Головою Конституційного Суду обраний уродженець Макіївки Донецької області Анатолій Головін (на фото). Екс-суддя. Екс-прокурор. Але найбільшу частину трудового життя – 1979–2005 роки – чільний український конституціоналіст провів у структурі, яку образно прийнято було називати «конторой глубокого бурения».
Кілька тижнів тому на іншу високу посаду – першого заступника голови Київської міської державної адміністрації – президент призначив Олександра Попова, теж колишнього співробітника – у 1987–1993 роках – КДБ СРСР і Служби безпеки України.
Загальновідомо, що вихідці з комуністичних спецслужб «колишніми» не бувають. Саме тому майже всі країни Східної Європи та балтійські держави реалізували ідею люстрації (звісно, в кожній країні це було зроблено по-своєму, єдиного закону та алгоритму немає). Ніхто не карає співробітників секурітате, штазі, сб тощо на горло, якщо тільки за ними немає крові. Є переліки професій – від політиків до священиків і вчителів, на які вони не можуть претендувати. Певний час. Вони можуть сидіти вдома чи займатися бізнесом, тільки якнайдалі від держави.
Рік тому голова неприбуткової громадської організації «Форум українців Чеської Республіки» Борис Чикулай проаналізував 909 біографій державних службовців України: президентів, працівників Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, НБУ, ЦВК, депутатів Верховної Ради тощо. Результатом стало 55-сторінкове дослідження «Люстрація або Україна під владою КДБ». Ідея полягала в тому, щоб, застосовуючи принципи так званого люстраційного закону Чеської і Словацької Федеративної Республіки від 4 жовтня 1991 року, з’ясувати присутність імовірних агентів КДБ, комуністичної і комсомольської верхівки СРСР у владі України.
Дослідження проведене задовго до президентських виборів і не повною мірою враховує зміни у кадрах, які «решают всё». Зрозуміло тільки, що менше потенційних гебістів не стало. Навпаки, і призначення віце-пре-м’єром Володимира Сівковича (1983–1992 роки – офіцер КДБ, СБУ), і згаданих вище Попова з Головіним – лише гарна ілюстрація до тренду.
З «просвічених» дев’яти сотень держслужбовців 4%, або 38 осіб, визначені як «агенти», хоча коректніше говорити співробітники держбезпеки СРСР. Ще 27% (244 людини) – «критична ймовірність співпраці з КДБ».
Щоправда, у дослідженні пана Чикулая поруч із вихованими на чекістських традиціях Маломужем, Радченком, Марчуком, Деркачем, Ілляшовим, Кожем’якіним, щодо яких, як кажуть, питань немає, бачимо прізвище… Віктора Ющенка. Екс-президент строкову службу, і це не секрет, проходив у Прикордонних військах, які в радянські часи перебували у віданні КДБ. Тобто Ющенкові в Литві, Чехії чи Польщі довелося б проходити через люстраційний орган…
Час від часу в пресі з’являється посткадебістський компромат на політиків з усіх політичних таборів. Так, Ганна Герман ніби мала псевдо «Тереза», а Борис Тарасюк – «Волинський». Тут немає чого навіть коментувати – це ніяк не верифікується, це те, що не можна ні підтвердити документально, ні спростувати. Такі спроби з’ясування стосунків у політиці є брудними та безчесними. І в цьому сенсі неважливо, як ми ставимося до цих та інших, бездоказово звинувачених у спів-праці з КДБ, політиків.
Інша справа – кадрові чекісти. Люди, які самі вибрали долю служити в «бойовому загоні Комуністичної партії». У всіх нормальних країнах комунізм і злочини більшовицької «охранки» осудні, бодай із морального боку. Працівники цих спецслужб мали б пройти через перевірки, зокрема й люстраційні.
Але Україна не Чехія. Це в них високі компартійні функціонери, працівники комуністичної держбезпеки, випускники вишів КДБ не можуть обіймати керівні посади на державній службі, в армії, балотуватися до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виборчі функції. А в нас їм усе можна. Це, звісно, не єдина причина, чому ми бідні й дурні, але одна з причин точно.