У збільшеному форматі графіки дізнаєтесь про пластові відзнакт та символи.
Наближається дитяче літо – табір відпочинку – «Пласт». За підтвердженням такого асоціативного ряду Тиждень поїхав з пластунами на Свято весни до Волиці, що поблизу Фастова, скуштував юшки й відчув романтику, яку бувалі в бувальцях називають чаром «Пласту». До «Пласту» приймають з шести
років і вже «не випускають», бо «Пласт» – це назавжди». Новаки у 12 років переходять до юнацтва, з 18 до 35 стають старшими пластунами, а з 35 – пластунами-сеньйорами. Тринадцятирічний Олексій Свис провів у «Пласті» половину життя. Був у таборах Київської й Тернопільської станиць, має друзів по всій Україні, зокрема, в Полтаві й Херсоні. Олексій хвалиться, що їздив у табір до Калуша з дочкою Президента Софійкою й навіть потоваришував з її охоронцями: «Ті охоронці були як дві великі шафи. Ми прибирали з ними корпус і навіть бігали вночі, коли були неслухняні».
Патріотичне самовиховання на засадах християнської моралі й навчання через гру та працю – ось на чому роблять акцент у «Пласті». Дітей вчать історії України, молитов та різних умілостей, як-то: дати собі раду під час мандрівки або надати першу медичну допомогу. Окрім таборів, серед яких бувають не лише спортивні, а й археологічні, кінні чи мистецькі, пластування включає в себе щотижневі гурткові сходини, мандрівки, екскурсії, конкурси та змагання, такі як інтелектуальна «Орликіада» або новацький мистецький фестиваль «Дитячі мрії». Ще пластуни займаються благодійністю, а на Великдень їздили у сиротинці розмальовувати з дітьми писанки.
Випробувати себе
Студентка Могилянки, старшопластунка Наталя Власенко, розказує про вишкільний табір «Пласту», у який можна поїхати після шістнадцятиріччя: «Одна з умілостей, яку я здала три роки тому, називається «Три пера»: треба прожити одному три дні на природі, користуючись мінімальними засобами для виживання. З собою можна було взяти один огірок, одну цибулину, дві цукерки, одну банку консервів, три сірники, а ще – ніж, маленький шматок клейонки й спальник. Також видають блокнот, у якому пораховані всі сторінки, щоб не можна було використати їх на розпал. У нотатнику треба робити записи, переважно філософські». Пластун повинен розпалити в горах вогнище, збудувати курінь із гілок і моху, бо мох утримує вологу, й повернутися із власноруч сплетеною мотузкою й луком, який має ще й гарно стріляти. Ще треба приготувати собі їжу, відповідно – зробити тарілку й ложку. «Я робила тарілку з березової кори, яку зліплювала смолою зі смереки, тому було трошки несмачно – смола розтоплювалася, коли я їла. Інструктори приходять і перевіряють, чи виконав ти завдання. При цьому вони намагаються тебе розговорити, бо першого дня не можна розмовляти. Якщо ти нічого не збудував і не зміг розвести вогнище, тобі не дозволяють залишатися далі. Другого дня треба ховатися, щоб тебе не знайшли, наприклад, за димом з вогнища. За той час я усвідомила, як насправді мало потрібно людині для харчування й узагалі для існування», – каже пластунка з п’ятирічним досвідом.
Альтернатива піонерії
Нещодавно волонтерська організація відсвяткувала свою 96-ту річницю: перший пластовий гурток було засновано у Львові 12 квітня 1912 року. «Пласт» міг би замінити занепалу після розпаду СРСР піонерію, але поки що цього не відбулося. На сьогодні в Україні діють 130 осередків «Пласту», в яких налічується 10 тис. скаутів, це дуже мало. Голова виконавчого органу «Пласту» Костянтин Яковчук-Бесараб пояснює, чому «Пласт» не став альтернативою піонерії: «По-перше, піонери були централізовано насаджуваною організацією, тому їх одразу стало так багато. «Пласт» навіть не хотів би діяти такими методами, бо це суперечило б його вільному демократичному поширенню. В нашій організації не стільки людей, скільки було колись у піонерії, але ми готові поручитися за кожного, хто є в «Пласті». Якщо виникають якісь запитання до пластуна з будь-якого приводу, ми завжди готові дати за нього руку на відріз». Водночас, за інформацією Світової організації скаутського руху, скаутами можуть бути не більше 3% молоді певної держави. Не тому, що більше не можна, а тому, що далеко не всім це цікаво.
Скиньмося на казан!
«Пласт» – неприбуткова організація, яку частково фінансує держава. Цьогоріч Міністерство сім’ї, молоді та спорту підтримало три пластові програми сумою 510 тис. грн. Окрім держави, «Пласту» допомагають благодійники, вони фінансують окремі акції. «Переважно ми самі звертаємося до спонсорів, а вони, залежно від того, чи збігаються їхні погляди з нашими, надають допомогу, не обов’язково фінансову, – розповідає прес-секретар «Пласту» Ліна Остапчук. – Це можуть бути намети для табору або продукти. Люди відгукуються, особливо на місцевому рівні, коли бачать: куди конкретно йдуть їхні гроші. Вони довіряють виховникам і знають, що в цьому таборі відпочиватимуть їхні діти чи сусідські. Ми запрошуємо наших спонсорів у табори, вони приїздять і бачать: тим маслом, яке вони подарували, справді мастять бутерброди». Для пластуна участь у таборі коштує від 50 до 150 грн, які йдуть переважно на харчування. Кожен гурток визначає членські внески, які сплачують протягом року, вони становлять близько п’яти гривень на місяць. Гроші йдуть на потреби гуртка – купити казан або поїхати кудись разом.
Перевірка на секс, наркотики й рок-н-рол
У радянському піонерському таборі нерідко можна було викурити першу цигарку й покуштувати алкоголь. У пластунів із цим суворо, вони складають Пластову Присягу, яка передбачає виконання Пластового Закону. В ньому написано, що пластун дбає про своє здоров’я, відтак – ніякого алкоголю, наркотиків або цигарок. Виховники власним прикладом демонструють виконання правил, тим більше, що є багато інших організацій, де вживати алкоголь і курити не забороняють. За порушення дисципліни можна заробити віджимання або й «алярм» для всього табору – нічне шикування і пробіжку. В усьому іншому пластуни – звичайні підлітки. За обідом переповідають анекдоти про козацькі презервативи, які начебто плели з коноплі, а під час ватрових
пісень голосисті розбишаки після кожного рядка приспіву «Червоної рути» підкрикують «у штанах» і «без штанів».
[564]
ПРИКОЛИ
«Халепа» по-пластунськи
Традиційна страва для останнього таборового сніданку в «Пласті» називається «Халепа». В казан кидають трохи крупи, печиво, цукерки, згущене молоко та інші солодощі, які залишилися після таборування. Кажуть, щось смачніше годі й придумати.