Перебуваючи під руйнівним впливом міжнародних санкцій та пожинаючи плоди конфронтації із Заходом навіть у співпраці з іншими партнерами, як-от Китай, РФ бере курс на подальшу самоізоляцію та повернення до найгірших тоталітарних практик радянського минулого. Світоглядна прірва між більшістю російських громадян і світом стає дедалі вираженішою, що загрожує Росії поступовим дрейфом у напрямку навіть не СРСР-2, а КНДР-2.
Подальший розвиток цієї загрозливої тенденції залежатиме не лише від здатності російського суспільства таки організуватися на виступ проти режиму Путіна чи готовності частини більш ліберальних еліт до державного перевороту, а й від очікуваного переформатування світового енергетичного ринку. Адже якщо співвідношення цін на базові експортні російські товари (нафта й нафтопродукти, природний газ) та споживчі й інвестиційні імпортні товари в найближчі роки буде значно гіршим, аніж у попередні, на РФ чекатимуть стрімке падіння рівня життя, посилення внутрішньої реакції та репресій, інформаційної замкненості, розмивання навіть того нечисленного середнього класу, який зміг сформуватися в попередні десятиліття, прогресуюча мілітаризація економіки та суспільного життя.
При цьому від СРСР навіть доби застою, не кажучи вже про успішніші попередні роки, таку Росію відрізнятиме набагато більше технологічне й економічне відставання від Заходу. Натомість із КНДР її поєднуватиме ставка на атомну зброю, гіпертрофовану мілітаризацію, культ особи і тотальне зомбування населення як гарантії захисту режиму від внутрішніх та зовнішніх викликів в умовах соціально-економічної деградації та втрати міжнародної конкурентоспроможності.
«Оточена фортеця»
«Ми не збираємося обговорювати якісь критерії зняття санкцій. Хто їх увів, той і повинен скасовувати», – заявив нещодавно міністр закордонних справ РФ Сєрґєй Лавров. Ми не змінюватимемо під тиском США чи Заходу свою політику на пострадянських теренах, зокрема й щодо України, так само вже кілька разів публічно заявляли російські високопосадовці, демонструючи готовність до системного та довгострокового протистояння зі світом.
І хоча така конфронтація є згубною для країни й уже негативно позначається на рівні життя більшості людей, уміло маніпульовані державною пропагандою росіяни демонструють готовність підтримувати курс на самоізоляцію країни та протистояння із зовнішнім світом задля ілюзії імперської «величі».
За результатами опитування Левада-Центру, проведеного наприкінці вересня, більш як половина російських громадян зазначили, що ціни на продукти внаслідок торговельної конфронтації із Заходом істотно зросли. Серед найбідніших категорій респондентів майже третина зауважила, що у зв’язку з цим доводиться відмовлятися від звичних товарів. Проте 68% виступають за продовження нинішньої агресивної політики, незважаючи на санкції. Що показово, серед найбідніших, які найбільше постраждали від подорожчання продовольства, таких аж 73%. При цьому росіяни усвідомлюють об’єктивну нездатність країни існувати без поставок низки видів продукції з інших країн. Саме тому більшість із них негативно оцінюють можливість поширення російських «контрсанкцій» на електротовари та ліки.
Зростають поміж тамтешнього населення й антизахідні настрої: частка респондентів, які негативно ставилися до США, від початку року збільшилася із 44% до 73%, до ЄС – із 34% до 68%, частка позитивно налаштованих зменшилася
відповідно із 43% до 17% та з 51% до 19%. Тобто образ ворога поширюється із США на весь Захід включно з Євросоюзом, до якого раніше переважало позитивне ставлення. Схожа тенденція й щодо підтримки європейського шляху розвитку РФ. Так, на запитання «Чи варто прагнути Росії в майбутньому до вступу в ЄС?» ще чотири роки тому 56% відповіли «так» і тільки 23% – «ні». Тепер пропорція протилежна: за європейську перспективу країни виступають лише 16% росіян, натомість негативно сприймають 64%. Для українського контексту такі результати важливі як остаточна крапка на популярній у минулому ідеї «в Європу разом із Росією».
При цьому росіяни готуються вже не лише до інформаційної чи торговельної ізоляції від світу, а й до поступового вибудовування повномасштабної залізної завіси у вигляді обмеження на виїзд за кордон. За даними опитування Левада-Центру, 49% громадян упевнені, що влада й далі обмежуватиме право виїзду за кордон. Хоча підтримують цей крок лише 28% респондентів, «на все свій час». А 9% із тих, хто вважає такі заходи потрібними, уже зараз заявляють, що вони мають стосуватися не окремих категорій, як-от силовики чи чиновники, а всіх без винятку росіян. Причому підтримка заборони на виїзд до найбільш «ворожих» країн набагато вища. Частіше такої думки дотримуються люди з низьким рівнем освіти і малими доходами, а також мешканці невеликих міст та сільської місцевості. Тобто саме ті верстви, на які й робить основну ставку режим Путіна.
Читайте також: Вони працюють
Врешті, проти обмежень на виїзд уже зараз більш чи менш категорично виступає понад половина росіян, тож рішучого спротиву від такого рішення Кремля навряд чи варто очікувати, особливо якщо коло невиїзних розширюватиметься поступово, як це й робиться. Так, згідно із внутрішньовідомчим наказом працівники ФСБ ще з початку 2011 року можуть виїжджати за кордон тільки в особливих випадках і за спеціальним дозволом.
Найближчим часом федеральним законом має бути посилено регламентування виїзду чиновників і депутатів. Водночас уряд РФ активно згортає зовнішні контакти молоді, зокрема участь школярів у програмі освітнього обміну Future Leaders Exchange (FLEX) на 2015–2016 роки. З 1993-го в ній взяли участь понад 8 тис. російських дітей.
Паралельно посилився наступ на нелояльні до Кремля організації, які в новій реальності є вже надміру різким подразником для режиму. Зокрема, Мін’юст РФ нещодавно звернувся до Верховного суду країни з ініціативою закриття правозахисного товариства «Меморіал», яке нещодавно визнало політв’язнем захоплену російськими спецслужбами українку Надію Савченко. Історія цієї організації сягає своїм корінням у часи перебудови. Її створили ще радянські дисиденти, зокрема нобелівський лауреат Андрєй Сахаров. Тож слухання цієї справи, що має відбутися 13 листопада, вочевидь, буде знаковим із погляду повернення Росії в доперебудовні часи.
Удар доларом
Однак зомбування населення та зачистка суспільно-політичного життя країни від неблагонадійних організацій не можуть урятувати путінський режим від зовнішніх викликів. Західні санкції хоч і вкрай повільно, але роблять корисну справу. За даними російського Центробанку, чистий вивіз капіталу з РФ фінустановами та підприємствами становив у січні – вересні $77,5 млрд, а іноземні інвестиції зменшилися на 50%. Низка потужних західних компаній зупинили свої інвестиційні проекти в країні. Зокрема, Shell і Total відмовилися від розробки нових свердловин для видобутку вуглеводнів у Західному Сибіру. Через санкції в Росії припинилася реалізація важливих інфраструктурних проектів, серед яких будівництво мостового переходу через Волгу в Нижньому Новгороді вартістю $2,5 млрд.
Читайте також: Фінансові приморозки
Проте, мабуть, найвагомішою санкцією стало стрімке зниження цін на нафту, що розпочалося в липні 2014 року (до них, як відомо, прив’язані й експортні ціни на російський газ). Попри брак прямих свідчень, все ж очевидно, що це сталося після консультацій на високому рівні між керівництвом США та їхніми основними близькосхідними союзниками саме напередодні падіння цін на чорне золото. У результаті ціна бареля російської нафти (сорт Urals) впала нижче ніж $84, хоча ще в липні була на рівні $104–108. Бюджет РФ традиційно розраховувався виходячи з вартості $100, а за показника нижче ніж $90 країна приречена на серйозні проблеми з фінансуванням основних програм. Яким буде остаточне падіння, наразі незрозуміло, однак відомо, що російські урядовці вже доручили розробити кризовий сценарій на випадок здешевлення до $60/барель.
У Москві досі сподіваються, що ціна все ж не опуститься на тривалий час нижче ніж $90, оскільки для низки великих добувачів, зокрема й Саудівської Аравії, її падіння так само створить проблеми з наповненням скарбниці. Але цього разу в ОПЕК ведуться дискусії щодо того, чи варто зменшувати видобуток. Адже в нових реаліях, коли дедалі більшу частку нафти на ринок постачають не члени Організації, які до того ж нарощують обсяги, в учасників ОПЕК немає жодної певності, що такий крок приведе до автоматичного зростання цін, як у минулі роки. Натомість високий ризик того, що зменшення поставок спричиниться до втрати їхніх валових доходів і погіршення, а не поліпшення наповнюваності бюджетів. Днями міністр нафти Кувейту Алі аль-Омаірі заявив, що не бачить можливості для скоординованого зменшення видобутку нафти в країнах ОПЕК і прогнозує зниження цін ще на 14% – до $76 за барель.
Справді, Росія все ще має нібито досить великі золотовалютні резерви – близько
$454 млрд станом на 1 жовтня. Проте вони дедалі швидше витрачаються: лише за липень – вересень зменшилися на $24 млрд, а за першу декаду жовтня – ще на $6 млрд. Попри це, курс рубля впав нижче ніж 41/$, втративши від початку року 1/5 відносно долара США, і, за обережними експертними оцінками, уже наступного року сягне 50 руб./$. Проте в разі продовження негативного для РФ сценарію розвитку енергетичного ринку та подальшої дії прямих санкцій Заходу валютно-фінансова ситуація в країні, найімовірніше, стрімко погіршуватиметься.
Крім того, російський федеральний бюджет дедалі більше обтяжується військовими видатками і новими, непрогнозованими статтями витрат на компенсацію компаніям збитків від санкцій. Так, уже 2015-го держава має намір розпочати реалізацію 10-річної програми з переозброєння, загальна вартість якої становить $770 млрд.
Водночас Держдума вже ухвалила в першому читанні закон про виплату компенсацій із федерального бюджету росіянам, які постраждали від «неправосудних рішень» іноземних судів, зокрема й від уведення санкцій, який російські ЗМІ відразу ж назвали «законом Ротенбєрґа» (одного зі «смотрящих» за прихованими бізнес-активами Путіна).
Якщо в США на початку
ХХ століття політика самоізоляції була покликана зменшити видатки країни на втручання у справи зовнішнього світу, щоб сконцентруватися на власному розвитку, то в РФ на початку ХХІ століття самоізоляція, навпаки, є наслідком агресивного втручання у справи сусідів, що лише підвищує навантаження на й без того слабку російську економіку.
Усвідомлення масштабних бюджетно-фінансових проблем, що насуваються, змусило Путіна навіть переглянути підходи до «священних корів» державної власності – ключових енергетичних корпорацій, над розбудовою яких нинішній режим так довго працював. Під час інвестфоруму «Росія кличе» президент РФ заявив, що приватизація великих пакетів акцій найбільших державних енергокомпаній може відбутися вже цього року. «Те саме стосується й оборонних активів. Ми зараз уважно дивимося на те, як і які з них могли б бути акціоновані на ринку», – додав він. Однак лишається під питанням, хто буде готовий їх купувати в умовах конфронтації із Заходом та відпливу капіталу, який боїться, зокрема, й раніше озвучених погроз конфіскації у відповідь на подальші санкції. Хіба що це робитимуть самі російські еліти, які зараз активно шукають, куди подіти кошти, що виявилися під загрозою за кордоном.
Читайте також: Санкціоноване майбутнє
Нещодавно газета Financial Times із посиланням на представників китайських фінустанов повідомила, що за останні три місяці навіть два провідні китайські банки відмовилися надавати кредити російським клієнтам, посилаючись на наказ керівництва КНР не діяти всупереч політиці Вашингтона. За даними видання, Центробанк Піднебесної ретельно відстежує грошові перекази до російських компаній, аби переконатися, що ті з них, які підпали під санкції, не отримують фінансування з китайських банків, аби це не зашкодило їхній співпраці з партнерами із США, ЄС та інших країн G7, котрі ввели обмеження щодо РФ.
Кому вигідно
Самоізоляцією Росії вже активно користається Китай, який дістав можливість нав’язувати їй свій варіант нерівноправної співпраці, як-от у роботі над проектом «Сила Сибіру». Фактично відносини РФ із КНР дедалі більше будуються на нерівноправній для першої основі. Цьому сприяє як структура російського експорту, так і різний потенціал економік та людських ресурсів країн. Економіка Піднебесної за ВВП по ПКС уже стала першою у світі, випередивши американську, а за номіналом перевищила $10 трлн, а це щонайменше учетверо більше, ніж у Росії. Єдиний умовний паритет, який зберігається між ними, – статус постійних членів РБ ООН на міжнародній арені та приблизно однаковий військовий потенціал за рахунок переваги РФ у ядерній зброї.
Відтак без зміни зовнішнього курсу Росія поволі перетворюватиметься на великий сировинний придаток КНР, тотально залежний від китайського інвестиційного та кредитного ресурсу в умовах санкцій Заходу. Понад те, навіть технологічно Піднебесна поволі виступатиме для РФ посередником у отриманні провідних світових технологій. За таких обставин дедалі очевиднішим буде російське технологічне відставання не лише від Заходу, а й від Китаю.