Нині Анатолій Гриценко є одним із основних об’єктів уваги українських журналістів. Свідченням цього можна вважати щонайменше шість інтерв’ю політика, які опублікували центральні ЗМІ впродовж лише трьох місяців. Це більше, ніж за попередні два роки, принаймні за даними сайта «Громадянської позиції». Там справно передруковують розмови журналістів із лідером партії, його статті та заяви партійців. Різноманітні аналітичні та оглядові матеріали стосовно Гриценка полічити взагалі важко.
Почастішали й випадки публікацій з ознаками політичного замовлення та звинуваченнями на адресу політика. Найвідомішим прикладом став сюжет телеканалу «1+1», де нібито під час розслідування журналісти знаходять групу невідомих «чорних магів», які чинять «обряди над пентаграмою, по центру якої портрети Гриценка та Юрія Бойка». У соцмережах поширеним явищем стали прорекламовані сторінки, зазвичай присвячені зловживанням Гриценка на посаді міністра оборони.
Читайте також: Середній клас в політиці: чому досі не вийшло
Посилену увагу до Гриценка з боку журналістів та опонентів пояснити легко. Його рейтинги подають ознаки зростання, чим не може похвалитися майже ніхто з його опонентів. За даними Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», підтримка Гриценка в грудні 2016-го становила 5,6% усіх виборців і 7,2% тих, хто має намір голосувати. Наприкінці 2017-го — відповідно 5,8% і 7,8%. У травні цього року ті самі показники дещо зросли до рівня 8,7% та 11,2%. Ці цифри не можна назвати захмарними, однак загальна криза довіри до українських політиків дає Гриценкові змогу бути поміж основних претендентів на посаду президента. Різкий сплеск уваги до політика стався після іншого соціологічного опитування, під час якого моделювали результати другого туру виборів президента. У квітні 2018-го таке дослідження провів КМІС. Респондентам запропонували 22 різні пари кандидатів. Виявилося, що в другому турі Гриценко перемагає всіх можливих опонентів — від Вакарчука (з різницею 4%) і Зеленського (8%) до Порошенка (40%) і Тимошенко (9%).
Ці цифри можна пояснити від зворотного. Гриценко має найменший антирейтинг з-поміж усіх кандидатів. У другому турі це стає одним із найважливіших критеріїв. Інша річ, що до другого туру ще слід потрапити. І саме в цьому сьогодні полягає головне завдання екс-міністра оборони. Власних сил тут може й забракнути, тому він активно шукає партнерів. Успіхи Гриценка в досягненні цієї мети поки що складно назвати вагомими. Йому вдалося заручитися підтримкою невеликих політсил: Європейської партії Миколи Катеринчука, «Альтернативи» Єгора Фірсова та «Народного контролю» Дмитра Добродомова. Реальне випробування полягає в тому, чи зможе Гриценко залучити на свій бік парламентську «Самопоміч» на чолі з мером Львова Андрієм Садовим. Ідеться не тільки про бренд та ресурси, а й про щонайменше 5% додаткових голосів.
Поки що Гриценко й Садовий усміхаються для фото під час спільних зустрічей за кавою. Натомість реальні кроки лише віддаляють можливе об’єднання зусиль. 7 липня мер Львова опублікував на своїй сторінці у Facebook три критерії, якими керується в питанні спільної участі у виборах. Це відсутність корупційної історії, відсутність зв’язків із Партією регіонів та КПУ в політичній біографії та, окремим пунктом, відсутність досвіду перебування на посадах міністрів і нардепів до 2014 року. Очевидно, що останній пункт має конкретного адресата в особі колишнього міністра оборони та нардепа двох скликань парламенту. Сам Гриценко зрозумів повідомлення і відреагував на нього вже за два дні в ефірі програми «HARD з Влащенко» на телеканалі Zik. На запитання ведучої про перемовини щодо спільної участі у виборах Гриценко відповів: «Об’єднуватися будемо, але він (Садовий. — Ред.) ще роздумує». Після цього він згадав про три критерії Садового. З першими двома вимогами погодився, а щодо третьої послався на приклади Левка Лук’яненка та Івана Вакарчука: «Я вважав би за честь (об’єднатися з ними. — Ред.)».
Потенційна проблема Гриценка не тільки в тому, що опозиціонери підуть на вибори кількома колонами. Колишній міністр фактично залишається загадкою для виборця. Після 2014 року про нього майже нічого не було чути. Сьогодні це вигідно вирізняє Гриценка на тлі опонентів, кожен із яких асоціюється з численними проблемами — від війни та безпеки до корупції та соціальних стандартів. Нинішня підтримка Гриценка — це радше аванс. До нього придивляються й чекають конкретних пропозицій.
Читайте також: Класовий підхід. Новий тренд української політики
Чітких відповідей на ключові запитання Гриценко уникає. Він заявляє про наявність плану мирного врегулювання на Донбасі, розрахованого на три – п’ять років, із перекриттям кордону та введенням миротворців. Оприлюднити план повністю відмовляється. За його словами, пропозиції обговорюють у міжнародних групах, де є представники різних держав. Що це за групи й хто ці представники, також невідомо. Приблизно та сама картина з іншими питаннями включно з розподілом посад у разі перемоги: кандидатуру прем’єр-міністра висуває не президент, а парламентська коаліція; Адміністрацію президента зазвичай очолює керівник виборчого штабу; керівника виборчого штабу ще не визначено.
Певні висновки про оточення Гриценка можна зробити, якщо поглянути в минуле, зокрема на досвід парламентської кампанії 2014 року. Для очолюваної ним партії «Громадянська позиція» та кампанія розпочалася подібно до нинішньої. «Зараз у Гриценка фактично немає приводів переживати щодо проходження до наступного парламенту. Останні рейтинги й штабна соціологія демонструють приблизно однакові дані: «Громадянська позиція» набирає близько 10% голосів виборців і фінішує третьою. У цих обставинах критично важливим для Анатолія Гриценка стало те, як він розпорядиться вигідними стартовими позиціями: чи не розгубить рейтинг до виборів і хто, власне, становитиме кістяк його команди», — писав у вересні 2014-го журналіст BBC Святослав Хоменко. Менш ніж за два місяці «Громадянська позиція» отримає тільки 3% голосів і не потрапить до Ради.
Виборчий штаб партії тоді доручили очолити Олегові Канівцю. Він же йшов під № 10 у списку. На той час Канівець, до того обраний у парламент від «Батьківщини», був однією з найпомітніших фігур у списку Гриценка. Уже 2016-го політики посваряться, Канівець звинуватить Гриценка «у волюнтаризмі» та вийде з лав політсили.
Як і тепер, на тих виборах довго велися розмови про об’єднання різних політичних проектів довкола персони Гриценка. Однак у підсумку його партія об’єдналася лише з ДемАльянсом, який делегував до прохідної частини списку свого лідера Василя Гацька та екс-журналістку Наталію Соколенко. Нині Соколенко стала членом Громадської ради доброчесності, яка стежить за конкурсами та кваліфікаційними оцінюваннями в судах.
Читайте також: Вибори з багатьма невідомими
У першій п’ятірці Гриценка тоді опинилися двоє представників громадського сектору: юрист Марина Соловйова та активіст-антикорупціонер Віталій Шабунін. Ще одне місце віддали київському бізнесменові Олегові Дерев’янку, який свого часу очолював компанію «Козирна карта». За даними видання Insider, Дерев’янко має дружні стосунки із сином Гриценка Олексієм.
Іншою відомою особою зі списку Гриценка був Тарас Стецьків. Депутат багатьох скликань парламенту, який до того був відомий як один із лідерів партії «Реформи і порядок», а пізніше разом із Юрієм Луценком організував рух «Народна самооборона», цього разу висунувся під № 7 і був позначений як член політради «Громадянської позиції». Нині його імені в політраді немає. Хоча гучного скандалу, як у випадку з Канівцем, не сталося, останні інтерв’ю Стецьківа свідчать про те, що власне майбутнє з партією Гриценка він не пов’язує.
Решта місць у прохідній частині списку віддали переважно партійцям та функціонерам «Громадянської позиції» в регіонах. Найвищі місця отримали Петро Ландяк та Анатолій Забарило. Перший очолює Тернопільську облорганізацію партії, другий — Львівську. Західний регіон як був, так і лишається базовим і для Гриценка, і для «Громадянської позиції» загалом. Там партія має найбільше місцевих депутатів. Цим можна пояснити високі місця у списку Забарила та Ландяка. Обидва є досвідченими політиками місцевого рівня й досі лишаються поруч із Гриценком. Їхній вплив на партію, а отже, і на лідера достатньо високий. Ще одне ім’я з переліку регіональних зірок — Олексій Коба. Зараз Гриценко наводить його як приклад молодих політиків, що приєдналися до нього. Коба є головою селища в Макарівському районі, що під Києвом.
Читайте також: Уроки попередників
Під № 12 у списку «Громадянської позиції» йшов Леонід Макул, одеський бізнесмен, який встиг побути нардепом від «Батьківщини» з березня по жовтень 2014-го. Отримав мандат за списком після того, як у парламенті звільнилися місця. Доти був помічником Гриценка в Раді. Заслуги Макула важко пояснити чимось іншим, окрім як особистими стосунками з Гриценком. Парторганізація «Громадянської позиції» в Одесі не найміцніша, та й Макул її не очолює. Натомість він єдиний із членів координаційної ради партії не очолює обласний осередок. До цієї ж когорти можна зарахувати й голову виконкому «Громадянської позиції» генерал-лейтенанта у відставці Миколу Нещадима. Останній був заступником Гриценка ще в Міністерстві оборони, а пізніше помічником у Верховній Раді. До речі, у прохідній частині списку був ще один колега Гриценка по Міноборони Іван Апаршин. На сторінці «Громадянської позиції» у Facebook його навіть назвали «найкращим кандидатом на посаду міністра оборони». Згодом обрали до Координаційної ради партії, але сьогодні в переліку її членів Апаршина немає. Тепер він часто з’являється як військовий експерт на телебаченні й здебільшого критикує дії чинної влади.
Насамкінець слід назвати імена ще кількох людей. Передусім бізнесмена Євгена Уткіна та юриста Ігоря Пукшина. Обидва були довіреними особами Гриценка у ЦВК відповідно під час президентської та парламентської кампаній. Важливіше інше. Обох Гриценко назвав серед спонсорів своєї президентської кампанії у 2014-му. Уткін, за його словами, зробив найбільший внесок у розмірі 1 млн грн. Сам він нікуди не висувався. А от Пукшин ішов до Ради під № 14 у списках «Громадянської позиції». Він більше відомий перебуванням на посаді заступника голови Секретаріату президента Ющенка.