (як для України) фінансовим і адміністративним ресурсом, вибороли тільки 6,2%. Реальним підсумком менеджменту Медведчука можна вважати «успішність» кампанії «опозиційного» блоку «Не Так!» на виборах до Верховної Ради 2006-го. Позбавлене адміністративного ресурсу, з послабленим фінансовим становищем це дітище Медведчука завоювало лише 1,01% голосів.
Сумнівні перспективи щодо потрапляння до парламенту «Украинского выбора» Медведчука можуть компенсуватися особистими, значною мірою психологічними мотивами. Він порівняно безславно пішов із вітчизняної політики. На відміну від таких однопартійців, як Нестор Шуфрич та Ігор Шурма, він так і не знайшов себе серед біло-блакитної еліти. Ходили навіть чутки про жорстоке побиття Медведчука Віктором Януковичем. Для компенсації морально-політичних збитків і підвищення самооцінки вибори не обов’язково вигравати, головне – процес.
По-друге, до парламенту за партійними списками політсила Медведчука може й не пройти, однак її висуванці в розчарованих нинішньою владою проросійських округах на південному сході таки мають шанс. І вже у Верховній Раді нового скликання майстер підкилимних домовленостей 10-річної давнини може розпочати формування з лояльних/залежних щодо Москви мажоритарників та списочників формальну чи неформальну міжфракційну групу, покликану змусити владу «зсередини» зробити правильний «УкрАинский выбор» у напрямку до євразійської інтеграції.
Давно відторгнутий українським суспільством і демонізований персонаж, Медведчук може реалізуватися в українському політикумі лише як ідеальний емісар свого кума Владіміра Путіна. На спроби грати самостійну роль, за прикладом Януковича, він не спроможний, хоча б з огляду на відсутність у нього будь-яких шансів стати популярним політиком, а от як транслятор широкого арсеналу засобів упливу Кремля на вітчизняну «креольську» еліту, з огляду на свій багатий досвід політичних маніпуляцій, Віктор Медведчук поза конкуренцією.
Читайте також: «Український вибір» Медведчука грає на користь Путіна і Януковича