У спеціальному зверненні до Ради Безпеки ООН вона назвала Сирію «загрозою для миру і стабільності в регіоні». Голова МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу заявив в ефірі телеканалу TRT, що Анкара повідомить НАТО, членом якого вона є, про цей інцидент із Сирією «в рамках четвертої статті Угоди про Північноатлантичний альянс». Зокрема, цією статтею передбачені консультації між країнами – членами Альянсу в разі, якщо одна з них вважає, що її «територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека» під загрозою. Наразі не зрозуміло, чи мова йтиме про прохання задіяти положення «про колективну безпеку» п’ятої статті угоди. Зауважимо, в цій статті йдеться про те, що у випадку скоєння збройного нападу на одного чи кількох учасників Альянсу інші його члени надають допомогу, включаючи збройну.
Однак тут постає формальна проблема. НАТО – альянс колективної безпеки в Європі. Сирія – країна неєвропейська, тому постає запитання, як за таких умов тлумачити четверту і п’яту статті Північноатлантичної угоди. Прецедент мав місце. Статті були застосовані після терактів проти США, і війська Альянсу були направлені до Афганістану. Найімовірніше, юридичні тонкощі відійдуть на другий план. На першому опиняться політичні та військові.
Розпочнімо з других. Загальна чисельність військових сил Сирії становить понад 320 тис. осіб, резерв – до 350 тис. Ще близько 110 тис. людей нараховують різні воєнізовані формування. На озброєнні перебувають до 4,9 тис. танків радянського виробництва, близько 50 старих радянських оперативно-тактичних і тактичних ракетних комплексів «Ельбрус», «Луна-М» і «Точка». У Сирії ж близько 500 бойових літаків. Основою ВМС є два сторожові кораблі та 10 ракетних катерів радянських проектів ще 1960-х років.
Збройні сили Туреччини нараховують до 720 тис. осіб, 4,5 тис. танків, зокрема, близько 300 німецьких Leopard2A4. Крім того, ВПС цієї країни оснащені приблизно 420 бойовими літаками. ВМС на озброєнні має 14 підводних човнів, 17 фрегатів, 8 корветів та чимало кораблів менших класів.
Читайте також: Відродження Осяйної Порти
Однак це лише кількісні характеристики. Важливіші інші чинники. Сирійська армія має неспокійний тил. Та й моральний стан її аж ніяк не задовільний. Днями, як повідомляє Reuters, з неї дезертирували 39 військовослужбовців, зокрема генерал, два полковники, два майори та лейтенант. Всього від початку збройного протистояння, як повідомляє AgenceFrance-Presse, до Туреччини втекли вже 13 генералів.
Тижнем раніше пілот Військово-повітряних сил Сирії полковник Хасан аль-Марі Хамада, вилетівши на чергове завдання, заклавши віраж, знизився, щоб його не помітили локатори, та й скерував свій Міг-21 до Йорданії, де, приземлившись на військовому аеродромі «Мафрак», попросив (й одразу ж отримав) політичного притулку. За інформацією телеканала Al Jazeera, у винищувачу був і другий пілот, котрий також звернувся по політичний притулок в Йорданії.
Складається враження, що випадок з пілотами значно важливіший, ніж із генералами та полковниками. Попередній президент Хафез Асад був військовим пілотом, тому на авіацію грошей не шкодував. Пілоти навчалися за кордоном, переважно в СРСР, їхні родини мешкали в найкращих будинках, діти ходили до найкращих шкіл. Ще за часів його президентства офіцери ВПС стали справжньою преторіанською гвардією, стовпом режиму. Крім того, військово-повітряна розвідка перетворилася на найпотужнішу спецслужбу, яка займалася не так не літаками, як опозиціонерами. Її працівники координують придушення повстання.
Зрештою, військові пілоти стали вірними захисниками не так батьківщини, як чинного політичного режиму. Саме так,оскільки у боях з ізраїльською авіацією сирійські пілоти ніколи успіхів не мали й завжди зазнавали великих втрат. І ось один із цих лицарів, не маючи страху й не страждаючи від докорів сумління, перелетів до ворога, заздалегідь відправивши родину до Туреччини.
Попри те, що командування ВПС Сирії – це здебільшого вірні Башару Асаду салафіти, звичайні пілоти, офіцери середньої та низької ланки майже всі є сунітами. Вочевидь, вірність пілотів режиму не цілковита, адже всьому є край.
Для сирійського режиму дуже серйозною є проблема лояльності. Коли невідомо, кому можна довіряти, а кому – ні. Взагалі-то безпечніше не довіряти нікому. У свою чергу, таке ставлення може й спричинити й реакцію у відповідь в минулому цілком надійних офіцерів.
Втрата двох пілотів і старого Міг-21 – подія для сирійської влади неприємна, проте й не критична з матеріального боку. Однак тріщину в монолітних лавах прихильників вже не замазати нічим. Як відомо, a cracked bell can neve rsound well– дзвін із тріщиною ніколи добре не дзвонитиме.
Читайте також: Сирія: бар'єр старху подолано
За таких умов для сирійського режиму втягуватися у військове протистояння з Туреччиною, не маючи жодних шансів на перемогу, є самогубством. Тим не менш, по турецьких літаках стріляють, їх збивають. Складається враження, що Дамаск нагнітає напруженість свідомо.
Підтвердженням цьому можуть слугувати три обставини. По-перше, яскраво вираженою є демонстрація можливостей сирійської ППО та своєрідне попередження, що режим має, чим себе захистити. Анкару як найбільш вірогідного супротивника попереджають у такий наочний спосіб у першу чергу. А за нею будуть і решта. Інакше кажучи, легких перемог, які здобула натовська авіація в Лівії, в Сирії не буде.
А по-друге, не пропагандистський, а справжній зовнішній ворог має згуртувати народ та й усіх нестійких в армії. Зрештою, вона має захищати державу, а не стріляти у демонстрантів. Саме таку нагоду вона й отримує. Тому історія з літаками має, на думку сирійської влади, сприяти об’єднанню народу й армії проти ворога.
По-третє. Навіть якщо припустити наявність двох вищезгаданих чинників, то реакція Дамаска була аж надто нервовою. І не вперше. У 1989 році два сирійські Міг-21, заблукавши на місцевості, вторглися у повітряний простір, де й виявила літак геодезичної розвідки, який просто летів над власною територією. Однак винищувачі сприйняли його як військовий літак-розвідник, що кружляв над Сирією, і вмить збили його. Той скандал вдалося зам’яти лише завдяки обіцянці Дамаска «жорстоко покарати» безталанних пілотів. А цього ж разу про помилку і мови не може бути, турецький літак бук збитий навмисно.
Читайте також: У Сирії НАТО буде складніше, ніж у Лівії
І тут можливі два варіанти. Чи то командир батареї ППО діяв самостійно, чи то він отримав команду відкрити вогонь згори. У першому випадку постає запитання щодо управління сирійською армією, а в другому – щодо свідомих дій з політичних міркувань. Цілком імовірно, що у правлячої сирійської верхівки просто не витримують нерви. У напруженій внутрішній ситуації такому розвитку подій дивуватися не випадає.
Поза сумнівом, що випадком з літаком скористаються західні країни і Туреччина, щоби й надалі чинити тиск на режим Асада, аж до погроз застосувати силу. Як заявив газеті LeSoirголова МЗС Бельгії Дідьє Рейдерс, «у разі затятого блокування в ООН (натяк на роль Росії та Китаю у захисті режиму Асада. – Ред.) заходів, спрямованих на припинення насилля в Сирії, слід розглянути можливості втручання, котрі наявні зовні».
За словами віце-прем’єра Туреччини Бюлента Аринча, знищення літака турецьких ВПС сирійською ППО є «ворожим актом вищого рівня». За даним турецької преси, Анкарі замало звичайних вибачень від Сирії за літак й виплати компенсації за нього, натомість у турецькій столиці наполягають на покаранні всіх винних в інциденті, починаючи від самої верхівки. Влада вже схвалила комплекс заходів тиску на Дамаск. Між іншим, передбачається анулювати чи заморозити цілу низку домовленостей із Сирією у торговельно-економічній галузі, зокрема, припинити постачання електроенергії. Утім, як наголосив віце-прем’єр Аринч, Туреччина не має намірів розв’язувати війну.