Велика Британія не буде членом Європейського Союзу? У давно очікуваній промові британський прем’єр-міністр 23 січня заявив: якщо консерватори переможуть на наступних виборах, він спробує домовитися про нові умови членства країни в ЄС, а тоді проведе референдум, на якому буде вирішено, чи залишиться Британія у складі Євросоюзу чи вийде з нього до кінця 2017 року. Якби голосування відбулося сьогодні, більшість населення висловилася б за вихід із євроспільноти. ЄС шокований, адже, якщо Велика Британія справді зробить це, вона стане першою з 27 країн-членів, що вирішила відокремитися. Такий крок може потягнути за собою серйозні наслідки для інших членів.
Велика Британія входила до складу ЄС із 1973 року, але завжди була специфічним партнером. Лондон відмовився вступити до першого союзу, що складався з шести членів, і створив спільний ринок, бо з підозрою ставився до будь-яких офіційних зв’язків із європейськими сусідами. Британці завжди ревно оберігали свою історію і суверенітет, тож вирішили, що краще будувати відносини між Британською Співдружністю та США. Однак з огляду на економічний успіх спільного ринку Британія таки подала на членство, а ось генерал де Ґолль не підтримував кандидатури сусідки і ветував перші дві спроби країни приєднатися до Союзу (1963 і 1967 роки).
Читайте також: Британія-ЄС: Хто не ризикує, той не п’є шампанського
Ставши повноправним членом, Велика Британія підтвердила підозри французів. Лондон неодноразово противився чи намагався пригальмувати ініціативи Парижа чи Берліна щодо політичного зближення. Чого варте розмахування сумочкою Марґарет Тетчер, яка вимагала від європейських партнерів зменшити внесок Великої Британії до бюджету ЄС в індивідуальному порядку. Її наступник Джон Мейджор не схотів підписувати деякі пункти Маастрихтського договору, який наділив Брюссель більшою владою і перетворив спільний ринок на Європейський Союз. Внаслідок цього у Консервативній партії намітився розкол і уряд відмовився підтримати ідею про запровадження єдиної валюти. Коли 2002 року євро зрештою випустили, Велика Британія не перейшла на нього. Країна також не приєдналася до шенгенської зони, в межах якої скасовано паспортний контроль.
На цьому тлі вимоги багатьох політиків-консерваторів щодо повернення країнам-членам повноважень, які нині належать Брюсселю, викликали обурення та підозри в ЄС. Тим часом політичні погляди британців щодо цього розділилися. Більшість підприємців та економістів знають, що членство в ЄС має важливе значення для вільної торгівлі та єдиного ринку, а також що британська економіка, залежна від експорту в Європу, матиме серйозні проблеми, опинившись поза ЄС. Але пересічні громадяни дивляться на справу вужче. Вони давно критикували діяльність Брюсселя, а тепер, спостерігаючи за проблемами в єврозоні, тим більше не хочуть мати тісніших політичних контактів зі своїми сусідами. Праворадикальні консерватори, що беруть за приклад політику пані Тетчер, висловлюють найгострішу критику. Вони погрожують повстанням проти влади Девіда Кемерона, а особливо проти більш проєвропейських ліберал-демократів – своїх партнерів по коаліції. Дедалі більше людей підтримують маленьку, але галасливу Партію незалежності Сполученого Королівства, яка відверто вороже ставиться до членства в ЄС.
Пан Кемерон готував свою велику промову про відносини з об’єднаною Європою кілька місяців, однак зрештою мусив відкласти її на кілька днів через трагедію із заручниками в Алжирі. Напередодні виступу різні сторони давали йому суперечливі поради. Британські бізнесмени застерігали його щодо ідеї про референдум, усвідомлюючи, що результатом може стати вихід країни з ЄС. Праворадикальні політики вимагали негайного голосування.
У пресі йому радили припинити метушитися і проявити лідерство. Європейські лідери висловили занепокоєння, а провідні німецькі політики відкинули будь-які вимоги британців щодо перегляду членства, заявивши, що це відкриє скриньку Пандори і країни-члени один за одним почнуть вимагати особливих умов для себе. Правлячий Християнсько-демократичний союз Німеччини назвав безглуздою погрозу Кемерона «шантажувати» інші країни–члени ЄС шляхом блокування ініціатив, допоки британці не отримають бажаного.
Промова прем’єр–міністра виявилася мудрим компромісом, мета якого – відкласти будь-яке сквапливе рішення. Він не вимагав жодних особливих переваг для Великої Британії, але заявив, що всі країни–члени ЄС виграють від реформ. Як відомо, сказав він, чимало мешканців інших країн-членів згодні, що Брюссель став надто могутнім і беззвітним, та й європейські політики переконані в необхідності змін. Кемерон також додав, що не почне переговорів, доки у Великій Британії не відбудуться загальні вибори 2015 року. А референдум щодо членства в ЄС буде проведений після переговорів. Якщо він зможе домогтися змін, за які ратує, то «від усього серця» агітуватиме людей за позитивне голосування. Тим часом прем’єр–міністр не зазначив, чи рекомендуватиме людям голосувати негативно у випадку, якщо не отримає бажаного від ЄС.
Європейським лідерам розповіли про промову Кемерона. Вони дипломатично зауважили його тези і сказали, що готові їх обговорювати. Але, без сумніву, партнери Туманного Альбіону не готові до особливих поступок. Найголовнішу роль відіграє економічний і політичний лідер ЄС – Анґела Меркель. У таких справах, як вільна торгівля і лібералізація ринків, Велика Британія Німеччині ближча, ніж Франція. Але ФРН наполягає, що британці не можуть на власний розсуд визначати, що їм приймати в ЄС, а що ні, з чим погодився і президент Франції Франсуа Олланд.
Якщо деякі члени ЄС, наприклад Швеція, могли б дати добро на розширення єдиного ринку у сфері послуг, більш значущу роль парламентів країн-членів і позбавлення Брюсселя деяких повноважень, то більш амбіційні вимоги Кемерона вони навряд чи схвалять: зміни у сфері спільної політики рибальства, звільнення Сполученого Королівства від законів ЄС щодо ринку праці (можливість для працівників бути більш гнучкими), зміни в законі про вільний рух робочої сили (зупинити наплив мігрантів зі Східної Європи до Великої Британії), а також покласти край співробітництву поліцейських і судових органів. А якщо Кемерон спробує чинити тиск, погрожуючи блокуванням реформ, необхідних для ефективнішої економічної інтеграції, це страшенно розлютить британських партнерів у ЄС.
Питання європейської інтеграції вже багато років розколює британську Консервативну партію, хоча для пересічних виборців це зовсім не пріоритетна справа. Однак Кемерон забезпечив собі простір для маневрування. По-перше, якщо консерватори не переможуть на наступних виборах, питання про референдум вирішуватиме Лейбористська партія, яка досі не визначилась, чи потрібний він узагалі. По-друге, британський прем’єр знає, що, по суті, ніяк не може завадити країнам єврозони запроваджувати будь-які зміни без офіційного Лондона. По-третє, він пояснив євроскептикам своєї партії, що з їхнього боку безглуздо закликати до перетворення Великої Британії на щось на кшталт Норвегії чи Швейцарії – країн, що не входять до складу Євросоюзу, але користуються перевагами вільної торгівлі. Адже Велика Британія буде змушена виконувати правила ЄС, не маючи можливості впливати на них. Зрештою, Кемерон ще не озвучив своїх вимог, але достатньо постарався, щоби запобігти бунту в лавах своєї партії чи перебіжок до Партії незалежності Сполученого Королівства. Хтозна, що протягом наступних чотирьох років може статися і завадити Великій Британії голосувати за вихід із ЄС.
Яке ж значення матиме вихід Британії, якщо це таки станеться? Безумовно, це було б серйозним ударом для політичної позиції і надійності Союзу. Чимало країн–членів ЄС, які сердяться на Лондон, захоплюються прагматизмом і досвідом британців, їхніми тісними зв’язками зі Штатами, прагненням дбати – як член Ради безпеки ООН – про оборону Європи у глобальних справах за допомогою власної сильної армії. Досі жодна країна не полишила лав ЄС (окрім Гренландії – колишньої данської колонії, яка, по суті, й не була повноцінним членом). Хоча Британія й острівна країна, її майбутнє дедалі більше пов’язане з майбутнім континентальних сусідів. Якщо вона вийде зі складу ЄС, інші країни-члени, особливо багаті на кшталт Швеції чи Фінляндії (яких дратує необхідність стільки платити за бідних південних партнерів) також можуть замислитись про це. Тож, може, Меркель та інші розгнівані впертістю британців та гальмуванням реформ через них зроблять усе можливе, аби допомогти Кемерону втримати Британію в складі ЄС. Наступні кілька років покажуть, чи буде цього достатньо для подолання ворожості єврофобів у британському парламенті і британських ЗМІ.