Тиждень публікує повний текст звернення суддів до Генпрокурора
«Звернення зборів суддів Верховного Суду України до Генерального прокурора України В.П. Пшонки
Найважливішою передумовою верховенства права, ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави є функціонування у ній незалежного та неупередженого суду. Це визнається усіма державами, які мають довготривалі демократичні традиції, державами, що задекларували свій рух до демократії, прогресивною частиною міжнародної спільноти.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Частинами першою та другою статті 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Основними елементами незалежності суддів відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, особливий порядок їх притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також визначення відповідальності за прояви неповаги до суду або суддів. Згідно з частиною другою статті 83 цього Закону навіть скасування або зміна судового рішення не може тягнути за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення було допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Згідно з Рекомендацією СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам–членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленою 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
Як визначив Комітет Міністрів Ради Європи у пункті 69 зазначеної Рекомендації, дисциплінарне провадження щодо судді може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов’язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Конституція України (частина перша статті 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Разом із тим, реалізацію цього права може бути обмежено в інтересах підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Коментуючи рішення судів, виконавча та законодавча влада відповідно до пункту 18 Рекомендації СМ/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть по ставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію.
Відповідно до пунктів 1 і 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і з будь-яких причин.
Рекомендація № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року, містить положення про те, що виконавча і законодавча гілки влади повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу.
На необхідності зміцнювати судову владу і дбати про її авторитет неодноразово наголошувалося в публічних виступах усіх сучасних політичних діячів України.
Однак практичні кроки деяких керівників Генеральної прокуратури України не завжди відповідають вимогам Конституції, законів України, міжнародно-правових актів, не узгоджуються із зазначеними вище деклараціями.
Так, 7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк провів брифінг, на якому зробив публічну заяву про те, що до Вищої ради юстиції надійшли звернення від народних депутатів України, в яких містяться дані про порушення присяги суддями Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. М. Гаврилюк зазначив, що судді Верховного Суду України “змінили вироки 15 особам, що вчинили вкрай небезпечні для суспільства насильницькі злочини з корисливих мотивів (вбивства, зґвалтування). Абсолютно необґрунтовано та незаконно судді змінили злочинцям покарання з довічного позбавлення волі на строк 15 років” (повідомлення прес-служби Генеральної прокуратури України від 7 листопада 2011 року “Заступник Генерального прокурора України Михайло Гаврилюк провів брифінг”). Крім того, на цьому брифінгу М. Гаврилюк вказав на можливість звільнення суддів Верховного Суду України, причетних до прийняття зазначених судових рішень, з посади за порушення присяги судді і притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Правова оцінка М. Гаврилюком як заступником Генерального прокурора України обґрунтованості та законності судових рішень Верховного Суду України, його висловлювання щодо порушення суддями Верховного Суду України закону, зроблені до проведення в установленому законом порядку перевірки зазначених звернень народних депутатів України (тобто за відсутності будь-яких правових підстав), є порушенням визначених Конституцією, законами України та міжнародно-правовими актами гарантій незалежності суддівської діяльності, проявом незаконного втручання у здійснення правосуддя суддями Верховного Суду України, неправомірного впливу на них у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.
Зроблені за таких обставин оцінки та висловлювання М. Гаврилюка не тільки завдають шкоди авторитету Верховного Суду України, але й дискредитують Генеральну прокуратуру України, порушують правові засади її діяльності.
Слід зазначити, що перегляд кримінальних справ, про які йшлося на брифінгу заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка, здійснювався Верховним Судом України за участю заступника Генерального прокурора України В. Кудрявцева, який вважав позицію заявників про необхідність заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі юридично обґрунтованою. Більше того, у ряді випадків підставою для перегляду вироків у такій категорії справ було подання Генеральної прокуратури України.
Отже, уповноважений представник Генеральної прокуратури України (заступник Генерального прокурора України В.Кудрявцев) як учасник кримінального процесу займав відповідну правову позицію, яка знайшла своє відображення у клопотаннях та поданнях Генеральної прокуратури України, судових рішеннях Верховного Суду України. Разом із тим, інший представник Генеральної прокуратури України (заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк) у непроцесуальний спосіб, поза рамками судового розгляду відповідних кримінальних справ висловив абсолютно протилежну правову позицію Генеральної прокуратури України.
При цьому слід наголосити, що жодне рішення Верховного Суду України, про які заявив на брифінгу 7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк, не скасовано, і всі вони на даний час виконуються відповідними державними органами, а засуджені у цих справах особи відбувають призначене їм покарання.
Таким чином, заступник Генерального прокурора України М. Гаврилюк, допустивши публічні заяви зазначеного вище змісту до проведення в установленому законодавством порядку перевірки відповідних депутатських звернень, порушив гарантовані на конституційному та міжнародно-правовому рівні засади та принципи самостійності суду і незалежності суддів, а також законодавчо визначені обов’язки, етику та основи діяльності працівників прокуратури.
Одним із основоположних принципів діяльності прокуратури України згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України “Про прокуратуру” є здійснення повноважень на підставі додержання Конституції та чинних на території України законів. Частиною третьою статті 46 цього Закону передбачено обов’язок прокурорів і слідчих неухильно дотримуватися Конституції, законів і міжнародних зобов’язань України, сумлінно виконувати свої службові обов’язки, сприяти утвердженню верховенства права, законності і правопорядку. Як визначено статтею 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, працівники прокуратури повинні особисто суворо додержуватися вимог закону. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави і суспільства.
Враховуюче викладене, збори суддів Верховного Суду України звертаються до Генерального прокурора України з проханням у межах своїх повноважень вжити відповідних заходів правового реагування щодо заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка».
Звернення затверджено зборами суддів Верховного Суду України 14 листопада 2011 року.
Нагадаємо, 18 жовтня Вища рада юстиції припинила повноваження Василя Онопенка у зв’язку із закінченням терміну його головування у Верховному суді України.
20 жовтня Верховна Рада збільшила чисельність суддів Верховного Суду з 20 до 48.