Турецькі націоналісти рідко знали такі сприятливі часи, як тепер. Уряд президента Реджепа Таїпа Ердогана втілює в життя їхні головні ідеї: бомбить курдських повстанців у Туреччині й за кордоном, запроваджує мілітаризацію освіти та використовує менталітет обложеної фортеці як зовнішньополітичний курс. Їхні прибічники пожинають переваги альянсу з владною Партією справедливості та розвитку (ПСР). Ці ulkuculer («ідеалісти»), як їх називають у народі, запопали десятки посад у владі в процесі масових чисток, які почалися після невдалого перевороту 2016 року. З президентських і парламентських виборів, що проводилися одночасно 24 червня, вони вийшли ще сильнішими.
Електорат «ідеалістів» допоміг проштовхнути Ердогана до впевненої перемоги в першому турі. Партія націоналістичного руху (ПНР), їхнє основне політичне угруповання, набрала понад 11% на парламентських виборах — удвічі більше, ніж прогнозували майже всі опитування. ПСР, якій після виборів забракло кілька місць до абсолютної більшості, не може обійтися без підтримки націоналістів. Попри всі очікування, Ердоган, який склав присягу 9 липня (в оточенні таких мастодонтів демократії, як президент Венесуели Ніколас Мадуро та лідер Судану Омар аль-Башир), не взяв нікого з членів ПHP у свій уряд. Натомість поставив свого зятя, колишнього міністра енергетики, міністром економіки. Турецька ліра вже за кілька годин відсвяткувала це призначення девальвацією на 4% до долара США, хоча потім дещо піднялася.
«Ідеалісти», багато з яких пов’язані з турецьким криміналітетом, відзначають такий приємний для себе розвиток подій із розмахом. Через два дні після виборів давній лідер ПHP Девлет Бахчелі розмістив у низці газет списки всіх соціологічних служб і журналістів, які критикували його напередодні голосування. «Ми ніколи не забудемо, що ви зробили», — дорікнув їм. Інший відомий «ідеаліст» Алаттін Чакіджи, ватажок мафії, засуджений за замовлене вбивство своєї колишньої дружини, пішов ще далі й пригрозив одному з журналістів зі списку Бахчелі (а за компанію й ще шістьом) убивством.
Читайте також: Die Welt: криза мультилатералізму, соєві боби проти Трампа та перемога Ердогана
Історія ПHP, заснованої в 1960-х, тягнеться ще з XIX століття, коли частина османської еліти вважала етнічний націоналізм і пантюркізм засобом порятунку імперії від розпаду. Збройне крило ПHP, відоме під назвою «Сірі вовки», довгі роки проводило смертоносні теракти проти лівих. У 1990-х «ідеалісти» підтримали тактику «випаленої землі» проти озброєної Робітничої партії Курдистану (PПK), що супроводжувалося численними порушеннями прав людини, і виступали проти будь-якого вияву курдської ідентичності.
У перші роки правління ПСР, коли Туреччина розпочала перемовини про вступ до Європейського Союзу й запровадила низку демократичних реформ, вони відійшли в тінь. Їхні загравання з політичним ісламом, що почалися наприкінці 1970-х, відновилися після 2010-го, коли Ердоган покинув своїх ліберальних союзників, припинив мирні перемовини з PПK і почав воювати з ґюленістами. Спроба державного перевороту 2016 року, яку очолювали ґюленісти, допомогла оформити ці відносини.
Читайте також: Брак усвідомлення небезпеки
Особливо нині, за нової Конституції, яка віддала всю виконавчу владу в руки Ердогана, ПHP ставить свою владу в державному апараті набагато вище за будь-які міністерські портфелі, вважає експерт із турецької правиці Кемаль Джан. На його думку, націоналісти, ймовірно, не захочуть відігравати активну роль в економічній та зовнішній політиці, але простежать, щоб Ердоган і далі тримав країну в залізному кулаці. І хоча уряд скасував надзвичайний стан нещодавно, на зміну йому прийдуть жорсткі нові закони. У листі з в’язниці Чакіджи хвалився владою, яку його люди мають у поліції та війську. «Держава вам не належить, — написав він, звертаючись до Ердогана. — Ідеалісти — ось фундамент держави».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com