Насправді ж ця ситуація не дуже пов’язана із політикою. Колектив «Божичі» давно досліджують українську пісенну творчість, самі ведуть студії для дітей і дорослих, таких людей дуже багато в Польщі та Литві, Угорщині та Чехії, натомість в Україні таких небагато, тож ті, хто цим займається, заслуговують на повагу.
А тому і факт того, що ті, хто займається пошуками наших коренів, заспівали для тих, хто викорінює все наше і перетворює його на «общакове» радянське.Торік «Божичі» навіть запустили соціальну рекламу в метро «Почуй голос предків».
Радянська символіка, яку використовує газета «Комуніст» і КПУ, символіка під якою, власне, виступали вищезгадані, заборонена в Латвії, Литві, Грузії, Естонії, Польщі. З 2011 року в Україні червоний прапор вивішуватимуть поруч із прапором України на День Перемоги. Україна й українці так і не отримали української держави за начебто 20 років незалежності. І внаслідок непроведення публічного перегляду історії та браку люстрації радянських убивць і партійних тушок, заборона символіки і прирівнювання сталінізму до фашизму, як це сталося в цивілізованому світі, в Україні здається недосяжною перспективою, а бюсти Лєніна можна побачити в багатьох українських містах. І річ тут знову-таки не у правих або лівих поглядах, а в банальній освіченості, знанні власної історії. І навіть сучасна історія стає досить суперечливою, але практично ні для кого в Україні вже не є дивом, що керує нею так звана партія жуліков і воров разом із утвореною нею більшістю, тобто тими, хто їй продався.
Але начебто, до чого тут мистецтво? Це ж звичайна політика, музикант має грати, а політики можуть за це просто платити, чи не так? Але не слід забувати, що будь-який музикант є публічною особою, яка несе відповідальність вже не лише за свої вчинки, а й за тих, кого ці вчинки можуть провокувати до наслідування.
Можливо, тому перед концертом «Океану Ельзи» до дня міста в Луганську зрізали логотип Партії регіонів, щоби Вакарчук все ж таки вийшов на сцену? Можна по-різному ставитись до його творчості, але не зауважити цього вчинку не можна – він відмовився виступати під логотипом тих, хто нас ошукав.
Можливо, тому влітку Стінг, аж ніяк не політичний діяч, відмовився виступати в Астані, підтримавши тих, хто голодує і помирає, протестуючи проти злочинної влади.
Можливо, тому гурти Pixies, Gorillaz та Klaxons 2010 року скасували свої виступи в Ізраїлі, пояснивши це протестом проти проведення Ізраїлем операції проти Флотилії Свободи.
Хтось у коментарях зауважив, що «Божичі» своїм вчинком і толерантністю підтвердили свою європейськість. Важко уявити, щоби який-небудь європейський гурт виступав би на розігріві «Русского маршу» під знаком СС або ж під бюстом Лєніна.
Нічого б не сталося, якби Вакарчук і виступив під прапором регіонів, і якби Стінг з'їздив до Астани, але це означало б, що ці люди просто ще одні безликі музиканти, без життєвої позиції, без ідеї та власних переконань. Начебто ніхто їх і не примушував виступати «за», але це просто означало б, що вони «не проти». Звісно, були й такі, які «не проти» ізраїльської агресії, Партії регіонів, вбивствам у Казахстані, є й такі, які не мають нічого проти псевдокомуністів. Нічого поганого в існуванні аморальних і безликих співунів немає, судити їх або забороняти – це справді нетолерантно. Висновки зроблять слухачі.
Зворотній зв'язок
Ілля ФЕТИСОВ, керівник ансамблю "Божичі":
Чесно кажучи, декілька разів перечитав статтю Богдана Логвиненка. Наче все написано правильно, питання задані правильні, відповіді дані правильні… Але зловив себе на думці, що все ж таки не про нас ця стаття. "Музикант має грати, а політики можуть за це просто платити, чи не так?" – задається питанням автор, маючи, вочевидь, на думці, що ми продалися за гроші комуністам. Мабуть, я здивую, але виступали ми перед колективом газети "Комуніст" безкоштовно. Саме перед колективом газети, а не на агітаційному заході Компартії, вактовій залі, де відбуваються партійні зібрання, а не під прапором Компартії. Автор цього або не помітив, або не схотів помічати. Бо тоді в чому буде аморальність?
Вже ні для кого не секрет, що я багато років працюю в газеті "Комуніст". Мої статті можна почитати на сайті газети – не думаю, що в них можна знайти щось антиукраїнське.
В одному кабінеті зі мною сидить молодий хлопчина-комуніст. Колись я йому запропонував послухати народну пісню. Він навідріз відмовився – "Я такоє нє слушаю!". Коли був концерт в редакції, він мусив піти на концерт і послухати ті українські пісні, від яких так відмахувався. Після того він мені сказав, що йому сподобалась "вот та, релігіозная" – йшлося про псальму "Страдальна мати". Вже навіть цей факт свідчить, що наш виступ у редакції не був марним. Тому це – не толерантність і не аморальність. Це – пропаганда української культури.