У британській кіноіндустрії переважає продукція здебільшого голлівудського виробництва, а незалежне кіно перебуває у досить скрутному становищі. І ця тенденція надалі лише поглиблюватиметься. З Голлівудом нам конкурувати важко, оскільки наша країна дорога для дистрибуції стрічок. Якщо твоєму фільмові бракує комерційної привабливості, ти можеш розраховувати хіба на 5 показів у кінотеатрах.
Позитивний момент у тому, що арт-хаус здатен розповсюджуватися альтернативними способами. На британському телебаченні є три великі телеканали, які постійно демонструють авторські фільми. Також маємо доволі потужний ринок DVD-продукції, оскільки все більше громадян дивляться картини на широких домашніх екранах.
Наразі британське кіно – це не дружній колектив, а сукупність індивідів, і кожен робить свою справу. Загалом сьогодні орієнтуємося на типажі, на характери людей. Є окрема ніша соціального кіно, яке виконує не лише мистецьку, а й дидактичну функції.
У нас не такий патріотичний глядач, як у Франції. Французи в цьому сенсі просто фантастичні – вони підтримують власне кіно й люблять його. Натомість британець не буде цікавитися фільмом лише тому, що він вітчизняного виробництва. Він обере стрічку із вдалою промоцією чи зірковим акторським складом.
У мене нічого б не вийшло, якби я створював «Спогади невдахи» не тепер, а за рік – настільки сильно змінився ринок. Хоча як сценарист, режисер і художник картини питаннями розповсюдження я не переймаюся. Це проблема продюсера, і він каже, що найскладніше було вийти в прокат саме в Британії, але нам це вдалося.
«Спогади невдахи» – історія колись успішного чоловіка, життя якого вийшло з-під контролю, тому він пригадує найщасливіші часи, своє дитинство. Я написав сценарій про те, що знаю напевно, про вибудовані з мого власного досвіду часи й типажі.
На той час ми вже дружили з Деніелом Крейгом, тому я не вагався з вибором актора на головну роль. Мені завжди подобалося його вміння перевтілюватися. Я вважаю, що його гарна фізична форма не завадила зіграти людину, яка зловживає наркотиками та сексуальними втіхами. При цьому Крейг паралельно працював над образом агента 007. Особисто я вважаю, що він – найкращий Джеймс Бонд. Він і Шон Коннері.
Як фільм-пам’ять «Спогади…» асоціюються з гарною погодою і блакитним небом. У Британії клімат примхливий, немає гарних пляжів, тому ми знімали в Південній Африці ту частину, що стосувалася споминів головного героя. А жорстку реальність, навпаки, фільмували вдома.
Все у стрічці – моя ностальгія, мій сум за 1970-ми. Тому я сам обрав відповідні музичні треки Девіда Боуї, контролював процес кастингу. Й актори були вибрані напрочуд вдало. А найкращий у фільмі, на мій погляд – це Гаррі Іден – головний герой у молодості. Коли я його вперше побачив, то зрозумів, що в майбутньому він може стати другим Деніелом Крейгом, настільки подібні їхні рухи й жести.
Я від початку створював музичні кліпи, але завжди хотів робити фільми. Писав сценарії стрічок, пробував себе в документальному кіно. І лише через 15 років мені вдалося впритул наблизитися до ігрового повного метра. Як і в усьому світі, в Британії молодий режисер – особа, не молодша 35-ти років. Проте якщо маєш натхнення, ентузіазм, навіть пристрасть до кіно, то рано чи пізно твоя мрія здійсниться.
Знімати кліп і знімати фільм – різні речі. У першому випадку я передусім орієнтуюся на музику. Постійно прокручую її в голові, доки не народиться сценарій, доки я не зрозумію, як саме треба візуалізувати цю композицію. Додаткові корективи вносить і той факт, що доводиться мати справу з музикантами, які в кліпі мають стати акторами.
Щоразу я намагаюся уникати стандартних форм і банальних рішень. Може, звучить кумедно, але найчастіше зйомкам заважає вже згадувана погода. Коли я працював над кліпом для Кайлі Міноуг, я мав упоратися лише за один день. Тоді падав дощ, була жахлива погода, а Кайлі зажадала, попри все, продовжувати. Та я з нею не погодився й обрав інший час. Хоча сперечатися з «дівою» – нелегке завдання.
Документальне кіно раніше не розглядали як окремий жанр. Нині все змінилося, оскільки в останні роки зацікавлення проектами, де зафіксоване справжнє, непідробне, живе, значно зросло. Документальні фільми виснажують нас ампер фізично. Ти постійно мусиш носити із собою важке обладнання. Стрічка про гурт Oasis – це 16 годин на ногах, і так щодня, поки тривають зйомки.
Найтяжчим морально став для мене інший документальний проект – «Дзеркало, дзеркало: обмеження життя» про хворих на СНІД трансвеститів. Я постійно був поруч зі смертельно хворими, й ставитися до цього спокійно було неможливо. Фактично я з камерою стежив за смертю.
Голлівуд поки що мене не приваблює. «Спогади невдахи» – це повна свобода, власний сценарій, ідея, своє режисерське бачення. Якщо ж я подамся до Лос-Анджелеса, то муситиму стати найманцем і реалізовувати чужий сценарій за визначеною схемою. А це зовсім не те, чого я прагну.
[1059]
Біографічна довідка
Бейлі Волш
Знімав кліпи для гуртів Massive Attack, INXS, New Оrder, співачки Кайлі Міноуг. Популярність здобув завдяки документальній картині про рок-групу Oasis. Перша повнометражна режисерська робота – «Дзеркало, дзеркало…», документальна стрічка про хворого на СНІД трансвестита, який працює повією. Дебют в ігровому кіно – «Спогади невдахи».