«Я сьогодні під час розмови з президентом та нашими співробітниками наголошував, що незалежно від того, як у Польщі змінювалася влада, хто був президентом чи мав більшість у парламенті, підтримка України, її устремлінь до суверенітету й незалежності за ці 25 років з боку Польщі та польської громадськості була незмінна», — заявив Анджей Дуда 2 грудня 2016 року під час візиту Петра Порошенка до Варшави. Поїздку було приурочено до символічної події: 25 років тому Польща першою серед іноземних держав визнала незалежність України. У своїй промові польський лідер говорив про європейський простір безпеки, який формуватиметься завдяки співпраці між країнами, дякував українському колезі за присутність на саміті НАТО у Варшаві й наприкінці зазначив, що дві держави можуть ініціювати «спільну польсько-українську інституцію сусідства, що будуватиме справжню атмосферу правди та примирення між нашими народами».
А ще тоді було підписано дуже важливу угоду про співпрацю в галузі оборони, яка передбачає взаємодію за 24 напрямами. Серед них науково-дослідні роботи для потреб збройних сил, військова інфраструктура, оборонна політика планування, операції сил спеціального призначення. Інша ухвалена під час візиту дуже важлива спільна декларація стосувалась енергетики. У документі зазначено, що партнери робитимуть усе можливе, аби не дати Газпрому транспортувати блакитне паливо в обхід України.
Передував турне Петра Порошенка до Варшави візит Анджея Дуди до Києва під час святкування 25-річчя незалежності. Попри свіжі емоції від липневого голосування в польському парламенті щодо резолюції про визнання подій на Волині 1943 року геноцидом, він теж справив позитивне враження, а декому з медійників навіть нагадував залагодження ситуації після горезвісного депутатського волевиявлення.
Між Бандерою та Європою
Проте символічні візити й завершення 2016 року на «позитивній ноті» не приховали напруження у двосторонніх відносинах, пов’язаного з різним баченням історії. Тригером для української сторони стали вже згадане голосування в обох палатах польського парламенту за резолюцію, яка визнавала події на Волині 1943 року геноцидом, а також вихід у прокат фільму «Волинь». Хоча польські історики, наприклад Лукаш Адамський, вважають, що в їхній країні це напруження з’явилося ще раніше, а саме після ухвалення в нас пакета законів про декомунізацію. Один із цих документів, у якому йшлося про заборону критики сенсу діяльності УПА, було прийнято за кілька годин після виступу в парламенті попереднього польського президента Броніслава Коморовського. «Уявіть собі ситуацію, що відбувається президентська кампанія, а серед електорату є кілька відсотків поляків, які говорять, що Україну не треба підтримувати, бо там шанують людей, які поляків убивали. Польський президент їде до Києва, а за кілька годин після його виступу приймають закон, котрий у Польщі розцінюватимуть як такий, що дозволяє притягувати до кримінальної відповідальності критиків ОУН та УПА», — каже в коментарі Тижню польський історик. Адамський припускає, що це був переломний момент, коли політики Польщі зрозуміли, що підтримка Києва означає певний ризик. Крім того, начебто позитивний для діалогу України й Польщі кінець 2016-го не приніс полегшення в напружені відносини двох держав, а дискусії у пресі переросли в гучні, майже погрозливі заяви голови партії «Право і справедливість», найвпливовішого польського політика Ярослава Качинського на початку 2017 року. В інтерв’ю правому виданню Gazeta Polska той заявив, що «Україна з Бандерою не ввійде до Європи», але цей коментар був уже не перший у такому дусі. Перед цим, наприкінці січня, він дав доволі різке інтерв’ю Radio Rzeszów. Качинський говорив із медійниками після Форуму «Україна — Польща», який відбувся неподалік Жешува й від участі в якому відмовилися представники фактично всього польського правлячого політичного істеблішменту. Пізніше голова польсько-української парламентської групи Міхал Дворчик заявив, що причиною бойкоту була заборона в’їзду на територію України мерові Перемишля Роберту Хомі (він брав участь в антиукраїнському марші, організованому націоналістичною організацією «Всепольська молодь»). Як писала Gazeta Wyborcza, заборону Хомі на в’їзд до України скасували, однак ставлення керівної партії це не змінило.
«Певні межі»
Даючи інтерв’ю Radio Rzeszów, Ярослав Качинський ставить знак питання у відносинах України та Польщі. Зокрема, каже, що під час свого візиту Петро Порошенко був поінформований, що Варшава не погодиться на ситуацію, в якій «масові убивці є героями». Утім, очільник правлячої польської партії також висловив надію, що в майбутньому відносини налагодяться. «Маємо знак питання й певний неспокій, але часто в політиці трапляється так, що буває погано, а потім виявляється, що все добре. Сподіваюся, так і буде», — зазначив Качинський.
Однак, на думку українського дослідника двосторонніх відносин, історика Андрія Павлишина, Ярослав Качинський та деякі представники його політсили постійно наголошують на історичних проблемах минулого України та Польщі не просто так. «Історичні претензії та конфлікти — це політичний інструмент, який витягують з арсеналу, коли ним треба скористатися. Щоб вийняти його, потрібна тільки зла воля», — каже Павлишин у коментарі Тижню. На його думку, позитивним чинником для українсько-польських відносин було те, що антикомуністична опозиція в Польщі керувалася переважно тезами й політичними ідеями, що їх розробили коло журналу Kultura та його редактор Єжи Ґедройць. «Ключовою тезою було те, що Вільнюс залишається литовським, Львів — українським, а західний кордон пролягає там, де він є нині. Посткомуністична трансформація в Польщі відбувалася на базі цих тез. Середовище націоналістів не вело активної боротьби проти комуністичного режиму», — наголошує історик. Крім того, він додає, що часто поміж польських аналітиків лунають начебто проукраїнські тези, однак «підтримка України без її героїчної традиції, боротьби УПА під час Другої світової війни означає, що йдеться не про проект Ґедройця, бо він акцептував цю героїчну традицію».
Читайте також: Світ після «Волині»
Інший український історик — Олександр Зінченко — зазначає, що українсько-польські сторінки минулого є однією зі складових повернення до більш консервативного бачення поляками своєї історії. «Польське суспільство поступово правішало і втомилося від ліберального керівництва», — каже він у коментарі Тижню. Зінченко наголошує на збільшенні кількості учасників маршів правих та консерваторів. Саме тому, на його думку, резолюція парламенту й фільм «Волинь» — це лише верхівка айсберга.
З уже згаданого інтерв’ю Качинського Radio Rzeszów можна зробити висновок, що, на його думку, Польщі варто відійти від ідей, сформульованих Ґедройцем та його колегами в журналі Kultura, які полягали в тому, щоб підтримати національну свідомість країн колишнього СРСР і зрівноважити цим потугу Росії. «Якщо говорити про концепцію Ґедройця щодо політики в певні періоди Третьої Речі Посполитої, то це не надто далекоглядне спрощення», — вважає лідер ПіС. На його думку, візія Ґедройця та політика мали небагато спільного, тож важко переглядати те, чого «ніколи не було втілено в життя» і про що говорили «тільки журналісти й публіцисти».
У тому інтерв’ю Качинського запитували також, чи повинна Польща й надалі відігравати роль адвоката України в ЄС. Він відповів, що «все залежить від іншої сторони».
«Є певні межі, яких не переходять. Багато років ми демонстрували велику терплячість. І ще її трохи маємо, але повторюю: цього року в Україні ухвалять дуже важливі рішення, оскільки будуть різні річниці», — зазначив Качинський. Справді, у 2017-му відзначатимуть 70-ті роковини початку акції «Вісла», і довкола цієї ініціативи, попри те що українська громада Польщі планує жалобні заходи лише на кінець квітня, вже виник скандал. Польське МВС, яке виділяло кошти на такі події в попередні роки, цього разу відмовило українським організаціям у дофінансуванні. Крім того, за словами Андрія Павлишина, операцію «Вісла» як злочин у Польщі ніколи не було засуджено до кінця. Є заява Сенату, верхньої палати польського парламенту, але немає заяви Сейму, нижньої палати, щодо цього.
Уся ця риторика і справді ставить знак питання на відносинах України та Польщі. Може, і не скрізь, але там, де їх характеризують як дружні, точно.
Хоча, на думку іншого польського історика — Лукаша Ясіни, риторика Качинського не є чимось новим, про що не говорили б до 2015 року. «Просто тоді на це не звертали уваги», — каже він у коментарі Тижню. Лукаш Адамський, своєю чергою, також зазначає, що представники «Права і справедливості» ще у 2013-му закликали Волинську трагедію називати геноцидом. На думку Ясіни, у його країні існують націоналісти, однак Ярослава Качинського до таких зараховувати не варто. «У Польщі є дві проукраїнські партії: «Право і справедливість» та «Громадянська платформа», — каже вчений. А причини нинішнього напруження у відносинах він вбачає в тому, що й Польща, й Україна протягом 25 років не навчилися взаємоповаги, коли йдеться про їхні дражливі теми. «У Польщі були такі спроби (навчитися. — Ред.). В Україні їх налічувалося дуже мало, бо там слабке усвідомлення власної історії. Не лише Волині, а й Голодомору», — зазначає Лукаш Ясіна.
Читайте також: Як Волинь дійшла до 1943-го…
У нас справді мало знають про свою історію, а про Волинську трагедію і поготів. Свіжих опитувань поки що, на жаль, не було, але, за даними дослідження Центру Разумкова, 2003 року 48,9% українців нічого не знали про ті події, 28,4% — щось чули, однак не розуміли суті. Звісно, відтоді минуло майже півтора десятиліття й протягом останнього року спостерігалося підвищене зацікавлення цією подією в медійному дискурсі. Тож, мабуть, сьогоднішні дані відрізнялися б. Та, швидше за все, не надто сильно.
Крім того, як вважає Ясіна, у Польщі нині сприятливий клімат, щоб пригадати акцію «Вісла» та пацифікацію. «Велика частина суспільства знає про них і готова до цього. Маємо слушну нагоду провести цей діалог зараз. Понад те, мусимо це зробити, інакше за нас те зробить Росія», — зазначає історик.
Російська карта
«Волинська різанина — інструмент, який може посварити українців. Росія це, звісно, інструменталізує», — вважає Лукаш Адамський. Про третю сторону, здатну скористатися з напруження в українсько-польських відносинах, говорить і Ясіна. Думки про те, що Москва може стояти за антиукраїнськими акціями в Польщі, вже давно циркулюють у медіа та серед експертів. Особливо багато про них говорять після актів вандалізму: спершу на польському меморіалі в Гуті-Пеняцькій на Львівщині, а потім на військовому цвинтарі в Биківні біля Києва на початку 2017-го. У Польщі часто плюндрують могили вояків УПА, і протягом 2016-го повідомлень про це було достатньо. Останнє теж наштовхує на думку, що за такими злочинами можуть стояти сили, пов’язані з Росією. Хоча ніхто не заперечує і причетності місцевих радикалів. Нещодавно Gazeta Wyborcza опублікувала матеріал про листування зі зламаної скриньки білоруського публіциста Аляксандра Усовського. Із надрукованого випливає, що деякі антиукраїнські акції в Польщі було організовано за його участю на гроші директора Інституту країн СНД Константіна Затуліна, тобто фактично Кремля. Поки що, звісно, не видно причин говорити про серйозну роботу російської сторони в підбурюванні до антиукраїнських дій у Польщі, але цей аспект має серйозний потенціал і потребує уваги обох сторін, якщо вони прагнуть покращити відносини.
Поза історією
На думку Лукаша Ясіни, у відносинах Києва й Варшави загалом є два приводи для криз: історія та майбутнє української меншини в Польщі. Щороку туди сезонно чи за контрактом їдуть сотні тисяч наших співгромадян. За даними вітчизняного МЗС, на території західного сусіда нині перебуває близько мільйона українців, а торік їм було видано близько 940 тис. запрошень на роботу. За даними президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василя Воскобойника, у 2016-му на 70% зросла кількість українців, які платять офіційні внески в соцфонди Польщі. Згідно з опитуванням польського аналітичного центру CBOS від квітня 2016 року, прихильно до українців ставилося 36% поляків, тоді як негативно — 32%, а байдужих була чверть (26%). Звісно, у польських медіа, особливо правих, чимало зверхніх текстів про українських мігрантів. Попри те, Ясіна зазначає, що в Польщі дивляться на них найприхильніше. «Медіа здебільшого говорять про складні ситуації, але я хотів би провести паралель із поляками у Великій Британії. Із кількох десятків публікацій постає враження, ніби відбуваються польські погроми в Шеффілді чи Манчестері. Українці в Польщі живуть нормально й добре інтегруються з польським суспільством, що слід підкреслити. Але проблеми, звісно, існують», — підсумовує польський історик. Крім того, такий великий наплив приїжджих укотре привертає увагу до ще однієї потреби двох сусідніх держав — збільшити кількість пунктів пропуску на кордоні. Під час грудневого візиту до Польщі президент Порошенко зазначив, що до наявних додадуться ще чотири. Це мало б дещо зменшити черги на кордоні, які роблять його перетин нестерпним.
Попри те що сьогодні історичні суперечності творять серйозне напруження в польсько-українських відносинах, яке часто посилюють політики, країни досить активно співпрацюють (сусідам не можна інакше) в різних сферах. Та в будь-якому разі раніше чи пізніше їм доведеться врегулювати історичну суперечність, інакше вона може стати не лише каменем спотикання у вирішенні решти питань двосторонньої взаємодії, а й козирем для Кремля.