«Ми не знаємо, які наслідки будуть після публікації цього списку, але знаємо напевно: публікувати його необхідно виходячи з того, що ці журналісти співпрацюють з бойовиками терористичної організації. Це суспільно-значима інформація, і ми, громадяни України, повинні її знати», – йшлося у заяві хакерів.
Опублікований перелік містив більше 4 тисяч прізвищ, які час від часу повторюються, мобільні телефони, електронні адреси та дати акредитацій в самопроголошеній «ДНР». Проте бурління в суспільстві спричинив не так факт публікації, як скидання на одну купу відвертих пропагандистів з «Новоросія-ТВ» чи «RussiaToday», які маніпулюють фактами, та журналістів міжнародних інформаційних агенцій та найбільших світових медіа – як Reuters, NewYorkTimes, AlJazeera тощо. Менше ніж за добу після оприлюднення цієї інформації деякі журналісти повідомили, що почали отримувати погрози телефонами. А швидке на призначення винних патріотичне суспільство оголосило ледь не всіх акредитованих «пособниками терористів» і «запроданцями».
Читайте також: Прокуратура відкрила провадження за фактом публікації на сайті "Миротворець"
Викликали подив і запитання, які ставили хакери. Скажімо, їх здивувало, що «у багатьох не російських видань (CNN, BBC, AFP) журналісти з російськими прізвищами та іменами». Щоправда, аноніми уточнили – вони розуміють, що це власні кореспонденти ЗМІ. Друге питання було ще дивнішим: «Чомусь у багатьох іноземних журналістів для зв'язку вказані телефони українських операторів». З чого можна зробити висновок, що після отримання інформації ніхто не ставив собі за мету спробувати її хоча б проаналізувати і розібратися у принципах роботи медіа. Надто – роботи у зонах конфлікту.Адже журналіст має право, ба, навіть зобово’язаний збирати якогомога більше об’єктивної інформації про події, які відбуваються. Якщо для цього доведеться заїхати на контрольовану бойовиками територію – це необхідно зробити. Так свого часу українські журналісти потрапляли на місце падіння малайзіського Боїнга MH-17. І акредитація для них була бодай якоюсь гарантією безпеки. І це в даному випадку є «необхідним злом», адже від початку війни на Донбасі (весна-літо 2014-го) зробити бодай крок на контрольованих «ДНР» територіях з камерою і без дозволу самопроголошеної «влади» було практично неможливо. Нині, через два роки, ситуація дещо змінилася і робота на окупованих територіях стала надто ризикованою. Адже українські журналісти сприймаються виключно як «вороги» і у разі затримання і поїздки на підвал перетворюються на товар для обміну з терористами. Втім, здається, ані «Миротворець», ані суспільство це не цікавило. «А що вони корисного могли зробити? Навіщо взагалі туди їхати? Нас не цікавить, що там відбувається» – почали закидати журналістам читачі. Абсолютно ігноруючи право і обов’язок журналіста здобувати об’єктивну інформацію. Навіть якщо для цього доводиться домовлятися з терористами.
Скандал розколов медійне середовище України на два табори, затятості яких можуть позаздрити навіть ісламісти-радикали. До першої групи, як не дивно, здебільшого увійшли репортери, які так чи інакше працювали у зонах конфліктів. Деякі з журналістів навіть оприлюднили фотографії власних акредитацій (які, насправді, виглядали від початку як шматок паперу з печаткою та підписом). За словами колег, влітку 14-го року такий «дозвіл» давав для роботи набагато більше можливостей в «ДНР», ніж акредитація від СБУ та Міноборони на українських територіях.
Читайте також: В ОБСЄ відреагували на публікацію особистих даних журналістів, акредитованих на окупованому Донбасі
До групи противників акредитацій увійшли інші медійники та низка публічних і відомих в Україні осіб. Так, журналіст Віталій Портніков заявив, що українські ЗМІ не мають жодного морального права співпрацювати з терористами, адже вони в першу чергу громадяни України, а вже потім – журналісти. Як приклад він навів сектор Газа, де, за словами Портнікова, не працюють ізраїльські ЗМІ, оскільки це «важко уявити». Проте метр сів у калюжу. Як з’ясувалося, за даними FreedomHouse, терористична організація ХАМАС проводить акредитації журналістів з 2007-го року. А на палестинській території працюють ізраїльські медіа.
Ще далі пішов народний депутат, радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, якого пов’язують із сайтом «Миротворець». На своїй сторінці у Facebookвін взагалі запропонував запровадити контроль над контентом у ЗМІ. Фактично виходить, що парламентар не проти повернути в Україну цензуру, аргументуючи це популярним в Україні «так у нас війна!»
Українські та іноземні медійники, між тим, звернулися до «Миротворця» з вимогою видалити із вільного доступу базу даних акредитованих журналістів. Звісно, ситуації це не виправило б, адже те, що бодай раз опинилося в інтернеті – там і залишається. Проте такий крок ввічливості й, якщо завгодно, примирення міг би трохи заспокоїти суспільство. Проте хакери вирішили вчинити інакше. Вони заявили, що припиняють роботу сайту, враховуючи реакцію на публікацію, вічно стурбований і занепокоєний Євросоюз а також антиукраїнськи налаштованих журналістів України. Власне, жодних вибачень чи визнання своєї помилки. Підлило масла у вогонь і видкриття кримінального провадження за фактом публікації даних. Прокуратура кваліфікувала його як перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.
Читайте також: В Україні закрився сайт "Миротворець", який опублікував персональні дані журналістів
Об’єктивно – список без контактів сам по собі містить доволі цікаву інформацію. І щодо кількості російських пропагандистських медіа, які працювали на територіях «ДНР», і щодо українських журналістів, які акредитовувалися від російських ЗМІ (скажімо від того ж РІА «Новості»). Проте це величезне поле для аналітичної роботи, до якої, судячи з усього, суспільство поки що не готове.