Колишній співробітник Державного департаменту США і сенатського Комітету з міжнародних відносин Брюс Рікерсон вчергове наголошує, що рішення ЄС щодо підписання/ непідписання угоди про асоціацію з Україною має значення не лише для країни, але й для всієї Європи.
«Європейський Союз стоїть на порозі рішення, яке може мати величезні наслідки для континенту та відносин між ЄС та Росією, не говорячи вже про США. Що вирішить Європейський Союз? І зокрема, чи залежатиме це рішення від долі однієї відомої особистості?
З усіх країн колишнього комуністичного блоку найважливішою (звичайно, крім Росії) є Україна. Майбутній курс так званої «країни на кордоні» в якості моста між Європою і Росією має надзвичайне значення для обох сторін», – пише Рікерсон у своєму блозі на американському новинному сайті UPI.
«Як видається, принаймні окремі європейці готові стояти на тому, щоб звільнення Тимошенко було безперечною умовою для Києва. Зокрема, голова блоку правоцентристської Європейської народної партії в Європарламенті Вілфред Мартенс заявив, що він і його парламентарі підтримають пропозицію (підписання угоди) «лише якщо українська влада виконає умови ЄС, включаючи припинення вибіркового судочинства та негайно звільнить Юлію Тимошенко». Деякі країни, такі як Польща, Швеція та інші ключові учасники програми ЄС Східне Партнерство хочуть, щоб пропозицію зробили незважаючи на те, що ув’язнення Тимошенко триватиме. В той час як Європейський Союз і країни-члени думають над своїм наступним кроком, важливо, щоб вони оцінили відносну вагу Тимошенко проти інтересів ЄС в Україні», – зазначає дипломат.
Польське видання Rzeczpospolita пише, що хоча більшість політичних сил в Україні підтримують євроінтеграцію, для населення вона все ще є чимось абстрактим і незрозумілим.
«Підтримка євроінтеграції з боку політиків є практично одностайною, тоді як для пересічного громадянина України це питання залишається абстрактним, оскільки він не знає Заходу. Міжнародний бізнес тікає з України, бо боїться корупції. Однак зміна ситуації можлива уже в 2015, бо на продовження терміну діючий президент радше немає шансів», – пише Rzeczpospolita.
В Україні усі політичні сили, не беручи до уваги хіба комуністів, підтримують інтеграцію Києва як єдиний шанс для активізації економіки України. Навіть Партія регіонів, яку вважають прокремлівською, усвідомлює потребу в інтеграції і чітко це демонструє. Так, бізнес-партнер Януковича Рінат Ахметов відкриває свої фірми на Заході і трактуючи незалежність від Кремля як гарантію для власного бізнесу. Чи зміниться щось після виборів – тяжко сказати. Україна – це країна олігархів, не народу. Для багатьох громадян інтеграція залишається абстрактним поняттям. Більше половини населення ніколи не були за межами країни і тому просто не розуміють Заходу», – підкреслює видання.
Експерт польського аналітичного центру Center for Eastern Studies Тадеуш Ольшанські вважає, що помилування Юлії Тимошенко залежить лише від волі українського уряду, а не від рішень Європейського суду.
«Рішення суду є невдачею українського уряду, а його мотивувальна частина звернула увагу на значні проблеми в функціонуванні українського судочинства. В той же час, Київ все ще може виправдовуватись вказуючи на те, що проблеми було усунено після вступу в силу Кримінально-процесуального кодексу, в якому змінено процедури, які раніше критикували правозахисні організації», – пише експерт у своїй аналітичній записці, опублікованій на сайті інституту.
«Незважаючи на те, що кажуть деякі представники опозиції та українські ЗМІ, Європейський суд з прав людини не може скасувати вердикт Тимошенко, оскільки розгляд рішень судів держав-членів Європейської конвенції з прав людини по суті не входить до його компетенції. Визнання судом того, що право на судовий розгляд було порушено, може стати основою для поновлення розгляду справи. Однак, будь-яке її відновлення і виправдання залежатиме від доброї волі Києва. Негативне рішення комісії при президенті в квітні про помилування Тимошенко свідчить про те, що від уряду не варто очікувати жодного кроку в цьому напрямку», – переконаний аналітик.
Депутат німецького Бундестагу Віола фон Крамон зазначає, що Україну від ЄС віддаляють дії уряду.
«Зараз часто кажуть, що ЄС більше не має інтересу до України. Втім, 80% відсутності зацікавленості походить з боку українського уряду. Я б сказала, що не ЄС полишає Україну на самоті, а український уряд віддаляється. За останні місяці в Брюсселі і Берліні дуже багато думали про те, як прив’язати Україну ближче до ЄС», – підкреслила депутат в інтерв’ю виданню EurActiv.
За її словами у цих зусиллях Європа поки що не має наміру здаватися.
«Але український уряд для нас надзвичайно все ускладнює. Чи повинні ми, незважаючи на те, що вони вже давно не дотримуються жодної угоди, все ж винагородити їх угодою про асоціацію? Тоді нам більше не потрібно буде вести переговори про угоди про асоціацію. Ми зможемо зразу винагороджувати усі держави, котрі виявляють бажання тіснішої співпраці з ЄС», – відзначила вона.
«У цьому сенсі я досить жорстка і говорю це також пам’ятаючи про людей, які зараз страждають в Україні, а таких немало. Ми знали, який Віктор Янукович бандюжка. І також знали, що він приведе з собою команду злочинців. Але ми не передбачали, що він так правитиме, що він настільки систематично зміцнюватиме вертикаль влади і наділятиме владою лише лояльних до нього людей і членів своєї «Сім’ї», – підкреслила фон Крамон.
За її словами, зараз дуже малоймовірним видається те, що український уряд виконає умови угоди про асоціацію.
«Очевидно, що уряд не вбачає в цьому жодної необхідності, а внутрішньополітичний тиск недостатньо сильний», – зазначила вона.
В той же час, депутат заперечила, що Німеччина гальмує підписання угоди про асоціацію.
«Я знаю з добре поінформованих джерел, що робилися великі зусилля, і здійснювалися неодноразові поїздки (німецьких високопосадовців в Україну – Ред.). Там побували представники різних рівнів міністерств і служби канцлера, які чітко пояснили людям чого ми хочемо, і чому ми цього хочемо. Втім, існує єдина держава, яка незважаючи на те, як поводиться Україна, виступає за підписання угоди про асоціацію, і це – Польща. Крім неї, жодна інша держава не вважає, що за нинішньої ситуації Україна на це заслуговує», – переконана фон Крамон.
Коментуючи законопроект про дозвіл приватизації Нафтогазу експерт польського аналітичного інституту Center for Eastern Studies Войцех Кононьчук зазначає, що він є ще одним підтвердженням того, що український уряд остаточно вирішив передати ГТС Газпрому.
«Основна мета запропонованих змін полягає в тому, щоб прибрати існуючі правові бар’єри, які стоять на заваді укладенню газової угоди з Росією…Заяви українського уряду (в тому числі заявив президента Януковича наприкінці лютого) свідчать про те, що Київ вже прийняв політичне рішення віддати Газпрому контроль над газотранспортною системою в обмін на нижчі ціни на газ та довготермінові гарантії транзиту газу. В той же час все ще невирішеними залишаються деякі важливі питання включаючи доступ до українських газопроводів, що є вкрай важливим в контексті початку видобутку газу з нетрадиційних джерел», – пише експерт у своїй аналітичній статті, опублікованій на сайті інституту.
Читайте також: ТРУБАдури. "Сім'я" може створити РосУкрЕнерго-2
«Ще однією точкою спотикання є зобов’язання України як члена Енергетичного співтовариства в тому числі в рамках Третього енергетичного пакету, який російський уряд (та прем’єр-міністр особисто Дмітрій Мєдвєдєв) відкрито розкритикували за протидію створенню газових консорціумів», – додає експерт.
«Обґрунтовуючи законопроект український уряд зазначає, що запропоновані зміни відповідають зобов’язанням України в рамках Енергетичного співтовариства. Організація і справді вимагає від України розбити Нафтогаз на окремі компанії, які займаються видобутком, транспортуванням і продажем сировини, але це ніяк не означає його приватизацію», – підкреслюй Кононьчук.
Професор політології Ратгерського університету Олександр Мотиль вважає, що проведення референдуму регіоналами, плани якого зараз розглядаються, може мати зворотні до бажаних ними результати.
«Будь-який референдум, заварений регіоналами для того, щоб подовжити своє правління, може стати палицею з двома кінцями. Правда в тому, що люди дійсно можуть виявитися настільки покірними, як розраховують регіонали. Але можуть і не виявитись.
Зрештою, усі знатимуть, що референдум стане трюком Януковича і його друзів, щоб закріпитися при владі на невизначений строк. І як будь-хто знає, Янукович надзвичайно непопулярний, а база регіоналів у Донбасі поступово слабшає. Більш того, економіка перебуває в безладі, і залишатиметься в ньому в найближчі місяці. Тому зараз взагалі неочевидно, що люди нададуть перевагу «самовільному закабаленню». Так само поки що неочевидно, що демократам і обуреному народу не вдасться досягнути успіху у мажоритарних округах. Регіонали вважають, що всі люди продажні. Вони неправі, і, як і продажні шахраї в інших країнах світу, вони можуть легко виявити, що чесність навіть в Україні може бути досить популярною політикою», – підкреслює Мотиль.
«Як сильно вони б не намагались сфальсифікувати президентські вибори, їм не варто розраховувати на те, що Янукович переможе в першому турі. Перед лицем армегеддону демократи можуть погодити єдину кандидатуру та Янукович можливо навіть програє, якщо матиме кількох суперників», – додає експерт.
Читайте також: Узурпація ім'ям народу: режим Януковича хоче позбавити громадян можливості впливати на владу
«Але уявіть собі, що українці зроблять вибір на користь «самопоневолення» за переваги невеликої більшості. Результатом стане ляпас іншій половині населення України, зростання радикалізації та поляризації і, можливо, насильство. Регіонали можуть сфальсифікувати результати, але обурення може бути навіть ще більшим. Єдиний варіант, за якого референдум матиме бажаний результат – якщо «за» проголосує чітка більшість, приміром, 60% проти 40%. Але якби популярність і довіра до Януковича були високими, то жодної потреби в референдумі взагалі б не існувало», – переконаний експерт.
За словами Мотиля, пункт 6 статті 5 Закону "Про всеукраїнський референдум" (про скликання референдуму народом – Ред.) робить можливим його використання і на користь демократичної опозиції.
«Демократи могли б легко зібрати 3 млн. підписів у двох третинах областей України і з трохи більшими зусиллями 100 тис підписів в усіх областях. Втім невідомо чи скористаються вони такою можливістю чи ні. Але така зброя існує, і якщо об’єднана опозиція її розумно використає, то зможе реально прискорити зникнення регіоналів з української політики.
Отже, чи вдадуться регіонали до проведення референдуму? Ймовірно, що так. Але зважаючи на те, що вони занадто короткозорі, щоб зрозуміти, що відкриття скриньки Пандори може вивільнити сили, які призведуть до їх падіння, це може бути хорошою новиною», – вважає аналітик.
Польське видання Nowa Europe Wschodnia коментує ситуацію, що склалась з каналом ТВі і вважає її початком широких чисток незалежних ЗМІ.
«Ситуація довкола ТВі здавалося зачепила майже усіх найвищих мужів країни. Починаючи від Льовочкіна, Арбузова, Фірташа, і закінчуючи «опозиціонером» і колишнім шефом ТВі М. Княжицьким (якому вдалося збудувати собі в Польщі міцне політично-журналістське лобі, хоч його роль у конфлікті щодо каналу видається як мінімум незрозумілою, якщо не негативною).
Канал ТВі був занадто опозиційним і занадто відверто виступав за опозицію, тоді коли мав би бути опозиційним до влади. Хоча і така ситуація не виправдовує його продажу провладним групам.
Дивує також поведінка Княжицького, який виступив на боці нових власників. "Якщо такі кроки були зроблені для того, щоб не дати Медведчуку захопити канал, то чому не пояснити це журналістам», – пише у статті кореспондент Польського радіо в Києві Пьотр Погожелльський.
«Тепер кадри (журналісти), як найцінніший актив, втрачені. Хоча, можливо, для окремих бізнесменів, які мають вільні місця на цифровій платформі, важливішими є сама студія, апаратура та можливість трансляцій», – додає автор.
«До саміту Східного партнерства у листопаді канал ТВі буде існувати, щоб не завадити підписанню угоди. А от далі, вже ближче до президентських виборів 2015 року український телевізійний ринок буде значною мірою задавленим, ЗМІ будуть відфільтровані і поділені між окремими політичними групами впливу. А опозиція про це, здається, наразі не думає.
Під час конфлікту з ТВі опозиція показала, що вона таки ближча до існуючої влади, аніж до реальних політичних діячів, які керуються інтересами держави, а не власними», – йдеться в статті.
Британський економіст і консультант МВФ Едвард Хью у своєму блозі пише про негативні демографічні тенденції в Україні та «валізні настрої» – бажання багатьох громадян виїхати закордон і прогнозує, що це може мати наслідком «вимирання» і зникнення країни.
«Це явище «бажання втечі» нині можна знайти в багатьох країнах на периферії Європи, але ситуація в Україні дуже драматична…В будь-якому випадку, коли має місце низька народжуваність, втеча молоді є проблемою, але в Україні вона є майже смертельною. У країні з населенням у трохи більше 45,5 млн осіб населення щороку скорочується на 330 тис…
Очевидно, що люди виїжджають не тому, що населення скорочується, а скоріше через те, що економіка не є достатньо життєздатною для того, щоб забезпечити економічне зростання і потрібну кількість робочих місць, тим самим заохочуючи людей залишитись. Через те, що економічний занепад пов'язаний з виродженням політичної системи, люди втратили певність у майбутньому країні», – пише економіст у своїй статті.
«То ж що це все значить? Особисто мене це приводить до питання, чи не може країна фактично вмерти, ставши недієздатною, і чи не повинна міжнародна спільнота подумати над механізмами розпаду держави подібними до тих, які зовсім нещодавно обговорювали в Європі щодо збанкрутілих банків», – зазначає експерт.
Читайте також: Країні потрібні…
Хью зазначає, що історія свідчить про те, що з часом кожне нове покоління стає меншим і у поєднанні з економічними проблемами в країні, які провокують «валізні настрої», все це може сприяти «вимиранню країни». Так, зокрема, він наводить приклади ранніх суспільств, а також вважає, що у свій час вимерти могла Східна Німеччина, якби та вчасно не потрапила під опіку Західної Німеччини.
«Я очікую (себто кажучи в термінах Поппера «передбачаю», оскільки аргументи є емпіричними, а значить, безумовно, піддаються фальсифікації), що перші країни, які помруть, знаходитимуться в Східній Європі. Найбільш ймовірними кандидатами є Білорусь, Україна та Сербія. Після них це явище поступово поширюватиметься вздовж периферії ЄС зі сходу на південь. Президент Латвії нещодавно заявив, що якщо відтік населення не зупинити за десять років незалежність країни буде під загрозою. Я не думаю, що він перебільшував. Таким чином, в той час як країни «вмирають» ми (решта міжнародної спільноти) повинні будемо вирішити, що з ними робити. Треба подумати над програмою «розпаду» країни. Ступінь гуманітарної трагедії буде величезним», – пише економіст.
Читайте також: В Україні налічується 13-15 млн зайвих людей
Ідеї британського економіста у своєму блозі на The Foreign Policy коментує та частково спростовує один з редакторів видання Джошуа Кітінг.
«До сланцевої революції важко було передбачити, що третій в країні найменш населений штат Північна Дакота нині матиме найбільші в США темпи зростання населення. В 50-х роках важко було подумати, що сьогодні люди вживатимуть щодо Детройту термін «міська прерія». Але питання Хью цікаво було б розглянути. Я підозрюю, що навіть за найгірших сценаріїв зі (скорочення) населення більшість країн боротимуться до переможного кінця перш, ніж поступитись своїм суверенітетом. Винятком можуть бути такі місця як Україна, які мають відносно недавній досвід перебування в складі більшого геополітичного утворення та велике етнічне населення, що має зв’язки з сусідньою державою», – пише Кітінг.
«Країну не можна ліквідувати так акуратно як компанію. Навіть, якщо країна зникне, залишиться територія і певна кількість людей, які на ній проживають, з якими треба щось робити. Найбільшою перешкодою до «ліквідації» країн може бути те, що інші країни не хочуть брати на себе відповідальність за них. Яка країна хотіла б відповідати за новий, слабко заселений та економічно застійний регіон?», – зазначає він.
Професор біоетики Прінстонського університету Петер Сінгер у статті на The Project Syndicate висловлює своє обурення показною розкішшю українських політиків.
«Носіння сміховинно дорогих годинників, щоб показати, що ти посів високе соціальне становище, видається особливо аморальним для публічних посадових осіб в країні, де значна частина населення як і раніше живе в бідності. Посадовці носять на своїх зап’ястях еквівалент зарплати середнього українця за чотири чи п’ять років.
Це говорить українським платникам податків про те, що вони або забагато платять своїм держслужбовцям, або, що їх держслужбовці з інших джерел отримують гроші на купівлю годининників, які в іншому випадку вони не могли б собі дозволити», – пише Сінгер.