Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Ціна Трампа

Світ
25 Листопада 2016, 14:00

Жорстокий сирійський диктатор, який використовував хімічну зброю проти власного народу, називає Дональда Трампа «природним союзником» у боротьбі з тероризмом. Башар Асад заявив, що Трамп буде другом для його режиму, Росії та іранців, якщо «дотримає своїх обіцянок» і покладе край нинішній політиці Заходу.  

Новообраний президент США назвав «божевіллям» протидію сирійським силам і терористам «ІДІЛ» одночасно, а ще заявив, що війна із Сирією може призвести до війни з Росією. За словами Трампа, Сполучені Штати, швидше за все, спробують домовитися з Владіміром Путіним. «Я дотримуюся протилежної до більшості думки стосовно Сирії», — сказав він.

Чинна політика США передбачає удари проти «ІДІЛ» та підтримку поміркованих повстанців, які воюють проти Асада. Тим часом Путін вивів РФ з угоди про Міжнародний кримінальний суд (МКС) — зроблено це на тлі закликів британців притягти до відповідальності російських військових у зв’язку з повітряними нальотами проти цивільного населення Сирії. Це означає, що тепер Росію не можна судити за воєнні злочини в Гаазькому суді.

Авіаудари в Сирії завдавали російські винищувачі з ракетних установок, що розміщуються на російському авіаносці поблизу узбережжя Сирії. Їх здійснено за кілька годин після першої бесіди Трампа з Путіним, коли минули вибори в США. Меседж, здається, очевидний: новообраний президент Америки не вважає своїм пріоритетом припинення російської агресії поза межами її території.

Ніби й байдуже, що Сполучені Штати запровадили санкції проти кремлівського режиму в результаті російської агресії в Україні та порушень прав людини у самій Росії. Ніби байдуже й те, що прифронтові країни — члени НАТО (Естонія, Латвія, Литва та Польща) покладаються для посилення своєї оборони на американські гарантії безпеки.

Справжньої шкоди президентство Дональда Трампа може завдати на міжнародному рівні — державам, які залежать від міцних зв’язків зі США у сфері оборони та розвідки

Трамп цінує в інших лідерах «силу» і готовий домовлятися з ними. Виплекані американські цінності — свобода і справедливість — тепер до уваги не беруться. Президентові ніколи опікуватися традиційними західними союзниками США: для нього вони купка нахлібників, які дорого обходяться його країні й не роблять достатнього внеску в розвиток військового потенціалу НАТО. Якщо цим країнам доведеться звертатися по військову або дипломатичну допомогу, розраховуючи на лояльність і жертви, які приносили під час американських воєн в Афганістані та Іраку, вони боятимуться почути у відповідь від Трампа: «Сорі, лузери».

Такий показний, цинічний і недалекоглядний світогляд — подарунок для Росії, чий сварливий лідер назвав розпад Радянського Союзу «геополітичною катастрофою» та має твердий намір відновити імперію.

Ось чому, на мою думку, не буде перебільшенням сказати, що основним переможцем президентських виборів у США став Путін, а не Трамп. Іронія в тому, що всередині країни останнього стримуватимуть його ж недосвідченість та міцні політичні інститути Америки. Справжньої шкоди його президентство може завдати на міжнародному рівні — нам та іншим державам, які залежать від міцних зв’язків зі США у сфері оборони та розвідки. Експерти з розвідки побоюються, що у 2017-му Путін запропонує Трампові якусь «велику угоду».

Читайте також: Як вплине перемога Дональда Трампа на країни ЄС: думка експертів

Умови можуть бути простими: Захід скасовує санкції, припиняє клювати путінський режим із приводу прав людини, погоджується з тим, що для Кремля Східна Європа — сфера військового та політичного впливу, і трактує Росію як серйозного глобального гравця.

Натомість Путін може запропонувати співпрацю в боротьбі з тероризмом, а також посередництво в досягненні миру в Сирії (а це кінець потоку біженців до Європи) і спад військового напруження довкола західних кордонів Росії.  
Путін може пообіцяти, поза сумнівом, неймовірно щиро, майбутнє, сповнене миру й дружби. А олігарх, який звик укладати угоди, який на той час ще обживатиметься в Овальному кабінеті, ухопиться за «велику угоду» як за зразок мудрої міжнародної державницької позиції. Він хвалитиметься, що заощадив мільярди доларів, домігшись виведення американських військ із Європи.

Насправді ж така угода була б не менш ганебною за Ялтинську конференцію 1945-го, на якій Сталін перехитрував Велику Британію й Америку, прирікши жителів Східної Європи на злидні та неволю в складі Радянської імперії.
А ще така домовленість нагадувала б Мюнхенську 1938 року, за допомогою якої британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен намагався вгамувати Гітлера, дозволивши розчленувати нашого союзника Чехословаччину. Хай там як, а «велика угода» стала б цинічним і вражаюче небезпечним пактом. Тоді такі країни, як Естонія, радше боролися б, як Україна, ніж погодилися б здатися Кремлю. І ми теж були б втягнуті в цей бій зі сміливішою з огляду на кон’юнктуру та могутнішою Росією та без допомоги американців.  

Завуальована мета Путіна дуже проста: кінець Заходу як єдиного культурного та політичного утворення. Росія не хоче, щоб багаті демократії Північної Америки та Європи керували світом. У цьому міжнародному порядку, що ґрунтується на правилах, не береться до уваги історія Росії як великої держави, а також її потреба у власній сфері впливу на прикордонні.  

Якщо дивитися на процес з теоретичного погляду, то ми маємо перемагати в «новій холодній вій­ні», як я назвав її в книжці, що вийшла 2008-го. У розвинених демократій більше сукупне населення і ВВП, ніж у Росії. Однак путінський арсенал грошей, пропаганди, інтриг і брудних прийомів забезпечив їй незрівнянну силу. Уже в останні тижні ми стали свідками розширення впливу Москви за межі її кордонів.   

Читайте також: No Apocalypse

Підтримувані Росією кандидати перемогли на президентських виборах у Болгарії (яка є членом НАТО) та Молдові (найбіднішій європейській країні у Причорноморському регіоні). До того ж Росія підтримує «сильного керівника» Угорщини Віктора Орбана. Отже, факт полягає в тому, що Москва сіє нестабільність і розколи в чималих регіонах Європи. Цьому, звісно, сприяють кволий розвиток економіки єврозони і страхи громадськості перед неконтрольованою міграцією.  
Слабкість Трампа в його марнославстві. У нього колосальне его, він із дитячим захопленням реагує на лестощі, надміру впевнений у своїх можливостях і не готовий визнавати помилки. Путін називав Трампа «яскравим» персонажем. А от за інтерпретацією новообраного президента США російський лідер назвав його (сюрприз!) «генієм».

Російські шпигуни вже продемонстрували, на що здатні, коли безпардонно втрутились у президентські вибори в США. Відтак керівництво американської розвідки зробило безпрецедентну заяву: звинуватило російських хакерів у тому, що вони зламали комп’ютери в штаб-квартирі Демократичної партії на початку цього літа. Тоді Росія оприлюднила електрон­не листування, яке свідчило, що лідери демократів намагалися допомогти кандидатці від істеблішменту Гілларі Клінтон і витурити з перегонів її суперника по партії колоритного лівого сенатора Берні Сандерса. Трамп відкритим текстом закликав Росію хакнути пошту Клінтон, безсоромно заохочуючи іноземне втручання в найважливіші вибори світу.

Не може не шокувати й участь у передвиборчій кампанії Трампа осіб, що мали зв’язки з Кремлем. Один із впливових помічників кандидата-республіканця Пол Манафорт заробляв на багатомільйонних ділових угодах із проросійськими олігархами. Він був радником Віктора Януковича. Американський консультант присвятив майже 10 років відбілюванню іміджу цієї людини — кремлівського ставленика, якого зневажає український народ.

Інший помічник Трампа демонстрував не менш сумнівний світогляд. Колишній керівник американської розвідки генерал Майкл Флінн приголомшив усіх участю у святкуваннях (зокрема, і в застіллі поруч із Путіним) з нагоди десятої річниці кремлівської телемережі RT, що веде пропаганду за межами Росії.

Ще скандальніша кар’єра в наближеного до Трампа Картера Пейджа, що тривалий час був радником Газпрому. Ця номінально національна газова компанія Росії давно відома як заполітизоване представництво зовнішньої політики Кремля, що постійно відбивається від звинувачень у систематичних махінаціях навколо ринкових механізмів у Східній Європі.

Читайте також: Світ про перемогу Трампа: це виклик західній моделі демократії

Пейдж захищає політику Росії та засуджує навіть обмежені санкції проти російських банків, енергетичних компаній і виробників зброї за вторгнення до України. Але найбільший уболівальник Росії — сам Трамп. Він відмовляється говорити про, судячи з усього, свої масштабні, давні й таємні бізнесові зв’язки з росіянами. Вихваляв антизахідну риторику Путіна як «шедевр», від нього не раз можна було почути компліменти на адресу «лідерських якостей» очільника Росії, який забезпечив своїй країні стабільність і процвітання.

Хтось гадає, а чи не означають зв’язки Трампа з Росією, що він насправді є кремлівською маріонеткою. Навряд чи це так. Утім, «корисного ідіотизму» цілком достатньо.  

Щоправда, є в цих двох чоловіків і дещо спільне: нігілістичний світогляд, де правий той, у кого сила і влада, а цінності мають мало значення. Різниця між ними в тому, що Путін — колишній безжальний агент КГБ, який майстерно оперує методами дезорієнтації та вербування.

Тим часом Трамп — пусте й самовдоволене дитя із заможної родини, яке за допомогою блефу й пафосу змогло уникнути численних заслужених покарань. Здогадатися, хто з цієї парочки вийде переможцем у хитромудрій грі, нескладно.
Тепер, коли більшість карт у руках Путіна, прогноз для демократичних країн Європи та Північної Америки сумний і навіть страхітливий. Без надійної підтримки та єдності з боку Америки Захід, послаблений конфліктами, апатією та недолугими лідерами, став легкою здобиччю для Кремля. А президент Трамп може підняти мости, знизати плечима й повернутися спиною до хаосу, спричиненого його ізоляціонізмом. Американці, може, і доживуть до часу, коли пошкодують про це. Але ціну платитимемо ми.