The Economist: Спраглі нового

Світ
16 Квітня 2017, 15:52

За кількадесят років до того, як убити чотирьох людей під стінами британського парламенту, Халід Масуд був школярем із заможного містечка Танбридж-Велс і звався Адріан Рассел Аджао. Слідство може ніколи так і не дізнатися про справжні мотиви вчиненого ним теракту. Але ось один із небагатьох достеменно відомих фактів. Справа Масуда вписується в широку, але мало пояснену тенденцію: на Заході новонавернені мусульмани швидше займатимуться тероризмом або поїдуть за кордон воювати за джихадистські організації на кшталт «Ісламської держави» (ІД), ніж їхні одновірці від народження.

У Британії навернених серед мусульман 4%, але доморощених джихадистів серед них 12%. Близько п’ятої частини американських мусульман росли в іншій вірі. Але дві п’ятих арештованих за підозрами в причетності до «ІД» у 2015 році — навернені (див. «Ловці людей»). У Франції, Німеччині та Нідерландах навернені майже вчетверо частіше за мусульман від народження їздять воювати до Сирії та Іраку.

Читайте також: Персональне мучеництво

Експерти з тероризму мають щодо цього явища чимало теорій, але жодна з них не пояснює його цілком. Проведені професором Університету штату Джорджія Джоном Горґаном опитування свідчать, що навернені радикалізуються охочіше, ніж ті, хто виріс у мусульманській вірі. Дехто стверджує, що це через їхню «подвійну маргіналізацію»: з боку друзів-немусульман, спантеличених таким вибором, і з боку скептично налаштованих мусульман від народження. Тому неофіти легко піддаються на спроби радикалів завербувати їх. За словами перебіжчиків з «ІД», вербувальники особливо цінують навернених, тому що їх важче відстежувати розвідувальним службам.

Інші зазначають, що багато випадків переходу в іслам на Заході трапляється у в’язницях. За провокаційним твердженням професора Королівського коледжу в Лондоні Пітера Ньюмана, джихад «перетворився на феномен контркультури, найкрутіший вияв протесту проти суспільства».

Політика запобігання тероризму здебільшого звертає мало уваги на навернених, натомість зосереджується переважно на запобіганні екстремізму серед іммігрантів або в мусульманських громадах

Саме розмаїття прикладів заважає зрозуміти причини радикалізації неофітів. Вестмінстерський терорист Масуд сидів у в’язниці, але на момент скоєння теракту йому було 52 роки, тобто мав нетиповий, як для такого злочину, вік. Ніколас Янґ, агент транспортної поліції з Вашингтона, заарештований торік за підтримку «ІД», був ще й симпатиком нацистів. Інші заарештовані в США за зв’язки з «Ісламською державою» — це різні люди від 15-річного хлопчака до 47-річного колишнього солдата. Американський неофіт Даґлас Маккейн, убитий у бою в провінції Алеппо, колись хотів стати репером.

Політика запобігання тероризму здебільшого звертає мало уваги на навернених, натомість зосереджується переважно на запобіганні екстремізму серед іммігрантів (один із прикладів — запропонована Дональдом Трампом заборона на в’їзд громадянам певних країн) або всередині усталених мусульманських громад (такий вигляд мають деякі пункти британської стратегії запобігання тероризму).

На думку Ньюмана, це прояв короткозорості, який може навіть бути контрпродуктивним. Адже зв’язки з мейнстримними ісламськими інститутами можуть відохотити новонавернених від радикалізації та відвернути її смертельні наслідки.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist