Мун Чже Ін — оптиміст і не цурається символізму. Коли президент Південної Кореї в Берліні в липні 2017 року представляв свою стратегію зменшення напруження на Корейському півострові, для виступу він обрав місце, пов’язане з об’єднанням Німеччини. Лише за два дні до того лідер Північної Кореї Кім Чен Ин провів випробування першої міжконтинентальної балістичної ракети. Але президент Мун палко обстоював необхідність миру в надії, що зала, де політики Східної та Західної Німеччини домовилися про об’єднання своїх країн у 1990-му, стане символом його мрії про об’єднану Корею.
План, представлений Муном у Німеччині, легко можна було назвати надто оптимістичним поглядом крізь рожеві окуляри. Він передбачав запрошення північнокорейської делегації на зимову Олімпіаду в Південній Кореї, відновлення побачень розлучених родин і, можливо, організацію його зустрічі з Кім Чен Ином. І ніби цих амбіцій було замало, ще й закликав Північну Корею відмовитися від своїх ядерної та ракетної програм. Проте за 10 місяців, які минули з того дня, багато що із задумів президента Муна стало дійсністю — хоча б у певному сенсі.
Читайте також: Трамп назвав дату та місце зустрічі з лідером КНДР
27 квітня Кім і Мун зустрілися в демілітаризованій зоні (ДМЗ) між двома Кореями. Погрози Північної Кореї перетворити Сеул на «море вогню» були просто забуті, коли Кім буквально зробив історичний крок (і розтопив серця південних корейців), переступивши через лінію розділу й ставши першим північнокорейським лідером, який ступив на землю Південної Кореї після закінчення гарячої фази війни в Кореї 1953 року. Саміт — лише третя така зустріч і перша в цьому десятиріччі — переповнив багатьох на півдні півострова бажанням припинити недовіру й поглянути на Кім Чен Ина радше як на ентузіаста, не позбавленого певного шарму, ніж на деспота, який керує одним із найзакритіших, найжорстокіших режимів світу. Ця зустріч, яку передавали наживо, викликала в південних корейців сльози радощів та оплески.
І це була не просто гра на публіку. Принаймні так здавалося. За кілька днів до зустрічі Кім оголосив про кінець випробувань ракет великої дальності й закриття ядерного полігону Пхунгері на Півночі країни. На саміті він сказав президенту Муну, що південнокорейських та американських експертів (і навіть журналістів) буде запрошено переконатися, що об’єкт у Пхунгері справді закрито. А ще Північна Корея перейде до тієї самої часової зони, у якій перебуває Південна Корея. Півострів, який ще недавно, здавалося, стояв на небезпечній грані відновлення війни, почав рухатися ближче до стабільного миру, принаймні на думку багатьох південнокорейських оглядачів. Опитування після саміту показало, що 65% південних корейців довіряють Півночі, тоді як перед самітом таких було лише 15%. За результатами іншого опитування, рейтинг популярності президента Муна піднявся з 73% до 86%. У соціальних медіа користувачі почали називати Кіма «симпатюлею».
Але важкий досвід спілкування навчив американських політиків обережно ставитися до північнокорейських обіцянок. Перший і найпростіший урок — вітати лише конкретні, справжні дії влади цієї країни й ніколи не вірити просто словам. Тому ветерани перемовин із Північчю кривилися, коли Трамп розмірковував на прес-конференції в Трояндовому саду 30 квітня про те, де святкувати своє історичне досягнення, якщо спланований ним саміт таки приведе до миру.
Дехто з помічників радив провести його десь на нейтральній території, наприклад у Сінгапурі, зауважив президент. Але Трампові більше до вподоби ДМЗ, тому що «якщо все вдасться, то буде велике святкування там же на місці». Щоб пояснити, що він як шоумен має на увазі під близькістю «великої події», президент США вказав на слова Кім Чен Ина, а конкретно на останні обіцянки молодого диктатора, закінчити ядерні випробування, запуски балістичних ракет і проведення відповідних досліджень. Він сказав, що Кім «тримається свого слова безпрецедентно довго».
Не звертати уваги на дрібниці
Власне, протягом попередніх циклів давання-ламання обіцянок Північна Корея не проводила ядерних випробувань інколи по два з половиною роки. Після останнього вибуху не минуло ще й шести місяців. Але деталі не мають значення для Трампа, коли він нюхом чує здобуток, який може записати на власний рахунок.
І тут бачимо великий аналітичний розрив між нинішніми радниками президента США й ветеранами попередніх перемовин із Північною Кореєю. Коли члени команди американського президента обмірковують майбутній саміт Трампа й Кім Чен Ина, вони бачать його як історичну подію, яка почнеться з перемоги їхнього шефа та виправдає його безпрецедентно жорстку позицію.
Опитування показало, що 65% південних корейців довіряють Півночі, тоді як перед самітом таких було лише 15%. За результатами іншого опитування, рейтинг популярності президента Муна піднявся з 73% до 86%
В інтерв’ю телеканалу Fox News новопризначений держсекретар Майк Помпео у відповідь на питання, чи може Америка взагалі довіряти Кіму, вибрав позитивніший напрям дискусії: нібито молодий північнокорейський лідер «прагне цієї зустрічі» лише тому, що Трамп і зібрана ним міжнародна коаліція чинять на нього тиск. Ту саму думку луною повторив новий радник американського президента з національної безпеки, яструб Джон Болтон. Коли йому пригадали, що він колись зневажливо ставився до самої думки про домовленості з Північною Кореєю, Болтон перерахував світових лідерів, які вважають, що саміт не відбувся б, якби не розгорнута Трампом кампанія максимального тиску.
Читайте також: Кім Чен Ин погодився на зустріч з Трампом в демілітаризованій зоні – CNN
Інші американці, які бачили на своєму віку попередні раунди перемовин, бояться, що саміт почнеться як перемога для Кіма, а не для Трампа. Деніел Рассел, колишній помічник держсекретаря США й ветеран перемовин із Північною Кореєю, вважає, що мета північнокорейського режиму, як це часто бувало раніше, — домогтися визнання світом того, що Північна Корея стала ядерною державою. «Для Кім Чен Ина день саміту — це його свято. Він дістав місце за столом перемовин на правах рівного», — каже Рассел, який зараз працює в неприбутковій організації «Азійське товариство» (Asia Society). Той саміт може привести до чогось вартого святкування, але шляхи до цього повільні й важкі. Зокрема, Кім Чен Ин повинен буде надати список усіх своїх полігонів для ядерних і балістичних випробувань та узгодити графік інспекцій і наступного демонтажу.
Критики Трампа побоюються, що прагнення підписати угоду може змусити президента погодитися на непевніші умови. Сам він підкреслює, що покине перемовини, якщо буде незадоволений результатами, і продовжить свою політику максимального тиску. Але коаліція, яка створювала цей тиск, розвалюється. Китай зустрічав Кіма з почестями в березні й після затяжного похолодання у відносинах двох країн почалася відлига. Китай побоюється, що в процесі перемовин Трамп залишить його осторонь. Що стосується торішніх обіцянок США не терпіти розробку Північною Кореєю ядерної зброї, здатної досягнути американських міст, то важко уявити, щоб Південна Корея разом з Америкою завдавала попереджувальних воєнних ударів по Північній Кореї (якщо саміт Кіма — Трампа все-таки виявиться невдалим). Президент США хоче знати, де святкувати перемогу. Йому знадобиться вдача та вміння, щоб не зазнати поразки.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com