«Та вони мене з****ли н***й! Бл***кий цирк! Й***ні п*****си! Проплачені! По 200 грн отримали! Якщо ви н***й цю х**ню не приберете – я н***й скло розх**рю!!!» – несамовито кричить кремезний чоловік з-за скла судового акваріуму. Його намагаються заспокоїти адвокати, але марно.
«Гух, гух» – це вже другий підозрюваний почав пробувати ліктем скло на міцність. Воно двигтить, але тримається. Щосекунди удари стають потужнішими. «Гух, гух!» – навколо акваріуму метушаться адвокати, – «Гух, гух!» – до щілини у дверях акваріуму підходить конвойний, – «Гух! Гух! Гух!» – конвойні очікують на допомогу, – «Гух! Гух! Гух! Гух!!!» – завзято лупають ліктями у скло підозрювані.
«Шо ти дивишся? Зараз тобі зброю доведеться застосувати! Вони мене н***й бісять!!!» – на підвищених тонах звертається до конвою перший.
«Я тобі атвєчаю – або нас зараз звідси виведуть, або я н***й скло розіб’ю і собі вени поріжу. Мене цей цирк з****в!» – каже конвою другий.
«Не відчиняй! Давай дочекаємося допомоги!» – дещо розгублено каже один конвоїр іншому.
«Гух, гух, гух» – двигтить скло. Допомогу ніхто не чекає. Двері акваріуму відчиняються. Підозрюваних у, фактично, організації торгівлі людьми для російського наркотрафіку виводять з приміщення. Суд починається із запізненням.
Вечір у Солом’янському районному суді Києва видався гарячим. Саме тут вже кілька місяців тривають підготовчі судові засідання у так званій справі наркокур’єрів. Суть доволі проста: українців через рекламні оголошення запрошували на роботу із високими зарплатами, обіцяли нескладну зайнятість – доставка негабаритних товарів, як от побутова хімія, – і майже не висували вимог. Але був один нюанс – працювати треба було в Росії. Наркокур’єрами. Коли ж люди на місці про це дізнавалися й намагалися відмовитися – в хід йшли різні аргументи. Починаючи від безневинних «треба відпрацювати гроші, за які тебе привезли й зняли житло» до «ми знаємо, де живе твоя сім’я». Принаймні, в цьому переконують родичі потерпілих, яких офіційно в Україні понад дві сотні. У даній справі затримано четверо підозрюваних: троє громадян України і один – Молдови. Втім, почати розгляд провадження по суті в суді досі не вдалося.
Читайте також: «Наркокур’єри з примусу»
Перед початком засідання у судовій залі не велелюдно. Кілька родичів потерпілих, родичі підозрюваних, двоє прокурорів та адвокати. Ширяться чутки, що суд відбуватиметься в режимі відеоконференції, бо підозрюваних нібито не привезли із СІЗО. Щоправда, такі здогадки майже одразу знищують конвоїри, які заводять до скляного акваріуму двох чоловіків: Квачана та Українця. Їх імен, чомусь, не називають. На відміну від десятків подібних засідань, із зали суду не виводять присутніх. Ба, навіть більше – не блокують коридор силами конвою. Здається, що навіть наручників на підозрюваних немає. До скла одразу підходять родичі.
«Я скучила. Диви, яке фото» – говорить Квачану молода жінка, показуючи щось на телефоні.
«Я теж скучив», – тихо говорить підозрюваний.
«Слухай, коли Соколовського грузили в автозак – ціла історія була. Пам’ятаєш, як у «Пригодах італійців у Росії». А тут його просто не дотягнуть до зали. Нема кому», – сміючись каже Українець.
Між тим, народу в залі більшає: приходить зо два десятки потерпілих – батьки, дружини людей, примусово залучених до наркоторгівлі. За хвилину у них в руках з’являються саморобні плакати: «Стоп торгівлі людьми!», «Поверніть нам наших дітей!» тощо. Написи зроблені звичайними чорними маркерами на паперових аркушах. Подеколи це зворотний бік рекламних оголошень чи старих календарів. Підозрювані дратуються.
«Знову ця Томак (Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини – Ред.) організувала масовку», – чути з акваріуму.
«Ага, заплатили їм по 200 грн, от і приїхали. І що характерно – регулярно різні обличчя» – із «знанням справи» кажуть родичі.
«Ну що, отримали свої 200 грн, можете ховати ці ваші плакати, давайте», – зверхньо долинає з акваріуму.
«Ага, 10 років отримали. Ви в мене сина в Росії в тюрму посадили!» – відгукується одна із жінок. Вона майже пенсійного віку. Частина постраждалих дістає телефони й починає знімати підозрюваних. Ті ще більше дратуються, тицяють на камери мобільних середні пальці, кричать про «замовну акцію для фотосесії». Згодом розвертаються спинами до присутніх. Починається сварка. Лунають обвинувачення у проплаченості. Люди обурюються. Двигтить скло акваріуму. Українця та Квачана виводять із зали, здається, забувши вдягнути наручники. Слідом зникають і їх супутниці життя. Потерпілі намагаються заспокоїти нерви.
«У мене сину… дали… 10 років. За торгівлю наркотиками. В тюрму закрили», – говорить жінка із великим плакатом в руках. Її голос тремтить від сліз, очі червоні.
«Моєму дали 15 років. За це ж засудили», – каже їй інша.
Читйате також: У МВС назвали затриманих у РФ українців жертвами торгівлі людьми
«Мого сина засудили у вересні 2016-го. Йому 34, в Україні лишилася жінка і двоє дітей. Він поїхав до Росії на заробітки у 2015-му. Так вже сталося. У нас в Черкасах невеличкий магазин. Але син хотів трохи розширитися. Взяв великий кредит у банку, накупив дитячих іграшок. Хотів ними торгувати. Зняв приміщення, найняв продавця… і прогорів. Не купували люди іграшки. Кредит лишився. Платити не було з чого. І він побачив якось оголошення: робота кур’єром, 8,5 тис грн на тиждень зарплата. Врешті, після роздумів поїхав до Києва на «співбесіду». Тут його посадили на поїзд до Москви. І аж з того поїзда він нам зателефонував і сказав, що їде у відрядження в Росію. Ми ж навіть не знали, що він в Київ виїжджав», – розповідає Катерина Онопрієнко, мати одного із понад 200 постраждалих у справі наркокур’єрів з примусу.
Тим часом, до зали знову заводять Українця та Квачана. Слідом за ними з’являються судді. Вони зручно вмощуються на своїх кріслах і відкривають засідання. Але ненадовго. Оскільки підозрюваний Соколовський фізично не присутній у приміщенні – троє служителів Феміди вирішують взяти перерву. Підозрюваних, які не встигли зайняти свої місця, знову виводять. Однак цього разу вже точно із наручниками.
Адвокати не багатослівні: «Яке за ліком засідання? Це ви у секретаря суду спитайте, вона їх точно рахує. Чому суд не відбувся? Ви ж чули: третій (Соколовський – ред.) на лікарняному».
«Чому на лікарняному? Нога у нього зламана. Його не змогли до суду доставити. Він у Лук’янівському СІЗО, так», – говорить один із адвокатів, Геннадій Скворцов.
Читайте також: В Україні викрили міжнародне угруповання, що вербувало людей на роботу наркокур'єрами в РФ
Його колеги ж швидко зникають з поля зору.
«Я? Родичка? Ні, я не родичка. Я вільний слухач. На засідання коли ходжу, тоді ходжу. Нічого розповісти не можу. Питайте он краще «потерпілих». Їм по 200 грн заплатили, хай розказують», – каже одна з жінок, яка кілька хвилин тому мило вела розмову з підозрюваним Українцем.
«Не було суду. Ці уроди тут такий цирк влаштували… і конвой перед ними хіба що на лапках не ходить. І передачі їм передають, і виводять за першою ж вимогою. Як на мене – розстріляти їх нафіг та й потому», – емоційно виговорюється в телефон один із потерпілих.
Під входом до Солом’янського суду збирається з десяток людей. Лунають заклики йти протестувати. Щоправда, не можуть визначитися, куди саме. Адже до кінця не ясно, хто може дієво вплинути на ситуацію.
«Це засідання вже не вперше переносять. У Дніпрі їх десь три було, в Києві теж три. Постійно знаходять якісь причини. От, минулого разу громадянин Молдови просив собі перекладача. З української на російську. Перекладача не було. Оголосили перерву до 18 вересня. Результат ви бачили. А запобіжні заходи у них 7 жовтня сплинуть», – перебиваючи одне одного, говорять потерпілі.
Віддалік, за кількадесят метрів, збираються «вільні слухачі» та адвокати підозрюваних. Довго про щось говорять, кидаючи погляди в наш бік.
«Які 200 гривень?! Ми схожі на тих, кому треба гроші?! Нашим дітям, нашим чоловікам по 10-15 років дали. Як вам така проплата?!» – вибухають матері й дружини на запитання про «проплаченців».
«Те, що із роботою не все гаразд, син зрозумів під час першого завдання. Він мав забрати у Москві пакунок і відвезти, здається, назад у Калугу. Однак, виявилося, що посилку треба отримувати не у відділенні пошти. А десь на вулиці. Йому скинули адресу і фотографію місця, де має бути пакунок. Коли ж мій син приїхав – посилки не виявилося. Йому «роботодавці» почали погрожувати, мовляв, він її собі забрав. Знайшли на другий день: пакунок розтягли дворові собаки. Виявилося, що всередині пакунку були пакети із зеленим чаєм і поряд – з білим порошком. Син зрозумів, що це наркотики. Але коли він спробував відмовитися від «роботи» – йому пригрозили. Сказали, що знають, де його сім’я живе і якщо він не відпрацює гроші – їх знайдуть», – продовжує перервану розповідь Онопрієнко.
Інші родичі завербованих дістають з папок стоси документів: звернення до Нацполіції, Мін’юсту, МЗС, характеристики з попередніх місць роботи, довідки про відсутність судимостей тощо.
«Ці уроди мене сина позбавили. Когось – батька. От вам документи, дивіться. Проплата… от наша проплата! Ми і в Україні, і в Росії зверталися до держструктур. Довідки збираємо. Дивіться! Мій син не судимий, не наркоман, на обліку не був. От вам довідки! От вам характеристика з місця роботи! От вам ще відповідь від консульської служби! От вам відповідь від Нацполіції! От вам відповідь від Міністерства юстиції! От вам наша проплаченість!» – нервово дістає із зеленої прозорої папки ксерокопії документів Галина. В певний момент ми опиняємося в суцільному колі із документів, довідок і звернень, які писали й збирали родичі людей, завербованих в Україні й залучених до торгівлі наркотиками в Росії.
«Там в суді заяви пишуть. На бездіяльність конвою і на погрози від цих уродів. Треба підписи наші», – говорить ще один постраждалий, Олег.
«Та хіба воно на щось вплине? Ці заяви не діють ніколи, – розпачливо каже Галина, – Ви хотіли знати про проплаченість? Тут люди зібралися з усієї України: Миколаїв, Одеса, Дніпро, Черкаси, Рівне. Ми регулярно їздимо. І на наступне засідання теж приїдемо, не сумнівайтеся!»
Читайте також: Майже 2 тисячі українців у РФ незаконно залучили до торгівлі наркотиками – правозахисники
«Сина затримували 4 січня 2016-го, в Калузі. Він йшов з автобуса. До нього підійшли троє: один став спереду, а двоє надягли наручники. Відвели за ріг будинку в авто. Вже там йому сказали, що мали рознарядку на його затримання ще 28 грудня, але «пожаліли». Мовляв, щоб він Новий рік на волі зустрів. Ще спитали, чого він першу посилку свою не забрав. З’ясувалося, що це були представники російського Держнаркоконтролю. А затримали його за кілька днів після того, як він знайомим по телефону сказав, що переїде працювати в інше місто. Хотів тікати. Але, певно, телефон прослуховували. А всю цю історію він мені розповів уже в Калузі, коли його тримали в тюрмі, під час побачення», – завершує історію Катерина Онопрієнко.
Повз проїжджає автозак із Українцем, Квачаном і, судячи з розмов, Соколовським. Слідом повз нас проходить група «вільних слухачок», які активно сварилися в суді із потерпілими. Останні, до слова, планують свій брифінг у Верховній Раді, аби вчергове нагадати про свою проблему.
«Головне, щоб наш брифінг в прямий ефір потрапив. І на Youtube. Щоб нас на всю Україну показали. Хай люди бачать», – перемовляються між собою родичі засуджених в Росії наркокур’єрів з примусу.
За кілька хвилин починають розходитися і вони. По одному, групами по дві-три людини втомлено йдуть до метро чи маршруток. Але обіцяють скоро повернутися. Наступне засідання у Солом’янському суді призначили на 10:30 3 жовтня. І потерпілі сподіваються, що бодай вже цього разу суд таки зрушить з місця.