М’яка сила розгромлює ідеологію, згідно з драмою про Холодну війну від Тома Стоппарда
Комунізм був заснований на брехні й масових убивствах. Однак зазнав краху через нудьгу. Такою є основна думка п’єси Тома Стоппарда «Рок-н-рол», прем’єра якої відбулася 2006 року і нині знову завойовує успіх на сцені театру «Гемпстед» у Лондоні. Послання вистави прояснює минуле, теперішнє і майбутнє.
Перша сюжетна лінія Стоппарда — ідеологічна. Професор філософії у Кембриджі Макс Морроу — непохитний прихильник марксизму. Бородатий, огрядний, чванливий і сварливий. Він вважає радянське вторгнення у Чехословаччину 1968 року виправданим реагуванням на егоїстичну поведінку реформістів. Перед лицем Західних імперіалістів дисципліна значно важливіша. Режим у Празі захоплюється поглядами людини, яка щиро вірить в ідеологію, якій той режим просто служить.
На противагу Морроу представлено іншого персонажа — його учня Яна. Це розумний ідеаліст, прихильник реформування комунізму Александра Дубчека. Усупереч розпорядженню таємної поліції лишатися в Кембриджі, Ян після вторгнення повертається додому в надії врятувати рештки «соціалізму з людським обличчям», розчавленого танками Брежнєва.
Читайте також: Піймалися: за лаштунками шпигунських війн
Допити, цензура, протести, дисидентська діяльність, а затим в’язниця позбавляють його ілюзій, і Максова віра пригасає до стомленого нонконформізму. У п’єсі також показано інший різкий контраст: між монохромними аргументами про ідеологію і жвавим піднесенням попкультури. На тлі заціпенілого чехословацького пейзажу після вторгнення два табори спершу налаштовані один до одного з антипатією. На думку музикантів, дисиденти нікому не потрібні. Дисиденти своєю чергою зневажають інфантильних музикантів. Лише 1977 року розрізнені представники протоопозиції — антикомуністи, християни, реформатори 1968 року й патлаті бунтарі музичної сцени — знаходять спільну мову, підписуючи разом стримано сформульовану, але потужну декларацію за назвою «Хартія 77». Та мине ще 12 років, перш ніж коаліція скине режим.
Третя лінія п’єси — напруженість між колаборантами й учасниками руху опору. Під комунізмом багато хто шукав сіру зону — переважно в університетах або в культурній сфері — між відвертим опором, що загрожував в’язницею, злиднями й, можливо, вигнанням; і моральною відмовою від повномасштабної змови. Як показано в п’єсі, такі компроміси можуть згодом обійтися дорожче, ніж здається спочатку.
Читайте також: Яків Гніздовський: «Я зображав дерева і тварин, тому що не міг дістатися людей»
Глибше розуміння динаміки старої Холодної війни допоможе перемогти в новій. Розвиток економічних і військових переваг Заходу справді підкреслював вади планової економіки Радянського Союзу. Однак не НАТО і не військово-промисловий комплекс США породили рок-н-рол. Елегантні очільники Західного військового альянсу, м’яко кажучи, підозріливо ставилися до попкультури 1960-х років. Військовий опір комунізму в Індокитаї, Центральній Америці й деінде обходився занадто дорого і здебільшого виявився марним, а тимчасом рок-н-рол укупі з іншими течіями втілював культурну свободу інновацій, що у відкритому суспільстві сприймається як належне, а для закритого становить екзистенційну загрозу. Що більше радянський режим старався придушити прояви декандентства, то більше поневолені народи до цього прагнули.
Тоді Кремль не зміг вирішити цю дилему. Не може й Росія Владіміра Путіна, не може й Китай Сі Цзіньпіна. Обидві є культурними наддержавами, але не у сфері інновацій. Найвідоміший китайський митець Ай Вейвей живе у вигнанні. Так само й провідні російські письменники, як-от Борис Акунін і Людміла Уліцкая. Невід’ємною частиною культурної свободи є помилки: глухий кут, нікчемні потуги й потурання. Та вона також дозволяє людям сумніватися в ортодоксальних підходах будь-якого штибу і за необхідності глузувати з них — і з людей, які їх представляють.
Можливо, в той час, як на Україну летять ракети, розваги й видаються відволіканням уваги. Однак це те, за що ми боремося.