Потім я чув цю фразу ще не раз, навіть переставши бути студентом. Стипендія все росте. Студенти дедалі більш вдячні владі. І дедалі більше бояться лізти в політику: ану ж, хтось із викладачів "зріже" на іспиті – як потім жити без стипухи?
Поміркуймо: навіщо взагалі існує стипендія? Для заохочення? Ну то студент сам має бути зацікавлений у одержанні знань, заохочувати його будувати власне майбутнє – не обов'язок держави. Чому держава має не лише навчати, а й заохочувати особу, котра скоріше за все піде працювати не на державну роботу. А то й взагалі виїде за кордон.
Для матеріальної підтримки? А от уявіть (чисто гіпотетично) бідного студента з села, в якого в школі погано викладали англійську. І саме на англійській його "зрізають" – замість 700-800 гривень на місяць він одержує 0 гривень. Студент із заможної київської родини (не менш гіпотетичний), який навчався у хорошому ліцеї натомість здає English на "відмінно" – і одержує 700-800 гривень щомісяця. Хоча для нього це – якраз на один похід до нічного клубу. А сільському студентові ці гроші знадобилися б значно більше: він міг би піти на курси англійської, підтягнути свій рівень. Але замість цього йому доведеться йти на працю, тобто ще менше часу приділяти навчанню.
Якщо подивитися в розрізі спеціальностей: студент-художник окрім фахової літератури та зошитів мусить закуповувати фарби, пензлі та інші недешеві матеріали. Студентові-юристу достатньо літератури. Комп'ютер потрібен обом, при чому художнику – потужніший, аби нормально працювали графічні програми. А стипендія в обох випадках однакова, або навіть більша для того, хто менше витрачає безпосередньо на навчальний процес.
Таким чином стипендія далеко не завжди дістається тому, кому гроші насправді потрібні для навчання. Тобто в роль матеріальної підтримки вона також не вписується. Що ж тоді?
Все просто: стипендія – це хабар. Хабар, який дає влада з народної кишені одному з найбільш потенційно революційних прошарків – студентству. Пару копієчок пенсіонерам, пару копієчок студентам, пару копієчок бюджетникам… Не шкода: вкрасти можна буде набагато більше. А студенти міцно "підсіли" на стипендійну голку, чи то краще сказати – на короткий стипендійний повідок. І ніхто не задумується – як це так: зарплатня викладача дорівнює стипендіям пари-трійки студентів. Чи не провокує ця ситуація корупції?
Відмова від студентської стипендії в її нинішньому вигляді – ознака дорослішання як української освіти, так і суспільства в цілому. Замість "шари" повинна прийти справедливість. Багато хто вважає таку точку зору "крайньо правою", "радикально лібералістичною" і таке інше, я ж вважаю це цілком раціональним підходом як з "правої" так і з "лівої" точки зору.
Держава має забезпечити студенту все для комфортного навчання: просторі добре обладнані аудиторії, приладдя, витратні матеріали, кваліфікованих викладачів з гідною платнею. Право на гуртожиток повинні мати не лише приїжджі студенти, але й місцеві: не завжди зручно навчатися живучи, скажімо, в однокімнатній "готельці" разом з батьками, братом і дідусем. Малозабезпечені студенти повинні одержати можливість безкоштовно харчуватися в студентській їдальні. На все решту – модний одяг, пиво, нічні клуби – студент може заробити самостійно, не відриваючись від навчання.
Здається, я в загальних рисах намалював справжнісіньке царство соціальної справедливості для студентів, заради побудови якого потрібно зробити одне: відмовитися від стипендій. Щоправда, за нинішнього корумпованого режиму це неможливо – хабар він і є хабар. Тому важливо, щоб прогресивне студентство усвідомило несправедливість та шкідливість стипендії як явища.
Одержуєш стипендію? Зрозумій: ці гроші тобі дають заради того, щоб ти заплющив очі на розкрадання твого ж майбутнього. Витрать їх розумно: купи все необхідне для навчання – а решту пусти на потреби суспільства. Є багато різних способів застосування кількох сотень гривень, але найкраще – об'єднатися з однодумцями і вкладати їх в корисну справу разом. Можна поремонтувати туалет в гуртожитку, можна купити відповідні засоби і власноруч очистити від написів пам'ятку архітектури. А можна надрукувати самвидавчу газету, де пояснити свій погляд на проблеми народу і те, як проти цих проблем боротися. Головне, щоб владний "хабар" перетворювався на зброю проти опори влади – байдужості та пасивності суспільства. Такий своєрідний "громадянський податок" мав би стати правилом доброго тону для всіх чесних студентів, що одержують стипендію.
Але наразі – це лише мрії. Чи зможе українське студентство порвати повідок – покаже час…