Курди Ірану прагнуть незалежності чи не більше за своїх братів в Іраку. Якщо 25 вересня після референдуму про незалежність настрій на вулицях курдських міст Іраку був загалом пригніченим і нервозним, то по інший бік кордону, в Іранському Курдистані, почалися гучні святкування. У курдських містах Бане, Санандадж і Мехабад демонстрації тривали два дні, незважаючи на бронетехніку, яка їздила вулицями як передвісник хвилі арештів. Натовпи людей співали гімн Мехабадської Республіки — курдської держави, яка існувала недо на північному заході Ірану в 1946 році. На вуличних ліхтарях висіли курдські прапори.
Дехто з іранських курдів мрійливо говорив про державу, яку вони називають «Рожелят», або Східний Курдистан, і яка має скинути гніт «окупації» Аджамастану (як вони зневажливо називають Іран). «У курдів з’явилося нове відчуття впевненості в собі, — каже Лукман Сотоде, відомий діяч серед іранських курдів. — Увесь світ був проти цього референдуму, але курди все одно його провели». Курдські чиновники кажуть, що понад 90% виборців підтримало незалежність.
В іранській столиці Тегерані духовні правителі висловили обурення й пригрозили покласти край курдському експерименту із самоврядуванням в Іраку.
Читайте також: У Курдистані повідомили про дату проведення президентських та парламентських виборів
Назвавши потенційну державу «ще одним Ізраїлем» (який підтримує незалежність курдів), вони пообіцяли перетворити її на ще один Сектор Гази — оточений зусібіч зубожілий анклавчик, який не встигає відбиватися від ударів. «Зітріть цю ганебну пляму з мусульманського світу», — сказав Алі Акбар Велаяті, радник верховного лідера Ірану. Лише місяць тому в кількох курдських містах Ірану спалахнули протести, які розігнали за допомогою сльозогінного газу.
Тегеран також боїться, що його одвічним ворогам — Ізраїлю та Саудівській Аравії — незалежний Іракський Курдистан може здатися спокусливим трампліном для того, щоб каламутити йому воду, подібно до того як сам Іран використовує «Хезболлу», свого гравця в Лівані, щоб погрожувати Ізраїлю на північ від свого кордону. Крім того, в Ірані є багато етнічних груп, які треба тримати під контролем. Керівники країни побоюються, що коли курди перестануть слухатися, то їхній приклад можуть наслідувати й власні громадяни: араби, азербайджанські турки, белуджі та інші меншини, які становлять майже третину цієї переважно перської країни.
У квітні сепаратистське белуджийське угруповання вбило 10 іранських прикордонників. У травні арабські бойовики напали на поліцейський відділок в Ахвазі, неспокійному арабському місті в провінції Хузестан, яке прилягає до південно-східного кордону Іраку, і вбили двох правоохоронців. Також постійно відбувається приплив іракських курдів-сунітів до лав «Ісламської держави» («ІД»), що закликає до повалення шиїтської влади в Ірані. Напад «ІД» на іранський парламент і мавзолей аятоли Хомейні здійснили, імовірно, іранські курди-джихадисти.
Читайте також: У Багдаді закликали Тегеран та Анкару закрити кордони з Іракським Курдистаном
Усі чотири країни навколо Іракського Курдистану — Іран, Сирія, Туреччина й шматок арабського Іраку — побоюються, що референдум може спричинити сплеск курдського націоналізму. Курдське населення Сирії оцінюється в понад 2 млн осіб, Іраку — у близько 5 млн, Ірану — у 5 млн, а Туреччини — у 18 млн. Туреччина розмістила танки в безпосередній близькості до Курдистану. Її президент Реджеп Таїп Ердоган пригрозив перекрити єдиний трубопровід Курдистану, яким нафта йде на експорт, і перекрити його кордони.
Із цієї четвірки найбільше історичних причин для неспокою має Іран. Сім століть його курди мали власний більш-менш незалежний уділ — Ардалан, який ховався в горах між Османською та Перською імперіями. Турецькі курди відрізняються від іракських, бо перші — це переважно алевіти (дехто називає їх шиїтами). Але іранські курди набагато ближчі до іракських. Вони розмовляють тим самим діалектом — сорані. Більшість із них притримується однієї течії сунізму — шафіїзму. Їхні політичні рухи часто об’єднуються через кордон.
Якби раптом іранські курди почали серйозне повстання, перемога дісталася б силовикам Ірану. На придушення Мехабадської Республіки в 1946 році їм знадобилося лише кілька місяців. А після Ісламської революції в Ірані 1979-го курдське повстання швидко розгромили, вбивши при цьому 10 тис. людей. Попри все це, референдум знову лякає іранську владу.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com