Майже щоночі ворожі безпілотники вирушають на полювання в український повітряний простір, щоб знищити чи пошкодити якісь інфраструктурні або військові об’єкти. Або просто когось убити та залякати. Нерідко за компанію з ними летять ракети, запущені з літаків десь над Каспієм чи з кораблів у Чорному морі. Бувають й інші варіанти: ракети з Курська чи Білгорода. Варіантів безліч, адже кордон протяжністю в тисячі кілометрів дає змогу втілювати які завгодно смертельні комбінації.
Упродовж багатьох місяців єдиною відповіддю на такі провокації з українського боку могла бути хіба злість і волання до іноземних партнерів про допомогу. Закрийте небо, допоможіть посилити ППО, дайте ракети, які можуть летіти бодай на пів сотні кілометрів. А ще краще — на сто, двісті, триста. Партнери висловлювали стурбованість, довго думали, зважаючи, дати чи не дати, і коли дати, то що. Урешті щось давали, але з умовою: по Росії не бити.
Ну а не бити ворога на його території означає мати безконечні бойові дії на своїй. Адже лише перенісши війну до країни агресора, знищуючи ворожу логістику, склади, живу силу противника, вселяючи страх населенню, яке підтримує війну, можна сподіватися, що ворог рано чи пізно зламається й відступить.
Сьогодні, через багато місяців з початку повномасштабної війни, майже щоночі українські безпілотники вирушають на полювання у ворожий повітряний чи морський простір, щоб знищити або пошкодити ворожі інфраструктурні та військові об’єкти. Нерідко за компанію з ними летять ракети, надані іноземними партнерами. Щоправда, лише в бік окупованого Криму. У бік Москви безпілотники, начинені вибухівкою, супроводжує лише українська злість. Хоча й цього переважно достатньо, адже наші безпілотники щодня стають досконалішими, учаться оминати вороже ППО, РЕБ, коли треба, ставати невидимими й досягати визначених цілей. Ще рік тому ані недоцар Путін у своїй хворій голові, ані більшість його холопів навіть уявити не могли, що українські безпілотники палитимуть Москву. Проте сьогодні це реальність. Саме неможливість адекватно відповідати агресору на його дії, відсутність паритету в протистоянні та небажання із цим миритися й спонукали українців до творчості. І це типово для українських вояків.
Ми завжди воювали саме так: нестандартно, нелінійно, творчо й навіть, якщо хочете, з любов’ю. Хто вчив історію — не дасть збрехати…
Власне, і сьогодні саме нестандартні рішення, до яких вдаються українські військові під час планування та здійснення операцій, дають змогу не лише виконувати надскладні завдання, а й добиватися переваги над ворожими силами. Учорашню операцію, під час якої атакували територію Севастопольського морського заводу імені Орджонікідзе та уразили щонайменше два російські кораблі, аналітики вже назвали унікальною та першою в історії. Унікальною, бо, не маючи змоги боротися традиційними способами з підводними човнами, які росіяни використовують як платформу для запуску своїх ракет з басейну Чорного моря, наші військові вирішили знищити одну із субмаринзнищити одну із субмарин тієї миті, коли вона перебувала на ремонті. Можливо, її просто загнали планово підфарбувати, адже субмарина майже свіжа — 2014 року випуску. Проте така її доля, і цим неможливо було не скористатися.
“Через влучання ракет на севастопольський судноремонтний завод ім. С. Орджонікідзе було пошкоджено два кораблі які були на ремонті” / 13.09.2023
Ба більше, уперше в історії знищення підводного човна відбулося за допомогою крилатої ракети, випущеної з літака. Наскільки серйозних пошкоджень зазнала субмарина «Ростов-на-Дону» — наразі не дуже зрозуміло, але, як стверджують експерти Defense Express, шансів вижити в неї було небагато.
«З величезною долею ймовірності можна казати про остаточне виведення підводного човна з ладу. Й мова йде не лише про масштаб пожежі, яка охопила сухий док, де він знаходився разом із великим десантним кораблем «Мінськ», а й про те, що для ураження, скоріш за все, було застосовано крилаті ракети типу Storm Shadow. Вони мають бойову частину вагою 450 кг, яка складається з двох окремих частин. Перша — лідуючий кумулятивний заряд, який утворює у перешкоді отвір, в який вже влітає основна уламково-фугасна бойова частина. Таким чином при ураженні підводного човна, чи будь-якого іншого корабля, вибух проходить у середині корпусу. Це вже означає критичні пошкодження. А у випадку із масштабною пожежею, яка охопила обидва кораблі, мова йде про критичні наслідки, бо вони просто вигорають зсередини».
Урешті OSINT-аналітики, дослідивши зображення супутникових знімків сухого доку, де була пожежа, стверджують, що принаймні ВДК «Мінськ» точно ніколи не відновлять, попри всі запевнення міноборони РФ. Там просто немає що відновлювати. Ракета, найімовірніше, потрапила в машинне відділення, де все вщент вигоріло.
13 вересня, вдк “Мінськ” станом на ранок після удару
Звісно, окупанти не оприлюднюють деталей того, що сталося. Зазвичай у таких випадках вони або мовчать, або підбріхують, що все добре. Цього разу також лише сказали, що їх атакували відразу десять ракет, сім із яких вдалося збити. Очевидно, що три незбиті — це ті, які втрапили в ціль і спалили корабель та підводний човен. Хоча, можливо, незбитих було й більше. Відповідно, і більше завданих збитків, які не втрапили в кадр. Принаймні наразі невідомо, чи пошкодили щось три надводні дрони, про які також повідомляли окупаційні ЗМІ.
А втім, цілком можливо, що вони й не мали нічого уражати. Схоже на те, що йдеться про багаторівневу операцію, яку реалізували українські військові. І завдання морських дронів полягало лише у відверненні уваги. Останнім часом ці іграшки доволі часто кошмарили окупантів. Тільки в Севастопольській бухті менш як за рік було пошкоджено фрегати «Адмірал Макаров», «Адмірал Григорович» та виведено з ладу морський тральник «Іван Голубець». Також пошкодили розвідувальний корабель «Іван Хурс» за 140 км на північний схід від Босфорської протоки та великий десантний корабель «Оленегорский горняк» у бухті Новоросійська. Тому не дивно, що увага російських окупантів могла бути спрямована саме на відвернення загрози з моря. Хай там як, усе це знову було чимось новим, і знову вдалося.
“У Севастополі вибухи пролунали в районі Південної бухти” / 13.09.2023
Це далеко не перший випадок, коли ЗСУ вражає. В усіх значеннях цього слова. І робить це буквально з перших хвилин російського вторгнення на українську землю. Оборона Києва, звільнення Харківщини, деокупація Херсона — ці сторінки назавжди ввійшли в підручники світової військової науки. Але поряд з цими є немало менших, проте значних операцій, унікальність яких не може не вражати. Чого тільки варта кораблетроща в Бердянському порту 24 березня 2022 року, коли ракетою ТРК «Точка У» виведено з ладу аж три великі десантні кораблі ворожого флоту. Тоді було потоплено ВДК «Саратов», пошкоджено ВДК «Новочеркаськ» і ВДК «Цезар Куніков».
Усього за кілька тижнів, 13 квітня 2022 року, двома ракетами берегового ракетного комплексу РК-360МЦ «Нептун», які вперше використовувались у бою, потоплено найбільший бойовий корабель Чорноморського флоту РФ — ракетний крейсер «Москва». Це перший флагман російського флоту, знищений із часів російсько-японської війни (1904–1905), перший потоплений крейсер за останні 40 років із часів Фолклендської війни 1982 року й найбільший військовий корабель у світі, коли-небудь виведений із ладу ракетою.
Сказати, що це величезна втрата для ворожого флоту, — не сказати нічого. Але передусім це втрата іміджева. Саме тому росіяни так довго не хотіли визнавати самого факту знищення свого крейсера — та й досі всіляко відбріхуються щодо цього.
Знов-таки, ми не знаємо насправді, чим і в який спосіб нещодавно, у ніч на 30 серпня, була здійснена атака на Псковський аеродром, де одномоментно спалили дивовижну кількість ворожих літаків. Напевно, щоб непомітно подолати відстань у понад 800 км, треба було вигадати щось екстраординарне. І не лише вигадати, а й утілити в життя. До того ж мати чим утілити. Божевільні російські пропагандисти висували найнеймовірніші версії стосовно того, що сталося: і запуск безпілотників з Росії, і удар з Латвії. Але фактично й досі невідомо, у який спосіб безпілотникам удалося здолати таку відстань і знищити щонайменше чотири Іл-76. Ані українські спецслужби, ані постраждалі «орки» досі не розкривають деталей операції. Перші, можливо, сподіваючись ще якось повторити при нагоді, а противник банально не хоче виставляти себе повним дурнем і лузером. Стільки пропущених в одні ворота — це явна безпомічність.
Читайте також: Знищення ракетного крейсера «Москва» спричинило в країнах Сходу спалах інтересу до української зброї
Утім, усе це типова поведінка в таких випадках. Дев’ять місяців «орки» не хотіли визнавати, що 5 грудня 2022 року українці радянським безпілотником Ту-141 «Стриж», переробленим на дрон-камікадзе, пошкодили на аеродромі «Дягілево» аж три бомбардувальники Ту-22М3, одну ракету Х-32, дві будівлі інженерно-авіаційних служб ескадрилій, два автомобілі, убили трьох окупантів, а сімох відправили на лікування. Голослівні заяви представники спецслужб зазвичай видають в ефір хіба в межах ІПСО — щоб посіяти сумніви, відвести увагу тощо. Історія з першою денацифікацією Кримського мосту була майже ідентичною. Жодна зі сторін не коментувала довший час того, що відбулося. Версії, які згодом виявилися схожими на правду, звучали з російського боку хіба у форматі зливів. Українські ж специ розповіли про деталі операції взагалі через багато місяців. І це як врахувати, що операція справді була унікальною. Удалося серйозно пошкодити об’єкт, який у Росії охоронявся не гірше самого Кремля.
Сьогоднішні прильоти по ППО т.о. Криму / 14.09.2023
Цієї ночі, поки в Південній бухті Севастополя ще диміли рештки ВДК «Мінськ», трохи північніше, біля Євпаторії, українські Сили оборони знову провели унікальну операцію. Військова контррозвідка СБУ та ВМС України знищили російський комплекс ППО «Тріумф» вартістю $1,2 млрд. Спочатку безпілотники СБУ уразили «очі» комплексу — радари й антени. А після виведення з ладу радіолокаційних станцій підрозділи ВМС двома крилатими ракетами «Нептун» (тими самими, що потопили «Москву») ударили по пускових комплексах С-300/400 «Тріумф».
До речі, 23 серпня 2023 року, напередодні Дня Незалежності, у Криму неподалік села Оленівка на мисі Тарханкут уже було знищено аналогічний російський комплекс, а наступного дня там висадився десант ГУР МО України, щоб привітати земляків на окупованому півострові зі святом. Диверсанти не лише підняли на Тарханкуті український прапор, а й нібито добряче прорідили там окупаційну залогу. Принаймні російські військкори повідомляли на своїх каналах про десятки зарізаних уві сні.
Читайте також: Російський флот: стан, можливості та сумнівні перспективи
Війна, безперечно, є найогиднішим заняттям, яке людство вигадало собі за часи свого існування, але… Навіть якщо ти рафінований пацифіст, іноді, на жаль, просто немає іншого вибору, як брати до рук зброю. Особливо тоді, коли маєш такого кровожерного сусіда, як Рашка. Тому війна — це не тільки кров, а ще й, як би цинічно це не звучало, рушій прогресу. Бажання вижити й перемогти є чи не найкращим стимулом до вдосконалення. Урешті всі великі війни стимулювали творчість, винахідників, розвиток інтелекту, техніки — так було завжди. З одного боку, викошували тисячі та мільйони людей, а з іншого — стимулювали розвиток… Ідіотськи звучить, але що вдієш. Україна сьогодні не лише є великим полігоном, де випробовуються в реальних умовах безліч різних зразків зброї та технологій. Вона сама стала лідером у розробленні технологій, зокрема безпілотної техніки.
До того ж українці сьогодні, посмакувавши свободи, по-особливому творчо підходять до справи, адже дуже не хочуть повертатися в імперію рабів. Хоча не варто забувати, що й ворог також не пасе задніх, швидко вчиться і вдосконалюється.
Темпи, якими на Росії відновлюють виробництво озброєння й налагоджують виготовлення безпілотників, мають щонайменше насторожувати. Хто думає, що найстрашніше ми вже пройшли й війна вже наближається до нашої перемоги, сильно помиляється. Кульмінація протистояння ще далеко попереду. І її вислід залежатиме від дуже багатьох факторів.