Одну з них глава Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас фактично не контролює з 2007 року, коли ХАМАС прийшов там до влади після військового перевороту. Таким чином ХАМАС лише прагне закріпити ситуацію, яка об’єктивно склалася.
Хоча, як уважають палестинські експерти: «повне відокремлення Сектору Газа від Західного берега стає одним із найбільших досягнень ізраїльської політики, головною метою якої є запобігання ситуації, що ґрунтується на міжнародних рішеннях і домовленостях, замість того щоб диктувати умови на основі військової переваги Ізраїлю».
Варто згадати, що керівництво ХАМАСу почало розробляти такі плани ще два роки тому, але тоді не дістало підтримки у тодішнього президента Єгипту Хосні Мубарака. Натомість нині, як здається хамасівцям, за нового президента-ісламіста саме настав час завершити це відокремлення.
Здається, в цьому випадку лідери ХАМАСу можуть прорахуватися. Адже навряд чи хто у світі нині готовий визнати лише половину майбутньої Палестинської держави. А силове суперництво між ФАТХом і ХАМАСом, котрі конкурують між собою за контроль над усіма палестинськими територіями, лише віддаляє на невизначений термін палестинське державотворення.
Крім того, цей розкол провокує до поділу сімей, економіки, культури і суспільства між двома частинами Палестинської держави. Хоча, можливо, саме цього й добивається нині ХАМАС, добровільно відмовляючись від найбільшого досягнення останніх років – єдності Сектору Газа і Західного берега. Подібні дії можна пояснити лише одним – хамасівці намагаються в такий спосіб спровокувати палестинців, котрі проживають у Секторі Газа, на радикалізацію, і тим самим розпалити новий вогонь протистояння з Ізраїлем. Сподіваючись, звісно, на негласну підтримку з боку нового єгипетського ісламістського керівництва.
Після приходу в Єгипті до влади нового керівництва відбуваються неабиякі зміни. Єгиптяни не лише знімають блокаду Сектору Газа з єгипетської сторони, а й планують прокласти туди комунікації, зокрема, постачати до цього палестинського анклаву електроенергію і газ.
Подібний розвиток подій лише на руку ізраїльтянам. У такому разі вони з часом можуть позбутися відповідальності за Сектор Газа, переклавши її на Єгипет. А оскільки кордон між Єгиптом і Сектором Газа відкривається, то Ізраїль спробує також перекласти всі наслідки такої політики на єгиптян, закривши більшість постійних переходів з палестинського боку до Ізраїлю.
Втім, припинення блокади Сектору Газа могло б стати способом національного примирення і досягнення всеосяжної палестинської згоди, якщо б вони були потрібні ХАМАСу. Проте хамасівці переслідують зовсім інші цілі. Відокремивши Сектор Газа, вони намагатимуться отримати масовану допомогу від інших мусульманських країн (і насамперед від Єгипту), пробуючи продемонструвати населенню цієї палестинської території, що без втручання Західного берега їхнє життя значно покращилося.
Після фактичного приходу «Братів-мусульман» до влади в Єгипті, ХАМАСу знайти з ними спільну мову буде неважко. А поступово інтегруючи Сектор Газа, єгиптяни не лише зможуть відновити контроль на прикордонній території, а й ліквідувати осередки тероризму, зокрема й численні тунелі, котрі ведуть із Сектору Газа до Єгипту.
Палестинці зможуть імпортувати багато товарів через єгипетський порт Аль-Ариш, що в перспективі здатне привести до витіснення ізраїльської валюти шекель у Секторі Газа та заміни її на єгипетський фунт.
Нещодавно делегація ХАМАСу високого рівня на чолі з його лідером Халедом Машаалем мала зустріч із новопризначеним президентом Єгипту Мохаммедом Мурсі, вітаючи його з перемогою і початком «нової ери» відносин Єгипту з палестинцями. І тут слід звернути увагу на той факт, що, крім того, що делегація ХАМАСу попросила главу Єгипту знову відкрити кордон між Єгиптом і Сектором Газа, хамасівці попросили захистити Сектор від будь-якої майбутньої ізраїльської агресії.
Вочевидь, навіть за ісламістського керівництва Єгипет навряд чи наважиться на військове протистояння з Ізраїлем, однак такі пропозиції ХАМАСу свідчать, що ця організація не чесна з палестинцями. Позаяк ХАМАС розглядає Сектор Газа не як національний проект для майбутньої палестинської держави зі столицею в Єрусалимі, а як економічний проект, котрий має за мету досягнення меркантильних інтересів. Отже, те, що ХАМАС заявляє засобам масової інформації, дуже відрізняється від того, що вони насправді збираються робити.
Безумовно, палестинці давно заслуговують на проголошення своєї держави. Але чимало їхніх підходів аж ніяк не можна назвати реалістичними, адже вони часто скидаються на театральне політичне дійство, яке можна хіба що порівняти із віртуальною реальністю. Ізраїль, можливо, і рад би був позбутися контролю над Сектором Газа, проте лише тоді, коли буде гарантовано його безпеку. Й у цьому випадку ХАМАС є ненадійним партнером для вирішення цього питання.
Хамасівці, перетворюючи просування мирного процесу на віртуальну реальність, починають діяти методами, схожими на комп'ютерні ігри. З численними шумовими і візуальними ефектами, котрі спрямовані на те, щоб забезпечити ефективну ілюзію дійсності. Складається враження, що ці елементи стали ключем палестинських підходів до переговорів з Ізраїлем, а також їхніх відносин зі світом у цілому.
Нині ці відносини часто зводяться до театральних і магічних трюків, котрі не дають підстав для того, щоб чогось домогтися. У цьому випадку інформація про відокремлення Сектору Газа стає приводом для переформатування всього процесу домовленостей палестинців з ізраїльтянами і вносить до нього зміни, які ніяк не може прийняти Ізраїль.
Щось подібне палестинці вже пробували зробити торік, коли під впливом тиску арабського і мусульманського світу ЮНЕСКО вирішило визнати Палестину повноправним членом. Тим не менш, Палестина як держава в основному існує в колективній свідомості палестинців і ніде більше.
Маневри для того щоб отримати визнання в ЮНЕСКО, були віртуальним дійством, театральним кроком, який не має жодного підкріплення дійсністю і не дає конкретного ефекту в реальному світі. Насправді, це не дало взагалі нічого для палестинців. Однак, відчувши ймовірність просування по цьому, хибному для себе шляху віртуальної державності, палестинці зачинили двері на двосторонніх переговорах з Ізраїлем.
Утім, зрештою палестинці спромоглися одержати своє ігрове поле на міжнародній арені. Однак замість того щоб робити далі реальні, конкретні кроки щодо врегулювання конфлікту з Ізраїлем, вони продовжують розвивати свої політичні фантазії, націлені на те, що завдяки їхнім театральним трюкам у віртуальній реальності, можна буде отримати бажані для них результати. На жаль, ці трюки й ілюзії не допоможуть їм здобути у підсумку ні миру, ні бажаних міжнародних резолюцій, ні своєї держави.
У цьому сенсі зближення нового ісламістського керівництва Єгипту і ХАМАСу не лише порушує баланс сил на Синаї, а й веде до погіршення ситуації в галузі безпеки і стабільності у цьому регіоні. Крім того, така єгипетська політика провокує політичну кризу. Адже там і досі не вичерпаний конфлікт між армією й ісламістами, котрі прийшли до влади.
А результати останніх виборів у Єгипті чітко свідчать, що близько 50% єгиптян не підтримують правління ісламістів, а світський кандидат у президенти Ахмед Шафік виграв у більшості великих міст, особливо в Каїрі та вздовж узбережжя Червоного моря.
Після землетрусу єгипетської революції країною керують ісламісти і військові. І прихід там до влади ставленика «Братів-мусульман» є шансом для ХАМАСу. Однак, якщо поширення впливу «Братів-мусульман» відчиняє ворота до Єгипту хамасівцям, то водночас воно вибудовує стіну перед Палестинською автономією і майбутньою незалежністю Палестинської держави.
На думку політолога-арабіста з Бар-Іланського університету, доктора Мордехая Кейдара, «Ізраїль страждатиме внаслідок встановлення атмосфери дружби між ХАМАСом і Каїром. Це зближення стало катастрофою для Ізраїлю, і нині в єгипетській політиці є чимало політиків, котрі є шкідливими для Ізраїльської держави. ХАМАС розпочав активно взаємодіяти з «Братами-мусульманами», салафіти в єгипетському суспільстві почали набирати силу. Також, навіть простежується зближення з Іраном, котре дасть йому можливість направляти свої військові кораблі через Суецький канал у Середземне море».
Тож Єгипет стає основною стратегічною загрозою для Ізраїлю? Особливо після зміни своєї зовнішньої політики і відкриття нещодавно контрольно-пропускного пункту в районі міста Рафах, на кордоні Сектору Газа і Єгипту.
Схоже, тепер владу Єгипту охопило відчуття провини за блокування «палестинської справи», під час трьох десятиліть керівництва країною президентом Хосні Мубараком, і тому намагається надолужити те, що тоді було упущено.
На думку палестинських експертів, «звільнення Єгипту, який є серцем арабізму, від репресивного режиму Мубарака, відкриває шлях і до звільнення Єрусалиму від окупації. Ці зміни покладуть край зарозумілості Ізраїлю, його агресії та неповазі до гідності арабів і палестинців. Відновлення влади народу в Єгипті відкриває можливість перегляду угоди у Кемп-Девіді, яка ізолювала єгиптян від інших арабів, і слугувала для захисту Ізраїлю та його кордонів. Тому перемога народної революції в Єгипті буде початком сіоністського кінця».
Зближення ХАМАСу з «Братами-мусульманами», чиїм девізом є: «Аллах наш Бог, Пророк наш вождь, Коран є нашим правом, джихад – наш шлях, смерть в ім'я Аллаха наше найвище прагнення», слід розуміти буквально і всерйоз.
Однак Арабська весна здатна принести сюрпризи не лише лівійцям, тунісцям, єгиптянам чи сирійцям. Вона може зачепити своїм крилом і території Палестинської автономії. І якщо наразі ХАМАС намагається перенести всю енергію палестинського народу на протистояння з Ізраїлем, то не можна зовсім виключати того, що в подальшому вона може вилитися у народне повстання вже проти самого ХАМАСу…