У Міністерстві екології та природних ресурсів нашої держави б’ють на сполох. Чиновники твердять, що існує реальна загроза обміління і забруднення Шацьких озер на Волині через розробку Хотиславського крейдяного кар'єру, розташованого на території Білорусі.
У вітчизняному міністерстві кажуть, що рішення проблеми залежить не тільки від України. Проект розробки кар’єру, яким займається білоруська сторона узгоджений з президентом цієї країни Аляксандром Лукашенком. «Тому ми чекаємо політичного рішення», – повідомив заступник міністра екології та природних ресурсів України Ігор Вільдман.
На думку українських учених, у результаті розробки цього білоруського кар'єра, яка розпочалася ще у 2008 році, Шацькі озера можуть обміліти і зовсім зникнути. Тому є підстави говорити про порушення Мінськом низки міжнародних конвенцій, що забороняють дії, які можуть призвести до негативних змін екології. Втім, білоруська влада зі свого боку заявляє, що всі ризики від видобутку крейди в кар'єрі враховані і мінімізовані.
Наразі українські озера цілі і неушкоджені, заяви українських учених носять застережний характер. Зовсім інакша ситуація спостерігалася у жовтні 2010 року, коли в Угорщині неподалік кордону з Україною прорвало дамбу з резервуаром отруйної речовини – червоного шламу. Уряд Угорщини тоді оголосив надзвичайний стан у трьох областях на заході країни.
Аварія сталася на заводі з виробництва глинозему. Саме там вибухнула дамба резервуара з токсичними відходами. В результаті катастрофи існувала загроза забруднення річки Тиса, а жителів, які проживають у районі Мукачевого і Чопа могли евакуювати.
За словами хіміка Миколи Задорожного, червоний шлам – це небезпечна речовина, утилізувати яку складно і дорого, вона зберігається в резервуарах десятки років. "Неважко здогадатися, що може статися з людиною, яка ризикне випити наповнену шламом воду. Тому вже зараз можна сказати: якщо в Тису потрапить шлам, населені пункти в районі Мукачевого і Чопа доведеться евакуювати", – резюмував тоді вчений. Аварія призвела до забруднення токсичними речовинами басейну річки Марцаль, яка впадає у річку Раба – притоку Дунаю.
Натомість в МНС заявляли, що територія екологічного лиха перебувала на великій відстані від басейну річки Тиса. Окрім того, українські фахівці у разі потреби були готові негайно виїхати до Угорщини.
За місяць, у листопаді 2010 року відходи дісталися акваторію Чорного моря. Однак, за даними Українського наукового центру екології моря, більшість хімічних речовин розчинилася у великій кількості води. Крім того, на водному шляху до Чорного моря розташовані два накопичувальних резервуари, так звані залізні ворота. Значна частина важких металів осіла у них на дні. Це врятувало ситуацію від великої екологічної катастрофи. Хоч підвищений рівень забруднення й був зафіксований, він не став критичним, катастрофи вдалося уникнути.
Всього тоді у катастрофі загинули не менше 3 людей, більше сотні постраждали. Кілька людей і досі вважаються зниклими безвісти. За даними голови місцевих рятувальників Дьєрдя Бакош, після вибуху з резервуара вилилося 600-700 тис. кубічних метрів токсичних відходів.
Але пальму першості серед сусідів-забруднювачів упевнено можна надати Румунії.
Влітку 2008 року сильні зливи прорвали одну з двох хвостових дамб на шахті Бая Борса. Аби запобігти повному руйнуванню греблі румунська влада відреагувала на аварію тим, що провела викид шахтних вод та відходів у річкову систему, розташовану неподалік. Числені громадські організації тоді написали листи на адресу урядів Румунії, Угорщини і Словаччини з вимогою вплинути на ситуацію і не допустити подальших забруднень.
Громадські активісти наголосили на тому, що у пробах, взятих з річки Тівадар на україно-угорському кордоні було зафіксовано сильне забруднення марганцем, міддю, залізом, свинцем та кадмієм.
Ще раніше подібні аварії на шахтах у Румунії сталися 30 січня і 10 березня у 2000 році. Тоді стічні води потрапили до акваторії річок Тиса і Дунай, і деяких дрібних річок. Але якщо після першої аварії викид був незначний, і в Україні вжили усі необхідні заходи для попередження і усунення небезпеки, то після наступного викиду нашій країні довелося боротися із наслідками справжньої екологічної катастрофи. Вона, фактично, перетворила у стічну канаву 180 кілометрову ділянку Тиси, яка протікає по території України. Тільки в Румунії нарахували близько 200 т. загиблої риби. Збитки оцінили приблизно у $6 млн.
Після проривів гребель Бая Маре та Бая Борса і наступних викидів ціанідів, які після цього відбулися у 2000 році, експертні органи з ЄС та Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP) визначили більш ніж 50 потенційних джерел забруднення (“гарячих точок”) у Карпатському басейні, однак на даний час жодне з них не було повністю очищене. Серед цих 50 потенційних джерел забруднення числиться і шахта Бая Борса.