Юридичні проблеми Нісара Чодрі, 71-річного пакистанця зі штату Меріленд, в іншому випадку можна було б забути. Але Чодрі, що, як самопризначений президент Пакистансько-американської ліги, намагався конвертувати свій титул у політичний вплив в інтересах пакистанського уряду, визнав себе винним у рідкісному злочині: він не зареєструвався як іноземний агент. У цьому самому визнав себе винним 14 вересня Пол Манафорт, зганьблений колишній керівник виборчої кампанії Дональда Трампа. Багато хто найбільшого значення надає тому, що Манафорт (засуджений за вісьмома пунктами за фінансові злочини в іншій справі у вересні) може розповісти спеціальному прокуророві Роберту Мюллеру, який розслідує можливу змову організаторів президентської кампанії Трампа з росіянами. Стосовно цього циркулює багато здогадів, але відомо мало.
Проте характер злочинів Манафорта також пролив світло на лобіювання з боку іноземців, не зареєстрованих як іноземні агенти, а це найкаламутніша частина того темного бізнесу. У своєму зізнанні Манафорт детально описав схему перекачування протягом якогось десятка років $11 млн до США, щоб фінансувати лобіювання на користь Віктора Януковича — колишнього проросійського президента України. Він поширював матеріали, які виставляли в невигідному світлі політичну суперницю Януковича Юлію Тимошенко, і організував так звану габсбурзьку групу в складі чотирьох колишніх глав європейських держав, яка мала захищати інтереси тодішньої української влади. Одному з них вдалося поспілкуватися з Бараком Обамою та Джо Байденом безпосередньо в Овальному кабінеті.
Кількість незареєстрованих лобістських схем, які діють сьогодні, невідома. За підрахунками недержавної наглядової організації Центр реактивної політики (Centre for Responsive Politics), із 2017 року іноземні держави задекларували $532 млн видатків на лобістів і піар-експертів з метою впливу на американську політику. На думку фахівців, незадекларована сума мінімум удвічі більша. «Я жартую, що це як побачити мишу. На кожну побачену припадає п’ять інших у будинку», — каже директор ініціативи за прозорість іноземного впливу (Foreign Influence Transparency Initiative) при Центрі міжнародної політики Бен Фрімен.
Читайте також: Чи справді ГПУ гальмує справи Манафорта
Основним інструментом захисту від таємного іноземного впливу на американську політику є Закон про реєстрацію іноземних агентів (Foreign Agents Registration Act, FARA). Ухвалений ще 1938 року для боротьби з нацистською пропагандою, він кульгає на обидві ноги. У ньому прямим текстом написано про друкарські машинки й пергаментний папір — технології для розмноження документів, якими користувався ще Джордж Вашинґтон. Ще гірше те, що закон надзвичайно розмитий і потенційно може визнати нелегальними багато різних видів цілком невинної діяльності. Протягом довгого часу існування FARA на нього не звертали уваги, бо він передбачає багато обридливої бюрократії, а Міністерство юстиції не надто цим цікавилося. З 1966-го по 2015-й було відкрито лише сім кримінальних проваджень на ґрунті порушення згаданого закону. А тоді Мюллер зробив його вагомим знову, висунувши звинувачення проти високопоставлених помічників Трампа на зразок Манафорта, Ріка Ґейтса (заступника керівника президентської кампанії) та Майкла Флінна, який зовсім недовго встиг побути радником президента з національної безпеки. Кількість нових реєстрацій майже подвоїлася: з 550 у 2016-му до 920 (за деякими оцінками) цього року.
Українська труба
Рідко бувають такі нахабні спроби відкритого лобіювання іноземцями, як Манафортові приховані операції. Частіше вони трапляються в лазівках, які можна знайти в нечітких формулюваннях FARA. Одна з них стосується осіб, що зайняті виключно «справжньою релігійною, навчальною, науковою або дослідницькою діяльністю». Як справжня наукова діяльність відрізняється від політичної, із законів зрозуміти важко, а прецедентне право того майже не розглядає. Багато організацій переступає через цю розмиту лінію. Інститути Конфуція, центри вивчення китайської мови під егідою Міністерства освіти Китаю, відкриті при багатьох університетах усього світу, потрапили під критику за поширення пропаганди. У травні закрився фінансований Південною Кореєю аналітичний центр при Університеті Джонса Гопкінса; південнокорейський уряд припинив фінансування після того, як стало відомо, що директора намагалися звільнити через розбіжності в поглядах.
Читайте також: «Гапсбурзька група»: стара Європа на службі в Януковича?
Аналітичні центри також можуть слугувати засобами поширення впливу. Відомі аналітичні організації на зразок Інституту Брукінґса та Центру стратегічних і міжнародних досліджень потрапляли в незручне становище, коли ставало відомо, що вони отримували мільйони доларів від іноземних держав і водночас публікували нібито об’єктивні дослідження з предметів, до яких ті держави мали свій інтерес. Нещодавно створений фонд «Аравія» (Arabia Foundation), який часто цитують американські ЗМІ, вважається близьким до саудівського уряду. Його засновник Алі Шихабі каже, що структуру фінансують у приватному порядку громадяни Саудівської Аравії й що «ми не маємо стосунку до лобіювання в жодній формі».
Національна рада з американсько-арабських відносин (National Council on US-Arab Relations) — ще один аналітичний центр — має закордонного співробітника на ім’я Фахад Назер, який пише для відомих аналітичних інститутів і газет. Заповнені для Мін’юсту документи свідчать про те, що він став платним консультантом при посольстві Саудівської Аравії в листопаді 2016 року із зарплатою $7 тис. на місяць. Аналітичний центр, у якому працює Назер, відмовився коментувати цю угоду; сам він стверджує, що дотримує всіх правил і вимог закону й обов’язково згадує про свою угоду із саудівським посольством у ЗМІ.
Читайте також: Справа Манафорта: що чекає на Трампа
Замість того щоб узяти під опіку аналітичні центри, Мін’юст зосередився на державних ЗМІ. Після затяжних боїв російська державна телемережа RT була змушена зареєструватись як іноземний агент у листопаді 2017 року. 18 вересня Wall Street Journal повідомила, що Мін’юст наказав зареєструватися також двом китайським державним медіа: «Сіньхуа» та CGTN. Але правові аргументи, які вимагають від RT реєструватися іноземним агентом, а від BBC (яку фінансують платники податків) — ні, лишаються загадкою. Схоже, рішення про те, хто або що підпадає під дію FARA, залежить здебільшого від волі урядових юристів. У 1983-му Мін’юст визнав «політичною пропагандою» три фільми про загрозу кислотних дощів і ядерної війни, які випустила в прокат Національна рада Канади з кінематографії.
Та попри недоречні й несподівані прокурорські кроки Мюллера, зрозуміло, що Манафорта не можна вважати нещасною жертвою недосконалого законодавства. Створена ним схема була б ідеальною мішенню для будь-якого закону, спрямованого на боротьбу з іноземним впливом. Його також засудили за цілу низку банальніших злочинів, як-от ухиляння від сплати податків. Якщо деякі з численних «стратегічних консультантів» у Вашингтоні кинулися реєструватися іноземними лобістами, то це бачиться хорошим результатом. Але в добу ботів у Twitter політику та вибори в Америці можна захистити від іноземних впливів, лише цілком переписавши FARA. Мабуть, у новому законі комп’ютерам має бути виділено не менше місця, ніж пергаменту.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com