Університетські викладачі етики полюбляють давати студентам так звані моральні завдання без очевидного рішення. Це чи не найулюбленіший прийом. Один із найпростіших та найпоширеніших прикладів — якщо красти погано, то чи погано красти для порятунку іншого? Більш практичний приклад — ставлення до смертної кари для осіб, які скоїли найтяжчі злочини. Такі завдання дають змогу зайняти студентів на час семінарів, якщо матеріалу з теми обмаль. Що ж, викладачів університетів можна привітати: арсенал їхніх прийомів поповнився законом Савченко.
Дилему, що криється в корені цього завдання, зовсім недавно, 22 лютого, майстерно виклали в одному реченні судді Бабушкінського райсуду Дніпра. Попутно вони продемонстрували неабияке почуття гумору. Фабула така: судима вісім разів із 2004 року особа виходить на волю достроково за законом Савченко. Вже за два місяці після звільнення здійснює спробу крадіжки «трьох видів ковбаси, шоколаду, чаю та жувальної гумки» й знову потрапляє під суд. Однак представники потерпілих та підозрюваний вирішили укласти угоду про примирення. Саме її мав затвердити Бабушкінський райсуд, але відмовився, а в мотивувальній частині доволі іронічно, на думку автора статті, висловився стосовно закону Савченко, реформ та ситуації в країні загалом. «Незважаючи на ту обставину, що суспільство тепер живе у вільній і незалежній, справедливій, чесній, соціально спрямованій та європейській державі, на глибоке переконання суду, у нього все-таки існують інтереси жити ще й у такій державі, де людям не страшно виходити на вулиці, де люди не боялися б випускати дітей на вулицю, де рівень злочинності не зашкалював би», — йшлося в останньому реченні рішення суду про відмову в затвердженні угоди про примирення. Інакше кажучи, дилема закону Савченко полягає в суперечності між загальними цінностями рівності людей та їхніх прав і практичними цінностями безпеки суспільства.
Читайте також: Убивці, які вийшли на волю за законом Савченко, скоїли понад 50 нових убивств – радник голови МВС
Закон чи дишло
Закон «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання», а саме такою є повна назва закону Савченко, ухвалили наприкінці 2015 року. Окрім Савченко його співавторами є ще п’ятеро народних депутатів, серед яких голова та заступник голови профільного Комітету парламенту з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем’якін і Микола Паламарчук. 26 листопада 2015-го 255 нардепів підтримали закон одразу за основу та в цілому й без особливих обговорень. Однак згодом він почав утрачати популярність навіть швидше, ніж сама Надія Савченко.
Вже 15 листопада 2016 року в парламенті вперше спробували змінити закон. Тоді в Раді стався черговий скандал. Авторка іменного закону назвала його «нормальним», а присутніх колег «баранами», які замість того, щоб розібратися у справі, критикують. Тоді заступник голови фракції БПП Ірина Луценко у відповідь звернулася до «присутніх у залі кіз» і розповіла, як «понад 60 тисяч зеків, амністованих та випущених у Росії, зараз воюють проти нас і вбивають наших солдатів». Вона додала, що рецидивісти, яких відпустили в Україні через «феєричне голосування за людину, котру відстоював увесь світ, теж повертаються зараз туди й ґвалтують наших дітей, убивають наших хлопців, здійснюють розбої, грабежі».
Наступна спроба змінити нормативний акт відбулася через три місяці після першої й закінчилася успіхом. Принаймні проміжним. 23 лютого 2017 року нардепи спромоглися ухвалити зміни до закону в першому читанні. На розгляд депутатам запропонували три проекти змін: урядовий, підготовлений Мін’юстом та МВС, позафракційного нардепа Євгенія Мураєва (колишнього представника Опозиційного блоку) та ще одного позафракційного Віталія Купрія (екс-представника БПП).
Читайте також: Рада прийняла за основу зміни до "закону Савченко"
Урядовий проект фактично продублював пропозиції, які депутати вже відхилили в листопаді: формулу «один день у СІЗО дорівнює двом дням у колонії» пропонується застосовувати тільки до підозрюваних або засуджених за легкі та середньої тяжкості злочини. А до тих, хто підозрюється або скоїв тяжкі чи особливо тяжкі злочини, запропоновано застосовувати стару формулу «один день у СІЗО дорівнює одному дню в колонії». Законопроект Мураєва полягав у фактично цілковитому скасуванні закону Савченко. Нарешті, останній проект закону нардепа Купрія пропонував увести часовий ліміт для досудового розслідування: відношення один до двох не поширюється на перші чотири місяці попереднього ув’язнення засуджених або підозрюваних у злочинах середньої чи невеликої тяжкості та на перші шість місяців попереднього ув’язнення, якщо йдеться про особливо тяжкі злочини та осіб, які повторно скоїли злочини.
Цікаво, що під час обговорення законопроектів на засіданні вже згаданого Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності голоси присутніх розділилися так: тільки одна особа підтримала урядовий законопроект, документ авторства Мураєва — дев’ять, проект Купрія — п’ятнадцять.
У сесійній залі все відбулося інакше. Хоча депутатам і оголосили, що урядовий законопроект комітет відхилив, усі три документи почергово поставили на голосування. Проекти Купрія та уряду набрали майже однаково, але недостатньо голосів — відповідно 208 і 213. Однак спікер повторно поставив на голосування саме проект уряду, який і набрав за основу 235 голосів.
У полоні статистики
Питання статистики стало одним із головних під час обговорення закону Савченко. Цифрами в полеміці послуговуються всі сторони, хоча вони часто змінюються відповідно до намірів оратора. Можна почати хоча б із того, що під час презентації трьох згаданих вище законопроектів автори назвали різну кількість людей, які вийшли на волю після застосування до них закону Савченко: понад 6 тис. за версією заступника міністра юстиції Наталії Севостьянової та понад 7,5 тис. за версією автора одного із законопроектів Мураєва.
Про зміни до закону Савченко Тиждень поспілкувався з радником міністра внутрішніх справ Іваном Варченком. За його словами, МВС брало активну участь у написанні ухваленого Радою в першому читанні проекту змін до закону, а статистика станом на кінець лютого така: понад 8,5 тис. осіб вийшло на волю в результаті застосування закону Савченко. З них більш як 1 тис. відбувало покарання за вбивство. Після виходу на волю ці особи скоїли вже понад півсотні нових убивств.
Читайте також: Савченко виступила категорично проти зміни закону, названого її іменем
«Ми побачили таку загрозливу та доволі показову статистику й активно наполягали на тому, що до закону Савченко слід внести принципові зміни, а саме вилучити з числа осіб, яким день зараховується за два в досудовому процесі, рецидивістів, що засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини. До цього й дійшло, і урядовий законопроект, розроблений Мін’юстом та МВС, парламент підтримав у першому читанні. Ми сподіваємося, що він так само буде підтриманий у цілому й що його підпише президент», — зазначив Варченко.
Він наголосив, що особи, звільнені за законом Савченко, скоїли понад тисячу злочинів. Це означає, що частка рецидивів перевищує 10%. Рецидив убивств (якщо припустити, що цей злочин скоїли повторно) становить на сьогодні 5–6%.
Правозахисники наводять інші цифри. Зокрема, є дослідження Костянтина Автухова з Національної академії правових наук України. Учений порівняв наведені Генпрокуратурою показники злочинності в I кварталі 2014-го, 2015-го та 2016-го, тобто після введення в дію закону Савченко. Виявилося, що злочинність в Україні в перші місяці 2016-го справді зросла, однак ідеться передусім про злочини середньої та невеликої тяжкості. Натомість кількість умисних убивств та особливо тяжких злочинів порівняно з минулими роками навіть упала. Звісно, надалі статистика могла змінюватися в гірший бік, але це мало змінює суть справи.
Цікаво, що обговорення змін до закону в залі парламенту перетворилося на рідкісний сеанс колективного каяття депутатів, які просили вибачення перед усіма жертвами та постраждалими від рук тих, кого випустили після застосування закону Савченко. Щоправда, у цій полеміці втрачається один важливий момент, про який постійно забувають преса й політики. Як приклад можна навести резонансну справу олександрійського маніяка, котрий скоїв убивство неповнолітньої у 2001 році, вийшов за законом Савченко у 2016-му й скоїв щонайменше два нових убивства дітей до того, як його повторно схопили. Здавалося б, абсолютний аргумент на користь скасування закону. Якщо не знати, що злочинець усе одно мав вийти на волю на початку 2017-го. Чи вберіг би суспільство від нових злочинів ще один рік перебування його за ґратами? А якщо додати, що він відбував різні терміни з 1991 року, тобто до першого вбивства?
Варченко не зміг точно спрогнозувати зміну рівня злочинності після остаточного ухвалення змін до закону Савченко. І водночас, за його словами, очікується зменшення кількості тяжких та особливо тяжких злочинів.
«Назвемо це не прогнозом, а очікуванням. Оскільки рівень злочинності серед звільнених за так званим законом Савченко в десятки разів перевищує середньостатистичний рівень схильності до злочинів у принципі людей в Україні, то ми розуміємо, що значною мірою убезпечимо суспільство зараз щонайменше від тих осіб, які здатні скоювати, і показали це, тяжкі й особливо тяжкі злочини, що пов’язані з насильством над особою. Ми розуміємо, що завдяки цьому ми матимемо зменшення кількості таких злочинів», — зазначив Варченко.
Читайте також: «Закон Савченко»: понад 80 звільнених повторно потрапили за ґрати за нові злочини
Більшість правозахисних організацій негативно сприйняли запропоновані до закону Савченко зміни. За словами керівника Адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини Бориса Захарова, його організацію не залучали до підготовки жодного з трьох проектів змін до законів.
«Народні депутати кажуть, що ті, хто вийшов за законом Савченко, якийсь відсоток, повторно коять злочини. Це питання взагалі до нашої пенітенціарної системи, яка не перевиховує тих, хто потрапляє за ґрати. Немає нормальних реабілітації та соціалізації після відбування покарання. Це по-перше. А по-друге, така статистика є не тільки по закону Савченко, а й по амністії та по виходу на волю тих, хто просто відбув повний термін покарання. Багато з них знову скоюють злочини», — зазначає Захаров.
Натомість Варченко не погоджується з порівнянням амністії та закону Савченко: «Це принципово різні речі, які не слід порівнювати. Амністія персоналізована. Визначається, хто підпадатиме під неї, є умови для цієї амністії. А закон однаковий для всіх незалежно від того, як поводилася особа у в’язниці, демонструвала вона ознаки перевиховання чи ні».
Одним із аргументів, якими користалися, ухвалюючи закон Савченко, було те, що він сприятиме реформуванню пенітенціарної системи, покращенню умов утримання ув’язнених, а також спонукатиме до швидшого розгляду справ у судах та на етапі досудового слідства. Можна констатувати, що жодне з цих завдань виконати не вдалося. Із запитанням про елементи реформи пенітенціарної системи, запроваджені у 2016 році, Тиждень звернувся до Мін’юсту. Однак не отримав відповіді на час виходу матеріалу в друк.
За словами Захарова, перебування затриманих у СІЗО справді важче, ніж у колонії. Ситуація змінилася на краще після запровадження нового Кримінально-процесуального кодексу у 2012 році. Також позитивно вплинуло запровадження Офісом омбудсмена Національного превентивного механізму (НПМ). Кажучи про умови утримання людей у СІЗО до цього, Захаров вживає слово «нелюдські». Також розповідає, що людей могли роками тримати без вироку. Після Революції гідності кількість скарг на умови тримання під вартою зменшилася, однак несуттєво.
«Загалом ситуація покращилася, але ми не побороли катування та погане поводження в превентивних установах. Одна з найболючіших проблем у сфері прав людини взагалі в Україні — боротьба із застосуванням катувань», — зазначає Захаров. Головні проблеми, додає він, не так у царині нових законів, як у правозастосуванні: «Це наші репресивні традиції тюрем, закритих установ, які слід негайно змінювати. Є і законодавчі проблеми. Але передусім це репресивні традиції: застосування катувань, тілесних покарань, інших речей, які в сучасній європейській країні не можуть існувати».
Іван Варченко також визнає, що пришвидшити розслідування справ не вдалося. Причина — неукомплектованість поліцейських органів.
«Ви знаєте нашу проблему: у нас зараз бракує слідчих, до середини року оголошені набори, до кінця року плануємо, що матимемо можливість заповнити всі наші вакансії на слідство. Розуміємо, що це зменшить те надзвичайне навантаження, яке сьогодні лягає на слідчих. Усвідомлюємо, що частина проблеми в руках конкретного слідчого, а частина — у руках суспільних інститутів та загалом суспільства, яке хоче отримати якісну та ефективну правоохоронну систему. Маю на увазі, зокрема, політичні інститути, які повинні приймати рішення і забезпечувати цей процес», — каже Варченко.
Загальний термін ув’язнення олександрійського маніяка — 25 років. Дрібний крадій із Дніпра вже 13 років живе в ритмі «з в’язниці у в’язницю». Увесь цей час їм обом вдавалося лишатися непомітними для суспільства. Закон Савченко зміг привернути до них увагу. Однак йому не вдалося зрушити з мертвої точки питання про головну мету існування виправних закладів в Україні: ізолювати чи соціалізувати.