Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

«Стратегічна автономія Європи». В чому помиляється Макрон і чому на це (поки що) можна не зважати

Світ
11 Квітня 2023, 16:57

Про те, що Емманюелю Макрону краще стримуватись, ніж висловлюватися на дипломатичні теми, не знає тільки він сам. Щойно він побажає Україні перемоги й пообіцяє підтримку на цьому шляху, як за кілька тижнів неодмінно занепокоїться ризиками через «приниження» агресора. Щойно затвердить нові поставки зброї для української армії, як навздогін придумає якусь складнопідрядну фразу про «важливість переговорів з Москвою». Все це справляє враження, що французький лідер хоче всидіти відразу на всіх стільцях і свято вірить в успіх цієї безнадійної справи.

От і минулого тижня, за підсумками поїздки до Китаю, Макрон заявив в інтерв’ю виданню Les Echos наступне:

«Європа мусить боротися за свою стратегічну автономію».

Але про що насправді йдеться? Сама ідея «стратегічної автономії» для Макрона зовсім не нова. Ще під час першої своєї президентської кампанії в 2017 році він закликав до формування європейської системи безпеки — настільки автономної, наскільки це могло бути реальним. Концепт сам по собі також не новий: це оновлене до вимог часу бачення найпопулярнішого з французьких президентів Шарля де Голля, який прагнув сильної, самодостатньої, незалежної Франції. Тоді, шість років тому, Емманюель Макрон не знайшов підтримки провідних партнерів по ЄС для розбудови суто європейських механізмів безпеки. Тодішня німецька канцлерка Анґела Меркель зреагувала на ідею зовсім холодно, а без Берліна за подібні проєкти Парижу нема сенсу братися.

І от знову, повернувшись з Пекіна, Макрон заговорив про необхідність запобігти перетворенню європейських держав на «васалів», вочевидь, США, та про доцільність «стати “третім полюсом” перед обличчям Сполучених Штатів і Китаю». Але у поточному контексті ці на позір раціональні міркування звучать дещо інакше.

Читайте також: «Конкуренції за увагу немає». Франція відповідає на звинувачення у перетягуванні уваги через візит Зеленського до Парижа

«Пастка для Європи полягає в тому, що в той час, коли вона уточнює свою стратегічну позицію, коли вона є більш стратегічно автономною, ніж до COVID, вона потрапляє у світову дезорганізацію та кризи, які не є нашими власними», – пояснював президент Франції у згаданому інтерв’ю. Неважко здогадатись, що натяк на «не нашу війну» стосувався потенційного китайсько-тайванського конфлікту, про ймовірність котрого нині не говорить хіба лінивий. «Китайці також стурбовані своєю цілісністю, і Тайвань, з їхньої точки зору, є їхньою складовою. Важливо зрозуміти, як саме вони міркують», – зазначив Макрон. І далі: «Питання для нас, європейців, полягає в наступному: чи зацікавлені ми в прискоренні вирішення тайванського питання? Ні. Найгірше було б думати, що ми, європейці, повинні бути послідовниками в цьому питанні і пристосовуватися до американського темпу і надмірної реакції Китаю».

Заклик «зрозуміти Пекін» явно перегукується із закликами «зрозуміти Путіна», котрі лунали в Європі з часів анексії Криму. Звичайно, і у Москві, і у Пекіні охоче нададуть історичне, політичне, культурне чи будь-яке інше обґрунтування агресії. Але руйнація усталеного світового ладу залишиться тим, чим вона є. І якщо провідні держави світу вивчатимуть, як собі міркує агресор, замість того, щоб давати йому відсіч, наївно сподіватись, що все обмежиться Україною або Тайванем.

Читайте також: Франція-Німеччина: чому справи для найкращих друзів Європи виглядають «не дуже добре»

Те саме стосується теми дистанціювання від США. Сама по собі ідея безпекової самодостатності Європи не є поганою. Проте зараз, коли Захід об’єднався для порятунку світового ладу від деструктивних зазіхань Росії, а найближчим часом може постати перед необхідністю давати консолідовану відсіч аналогічним спробам Китаю, заяви Макрона про небажання «входити в логіку блоку проти блоку» також викликають певне нерозуміння.

Варто згадати, що у інтерв’ю Les Echos Макрон підтвердив позицію Франції стосовно України: «Українці чинять опір, і ми їм допомагаємо. Зараз не час для переговорів, навіть якщо ми їх готуємо і, за необхідності, створимо майданчик». Також Макрон зупинився на «дуже чіткій вимозі гуманітарного права щодо захисту дітей», очевидно, нагадуючи про мандат Міжнародного кримінального суду  на арешт Путіна за викрадення українських дітей. Згадав Макрон й про те, що «не може бути європейської архітектури безпеки, доки в Європі існують захоплені країни або заморожені конфлікти». Те, що у своїй фобії перед «васалітетом» Макрон не є аж настільки послідовним – хороша новина для України. Проблема лише в тому, що виклики для світового ладу Україною не обмежуються, а достатня реакція в одному випадку не компенсуватиме бездіяльності в іншому.

Читайте також: Макрон заявив, що Франція «очевидно» не буде використовувати ядерну зброю проти Росії в разі атаки. Спеціалісти називають крок президента «політичною помилкою»

Але чи варто українцям дуже перейматись заявами Макрона? Аналізуючи його черговий ребус на теми геополітики, варто насамперед зважати на внутрішньополітичний французький чинник. Йдеться про свіжу французьку соціологію, згідно з якою, якби президентські вибори відбулися сьогодні, на них би перемогла Марін Ле Пен. Нехай Макрон і не може висуватися на третій термін, перемоги крайніх правих він зовсім не хоче. Недовіра до Америки — одна з поширених позицій французьких ультра-правих та консерваторів, а також великого сегменту крайніх лівих. Тому час від часу Макрону потрібно казати щось таке, що точно сподобається опонентам, які геть на нього озлилися через пенсійну реформу.

Непослідовність президентських висловлювань – швидше проблема для самих французів, ніж для іноземних партнерів Франції. Вони вкотре пересвідчуються, наскільки політичний устрій держави досі не позбувся монархічних атавізмів. Сильний президент та слабкий парламент — досить вразлива конфігурація, з дуже недосконалою системою стримування. Але тут вже для українців починаються «чужі проблеми» й «не наша війна». Тому не варто брати слова Макрона близько до серця. За правилом симетрії, він невдовзі виголосить щось настільки проукраїнське, що світ здивується.