Українська Конституція «відстала» від Віктора Януковича. Так можна резюмувати президентський виступ-вітання з нагоди річниці Основного Закону. Глава держави окозамилювальною мовою, прикрившись Ярославом Мудрим, Пилипом Орликом і волею народу, пояснив, що йому треба більше влади, ніж мав Віктор Ющенко.
Очевидно одне: Віктора Януковича не влаштовує, що закон зобов’язує його рахуватися з урядом і парламентом, навіть у ситуації, коли обидві гілки влади фактично є пропрезидентськими.
Операція «300 голосів»
Те, що влада не церемонитиметься з Основним Законом, стало зрозуміло, коли під каток Партії регіонів потрапив Конституційний Суд: 6 квітня судді скасували своє рішення 2008 року щодо формування коаліції депутатськими фракціями, благословивши таким чином пропрезидентську більшість, до якої увійшли не тільки позафракційні, а й окремі народні депутати. Цей момент можна вважати початком повернення до президентсько-парламентської моделі влади.
Усвідомлюючи, що процес корекції Основного Закону марудний і непростий, Партія регіонів готує паралельно кілька сценаріїв зміни моделі влади.
Перший варіант. Внести зміни до Основного Закону можна, озброївшись 300 голосами народних депутатів. Сьогодні керована парламентська більшість – 260 голосів (станом на 18-ту годину 7 липня). Зважаючи на те, як нахраписто пробивалися через парламент інші рішення, зокрема сумнозвісні харківські угоди, завдання виглядає не таким уже й фантастичним. Але й непростим.
Варіант другий: якщо не вдасться розширити коаліцію до конституційної більшості, питання змін до Конституції буде винесено на Всенародний референдум. Для цього сьогодні й ухвалюють новий закон про референдум, згідно з яким «рішення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою є остаточним і обов’язковим до виконання» й не потребує підтвердження голосуванням у ВР.
Третій варіант найменш імовірний – ідеться про скасування політреформи 2004 року через суд, однак така процедура законодавством не передбачена.
Як засвідчили події останніх двох тижнів, розпорядники коаліції активізували роботу на всіх напрямах. Передусім це стосується розширення лав коаліції.
Однією з останніх топ-новин українського політикуму стало поповнення коаліційної сім’ї групою бізнесменів-новобранців з фракції «Наша Україна – Народна самооборона» під керівництвом Давида Жванії. За твердженням Юрія Луценка, Жванія вербував депутатів просто в кабінеті керівника апарату парламенту, спокушаючи валізами з мільйонами доларів. Розмови про скуповування обранців ведуться вже давно. Нещодавно один із самооборонців Олесь Доній заявив, що йому особисто пропонували за перехід до коаліційних лав $1,5 млн – мільйон одразу і ще по 20 тис. щомісяця.
Нівелювання ролі КПУ – публічно задекларована мета перебіжчиків останньої хвилі з НУ – НС. У перспективі угруповання Жванії мріє набути політичної ваги і витіснити з коаліції комуністів, вочевидь, розраховуючи на частину посад у владі. Не дивно, що перехід шести жванівців викликав шквал негативних емоцій і в опозиції, і всередині коаліції. З обох боків звинуватили Партію регіонів у штучному нарощуванні більшості та підкупі депутатів. Останній місяць узагалі засвідчив падіння довіри союзників по коаліції одне до одного. Комуністів не влаштовує ліберальна ідея в реформаторських заявках президента. Литвин робить численні зауваження Партії регіонів щодо поспішності в питаннях мови. На додачу комуністи та литвинівці зчинили галас, підозрюючи регіоналів у нечесній грі. Адже вплив партнерів ПР по коаліції зменшується пропорційно збільшенню загальної кількості коаліціантів. Регіонали отримують можливість не дотримуватись угод та обіцянок, даних КПУ і Блоку Литвина під час створення коаліції. Відтепер литвинівці й комуністи постійно відчуватимуть, як їм у потилицю дихає «тушкована» група, тож стануть обачнішими у висловлюванні своїх претензій і побажань. Справу побудови системи стримувань і противаг у парламентській коаліції можна вважати завершеною.
Нескладні підрахунки свідчать, що президент може вибирати, з ким домовлятися про підтримку, якщо хтось із союзників проявляє характер. Сьогодні до складу коаліції входять 172 депутати Партії регіонів, 20 багнетів Блоку Литвина та 27 комуністів. Щоб не дозволити комуністам чи литвинівцям заблокувати якесь рішення, президентові потрібна група підстраховки зі щонайменше 27 «тушок» з опозиції.
Утім, заявки на можливу особливу роль у пропрезидентській коаліції НУ – НС, озвучені Жванією, а трохи раніше Юрієм Єхануровим, політичні експерти ставлять під сумнів. І справді, як показала практика останніх років, Партії регіонів набагато легше мати справу з передбачуваними комуністами, ніж із незрозумілими, неорганізованими нашоукраїнцями.
Політолог Володимир Фесенко переконаний, що до місцевих і парламентських виборів формат нинішньої коаліції не зміниться. Окрім об’єктивних чинників проблема Литвина і Симоненка полягає в тому, що за високого рейтингу Партії регіонів у перші місяці при владі голосувати за Блок Литвина і Компартію сьогодні готові лише 2% українців – по одному відсотку на кожного. Тож ні Симоненку, ні Литвину сьогодні нікуди йти», – пояснює політолог. На його думку, найуразливішим із трьох учасників коаліції є Володимир Литвин, для якого грюкнути дверима сьогодні означає повторити долю Олександра Мороза: «Роздратування Володимира Михайловича сьогодні може бути пов’язане з дилемою: політична пенсія чи входження до Партії регіонів на наступних парламентських виборах».
Завдання зібрати в коаліції 300 голосів ускладнюється й тим, що в створенні конституційної більшості багато незацікавлених як усередині коаліції, так і зовні. За словами президента фонду «Відкрита політика» Ігоря Жданова, найбільше незацікавлених поміж олігархів, які шкірою відчувають, що може бути з бізнесом при узурпації влади в одних руках. Тож, незважаючи на спроможність мільярдерів фракції Партії регіонів купити потрібну кількість депутатських душ, ніхто не поспішатиме.
«По-друге, спрацьовує інстинкт самозбереження і в народних депутатів: віддавши левову частку влади, ти ризикуєш, що наступного разу не буде куди балотуватися. Від них сьогодні залежить, повернеться Україна до часів Кучми чи ні», – підкреслює Ігор Жданов.
Щоб перекроїти Конституцію під себе, Віктор Янукович міг би просто «нагнути» парламент, але його оточення, вочевидь, розуміє, що можливий зворотний ефект – дестабілізація влади в країні. А головне завдання влади на сьогодні – будь-що до 31 жовтня, коли відбудуться місцеві вибори, не допустити розгойдування сформованої владної вертикалі, що могло б негативно позначитися на рейтингу Партії регіонів.
«Владу зараз цікавить не переформатування коаліції, а її розширення, – каже Володимир Фесенко. – З одного боку, Партії регіонів важливо зберігати широкий склад коаліції, щоб грати на протиріччях партнерів, нівелюючи їхню роль і голос у прийнятті рішень. З іншого – усунення когось із партнерів буде початком кризових тенденцій більшості».
Наступна контрольна дата для розширення коаліції – 9 липня, коли Віктору Януковичу виповниться 60. За радянським звичаєм еліта може зробити президентові подарунок: приміром, чергові депутатські душі з опозиційних фракцій.