«Через глобальне потепління просимо не залишати двері Снігового готелю відчиненими». Це напис на табличці біля входу до велетенського білого кургана на околицях заполярного містечка Кіркенес, що неподалік кордону Норвегії з Росією. Власники споруди хочуть зберегти крижані фризи із зображеннями єдинорогів, північних оленів та метеликів, які прикрашають стіни. Плями льоду, що потоншав, на стелях 25 крижаних номерів готелю свідчать, що тепло на вулиці перемагає. Споруду щороку в листопаді відбудовують за допомогою штучного снігу, але до травня він зазвичай зникає. За словами одного із працівників, сніговий сезон за останні роки покоротшав; холоди настають пізніше, ніж колись.
Затяжне міжсезоння у Сніговому готелі — маленька ознака велетенських перетворень в Арктиці, де довкілля змінюється швидше, ніж у решті світу. Зберегти ці білі пустелі незайманими практично неможливо. Велика відлига неминуча, бо клімат реагує на накопичення викидів вуглецю в атмосфері. Міжнародні зусилля, спрямовані на обмеження глобального потепління, у найкращому разі сповільнять зміни. А можливо, зроблять наслідки жахливими, але не катастрофічними.
«Паризька кліматична угода не врятує таку Арктику, якою вона є нині», — вважає Ларс-Отто Реєрсен, виконавчий секретар групи з підготовки звіту «Сніг, вода, лід, вічна мерзлота в Арктиці» (SWIPA), який виходить під егідою Арктичної ради — науково-політичного клубу восьми держав, що мають території за полярним колом, а також держав-спостерігачів, зокрема Китаю та Індії.
Читайте також: На кліматичній конференції ООН вирішили повністю відмовитися від вугілля
Концентрація двоокису вуглецю в атмосфері вже досягла порога в 400 частинок на мільйон (чнм), тоді як три століття тому її рівень становив 280 чнм; нині на Землі в середньому на 1 ºC тепліше, ніж у допромислову добу. 2015 року в Парижі понад 190 країн зобов’язалося стримувати потепління, аби воно не перевищило 2 ºC порівняно з допромисловими температурами. Утім, температура повітря, швидше за все, зросте приблизно на 3 ºC, та й то лише коли держави дотримуватимуть своїх обіцянок. Тим часом різні регіони планети нагріваються з неоднаковою швидкістю. Навіть якщо Паризьку угоду буде повністю виконано, в Арктиці взимку над Північним Льодовитим океаном буде на 5–9 ºC тепліше, ніж у середньому протягом 1986–2005 років.
Танення відбувається набагато швидше, ніж очікувалося. За останні три десятиліття площа полярного морського крижаного покриву в Арктиці зменшилася наполовину з лишком, до того ж він утратив три чверті своєї маси (див. мапу). За оцінками SWIPA, до 2040 року влітку Арктика буде повністю без криги. Раніше вчені вважали, що це трапиться не раніше ніж у 2070-му. Товщина криги в центральній частині Північного Льодовитого океану від 1975 до 2012 року зменшилася на 65%. У березні 2017-го в Арктиці зафіксовано рекордно малу площу максимального крижаного покриву.
Найтривожніші зміни відбуваються в Гренландії, яка втрачала в середньому по 375 млрд т льоду за рік від 2011-го до 2014-го, що майже вдвічі перевищує швидкість танення у 2003–2008-му (див. «Крижаний покрив зникає»). Це еквівалент щорічного зникнення понад 400 величезних айсбергів, у яких кожна сторона мала б протяжність 1 км. Таке скорочення непокоїть тим більше, що не до кінця зрозуміла його динаміка. Розібратися в тому, що відбувається в замороженому крижаному покривалі, навколо нього й під ним, надзвичайно важливо для того, щоб зрозуміти, як воно реагуватиме на дальше потепління і як його зникнення вплине на підвищення рівня Світового океану.
Холодні, вперті факти
Останні кілька десятків років Арктика нагрівається вдвічі швидше за решту світу. Це зумовлено такими собі «тепловими петлями зворотного зв’язку», які знижують альбедо, або здатність Землі відбивати тепло. На відміну від решти планети полярні регіони віддають більше теплоти в навколоземний простір, ніж поглинають. Фактично таким чином вони охолоджують планету, бо крига і сніг відбивають сонячне світло. Коли замість них з’являється вода або темний суходіл, вони затримують більше тепла. Саме це й відбувається в Арктиці, яка розмерзається.
Раніше в океані арктичний лід здебільшого не танув роками. У 1985-му близько 45% криги були старішими (а відтак і товщими) за решту, але до 2016-го цифра зменшилася наполовину. Нині величезні об’єми криги протягом року тануть і замерзають знову. Старіша крига зазвичай нерівна. Коли вона тане, між твердими виступами формуються «водойми», що дає змогу відбивати частину теплоти. По гладенькій поверхні молодої криги тала вода розподіляється рівніше. Це ще помітніше знижує відбивальну здатність.
Коли полярний суходіл нагрівається, а колишня вічна мерзлота розтає, вивільняються парникові гази. У рештках рослин і тварин у полярній вічній мерзлоті міститься близько половини світових запасів вуглецю в ґрунті. Відтаючи, ця органіка розкладається, виділяє двоокис вуглецю та інший потужний парниковий газ — метан. Це ще більше ізолює планету. Крім того, незамерзла тундра спалахує як сірник. Коли сніжні періоди коротші, тоді довшими ставатимуть сезони пожеж. На Алясці та в деяких регіонах американського Заходу середня тривалість вогненебезпечного сезону вже підскочила від 50 днів у 1970-х роках до 125 сьогодні.
Зміни в довкіллі впливають і на чисельність та різновиди істот, які можуть там мешкати. В арктичних водах з’являється дедалі більше життя. Край крижаного шельфу — справжнє місце фуршету для численних видів, оскільки наприкінці зими там з’являються водорості, що ростуть на кризі, й фітопланктон. Але відступання льодів може призвести до розбіжностей у періодичності репродуктивних циклів тварин на кшталт креветок і розмноження планктону. Із нагріванням води личинки з’являються раніше. Будь-яка зміна популяції крихітних ракоподібних впливатиме й на інших тварин, що розташовуються вище в харчовому ланцюжку: тріску, тюленів та білих ведмедів, яким у харчуванні потрібне джерело жирів.
Тим часом з’являються нові їдці. Коли температура океану зростає, на північ зі швидкістю 200 км за десятиліття з південніших широт рухається зоопланктон. За своїм кормом туди ж таки йде велика риба. Ця новина може потішити затятих рибалок. Але незрозуміло, чи витримає Арктика новоприбулих. Адже ті конкуруватимуть із видами, які живляться виключно вздовж крижаного шельфу. Ба навіть їстимуть їх.
Деякі фахівці також стверджують, що прісна вода з талого льоду в Баренцовому морі стримуватиме ріст необхідної для морських мешканців поживи. «Усе це дуже непевно й залежить від циркуляції води в океані», — каже Мікаела Ашан, професор біології та управління промисловим рибальством з Університету Тромсе.
На тлі усіх цих тривожних новин про стан Арктики бодай якимсь променем світла мали б стати можливості для бізнесу, що несе потепління. Арктика — це вкритий кригою океан, оточений суходолом (тоді як Антарктика — шмат суходолу, оточений океаном). У судноплавстві, рибному промислі й бурінні свердловин у цьому регіоні зацікавлені вісім арктичних країн. Але знайти прибуток серед талого льоду непросто. У багатьох галузях перспективи бачаться вже не такими райдужними, адже зараз усі ризики зрозумілі краще, ніж п’ять років тому.
В Арктиці залягає більш ніж п’ята частина неторкнутих світових запасів вуглеводнів. Але в північноамериканській полярній прибережній зоні у грудні буріння свердловин заборонили майже скрізь для захисту екосистем (хоча Дональд Трамп може скасувати цей мораторій). В інших регіонах великий бізнес, який зацікавився Арктикою ще тоді, коли нафта приносила понад $100 за барель, відлякують низькі ціни на чорне золото і складність робіт у небезпечних арктичних водах.
Читайте також: Старі «труби» та нові виклики
Компанія Shell у 2015 році зробила несподіваний розворот і припинила роботи в Чукотському морі, витративши попередньо $7 млрд на розвідку покладів. Її представники заявляють, що не знайшли достатніх запасів нафти і продовжувати роботу там недоцільно. Російські компанії, як-от «Роснефть», виявилися впертішими. Зрештою, в них менше можливостей інвестувати деінде й Кремлю потрібні гроші. Низькі ціни на нафту вдарили по економіці Росії, котра п’ятою частиною своїх ВВП та експорту завдячує саме Арктиці.
Ще одна галузь, для якої арктичні перспективи розтанули, — транспортна. Теоретично перевізним компаніям доступ до більш відкритих морських шляхів мав би бути вигідний. Транспортування цими шляхами з Північної Європи до Північно-Східної Азії може скоротити траєкторію руху на дві п’яті порівняно з маршрутом через Суецький канал. Але очікуваний бум перевезень так і не настав. У 2012 році північними шляхами перевезли тільки 1 млн т товарів. Це мізерний показник, якого, втім, відтоді ніхто не повторив.
На Північному Льодовитому часто штормить навіть у літні місяці, через що гарантувати вчасне доправлення вантажів неможливо. Ще одна небезпека — плавуча крига. Аби судна витримували натиск льоду, потрібно зміцнювати їхні корпуси, а це збільшує витрати на будування. А через відсутність прибережної інфраструктури, наприклад глибоководних портів, розливи мазуту, на якому працюють двигуни більшості суден, можуть знищити й екосистеми, й репутації, адже зачищення розливів у такому разі доведеться проводити значно далі у відкритому морі, і триватимуть такі операції набагато довше.
Пробити кригу
Деякі із цих проблем має вирішити новий Полярний кодекс від Міжнародної морської організації (IMO), який регулює перевезення й набрав чинності на початку року. Він забороняє зливати каналізаційні стоки та нафтовмісні суміші в арктичні води. Америка й Канада, а також інші держави хочуть піти ще далі. Наприклад, заборонити використання в Арктиці мазуту (як це зроблено для Антарктики, де діють різноманітні спеціальні правила захисту).
З надією на регіон дивляться гірничі компанії, зацікавлені в міді та інших металах. Але більшість із них не мають досвіду, необхідного для перемовин із корінним населенням щодо видобувних проектів на його землях (а це майже кожен десятий мешканець регіону). І багато корінних жителів так чи інакше настроєні проти освоєння Півночі. У Норвегії Саамський парламент, який представляє народність саамів з усієї країни, дуже насторожений. За словами члена парламенту Йона Петтера Ґінтала, відповідального за міжнародні справи, нищити ландшафт було б нерозумно. Адже надалі, коли займатися традиційним промислом (розведенням північного оленя) там стане важче, економіку полярних районів можуть підтримувати туристи, які рвуться помилуватися суворою красою природи.
Утім, навіть якщо інтерес зовнішнього бізнесу до Арктики згасає, майже чотиримільйонне населення регіону не має іншого вибору, окрім як пристосовуватися до змін клімату. Найгустіше населена територія тут — Північна Норвегія. Але Росія, на яку припадає половина арктичного узбережжя і флот атомних підводних човнів якої базується в Мурманську, найбільше прагне розширити свій вплив. Вона хотіла б мати вздовж свого берега 10 пошуково-рятувальних станцій. П’ять із них уже відкрито. Окрім того, Москва планує наростити свою військову присутність: знову відкрити радянські військові бази.
Попри напруження через войовничість Росії в інших регіонах світу, її амбіції на Півночі поки що не дають особливих підстав для занепокоєння. Мешканці Кіркенеса підсміюються із сусідів: «Вони весь час їздять сюди на закупи. Їм подобаються наші підгузки. Кажуть, якість краща», — пояснює один підприємець. Державний секретар Міністерства оборони Норвегії Ойстейн Бьо настроєний стриманіше: «Росія, як і ми, зацікавлена у збереженні стабільності в арктичному регіоні». Але якщо вона вирішить активніше проявляти силу, це лише погіршить проблеми Арктики.
Проте не існує більшої загрози, ніж потенційне екологічне лихо. Питання потепління підіймається дедалі вище у списку пріоритетів навіть тих країн, які розміщені далі від полярного кола. Дотримання Паризької угоди може зрештою стабілізувати температури. Але для цього, не виключено, знадобляться радикальніші заходи, оскільки країни-підписанти навряд чи дотримуватимуть лімітів, визначених у Парижі.
Зміна погоди
Один із варіантів охолодження полюса — це геоінженерія, тобто цілеспрямована модифікація клімату для протидії потеплінню. Частково закритися від сонця допомогло б розпилення сульфатних аерозолів у стратосфері над Арктикою з літаків. Такий метод зробив би полярне літо прохолоднішим, але не був би дуже ефективним узимку, адже тоді немає сонячного світла, яке потрібно відбивати. Насичення хмар над Північним Льодовитим океаном кристаликами солі для підвищення їхньої відбивальної здатності також може викликати певне охолодження, хоча ефективність таких заходів зовсім не доведена.
Хай там як, а між теорією та практикою пролягає величезна прірва, до того ж поглиблена етичними питаннями. Навіть якщо такі способи охолодження планети можна буде реалізувати в необхідних для цього гігантських масштабах, не слід скидати з рахунку інші небажані результати. Коли вулкани викидають колосальні обсяги аерозолів та сульфатів у повітря, вони пошкоджують озоновий шар. Чи не трапиться того самого у випадку з геоінженерією? Якщо відновити полярну кригу через продуманий контроль над сонячною радіацією, можуть змінитися кругообіг води й погодні цикли у тропіках, адже сульфати застосовуватимуться лише в одній півкулі. Тим часом із підвищенням концентрації парникових газів в атмосфері змінюватиметься хімічний склад океану. Перемовини про великомасштабні геоінженерні проекти, якщо такі взагалі коли-небудь утіляться, будуть тривалими і важкими.
Зміна клімату принаймні забезпечила Арктиці свіжу увагу світових лідерів. Голова КНР Сі Цзіньпін зупинявся недавно в Анкориджі, повертаючись із США. Барак Обама став першим американським президентом, який побував за своєї каденції в Арктиці. У травні зустріч Арктичної ради на рівні міністрів, на якій Америка передасть на два роки головування Фінляндії, стане для державного секретаря США Рекса Тіллерсона нагодою визначити новий курс американської Адміністрації в цьому регіоні. Аби забезпечити політичну та економічну стабільність в Арктиці, яка розмерзається, й обмежити шкоду від і для полюса, що стає дедалі теплішим, держави повинні звертати на Заполяр’я набагато більше уваги. Небезпека в тому, що вже може бути пізно.