Сексуальна дезорієнтація

 

Поборники традиційної моралі вважають го­мосексуалізм відходом лю­дини від її природи. Як аргумент згадують розбещені Афіни часів Сократа і Платона, де гомосексуальні стосунки практикували більшість чоловіків і вони не викликали суспільного осуду. Інші говорять про в’язниці, закриті школи для хлопчиків тощо. Усе це правильно. Така форма гомосексуальності є набутою: за бажання чи соціального тиску людина може безболісно відмовитися від цих стосунків і повернутися до гетеросексуальних. Однак є й інша форма – вроджена, і застосовувати до неї моральні оцінки щонайменше наївно. У цьому випадку абсурдно казати про відхід від природи, адже відомо, що поміж представників багатьох видів тварин, як і поміж людей, гомосексуальними є до 5–7% особин.

 

Про те, що схильність до гомосексуальності може бути генетично зумовленою, свідчать дослідження, проведені в США Річардом Піллардом із Бостонського університету ­і Майклом Бейлі з Північно-Західного університету. В цих дослідженнях показано, що ймовірність стати гомосексуалістом для єдино­утробних братів (не близнюків) становить 10%, для гетерозиготних близнюків, що походять із двох запліднених яйцеклітин, – 22%, а для гомозиготних, які розвиваються з однієї яйцеклітини, – 52%. Можна, звісно, припустити, що такий значний ступінь збігу матриць сексуальної поведінки зумовлений тим, що близнюки виховуються в однакових умовах. Але дослідники з’ясу­вали, що серед однояйцевих близнюків, які були розлучені після народження й виховувалися в різних умовах, попарно гомосексуальними також стають понад 50%.

 

У 1993 році світові мас-медіа поширили сенсаційне повідомлення: знайдено ген гомосексуальності! Дин Гамер із Національного інституту здоров’я (Бетезда, США), порівнявши ДНК 40 пар братів-гомосексуалістів, виявив, що 33 з них мають однакову версію певного гена і назвав його геном гомосексуальності. Щоправда, активізується він не завжди: це залежить від впливу гормону тестостерону на шостий–восьмий тиждень після запліднення. Активізувати ген у ранньому дитинстві можуть й інші чинники. Проте існування гена гомосексуальності визнають не всі. Канадські вчені, повторивши дослідження Гамера, не знайшли його.

 

 

Один з найвідоміших афоризмів Фрейда – «анатомія – це доля». Батько психоаналізу мав на увазі насамперед незмінність протягом життя характеру людини. Слід зазначити, що передусім це твердження справедливе для сексуальної орієнтації. Справжні (вроджені) гомосексуалісти нічого не можуть вдіяти зі своєю природою. Багато хто навіть не здогадується про джерело проблем. Деякі імпотентні в шлюбі чоловіки не підозрюють, що справжня причина полягає у їхній подавленій гомосексуальності.

 

Численні дослідження свідчать, що гомосексуальні нахили формуються ще під час нутрішньоутробного розвитку лю­дини, а закріплюються здебільшого до п’ятиріч­ного віку. На початку розвитку всі ембріони мають жіночі ознаки, наприклад, у зародків чоловічої статі є зародкові молочні залози. У віці шести–восьми тижнів після зачаття чоловічий ембріон під впливом андрогенів починає перебудовуватися: формуються яєчка, потім чоловічої конфігурації набуває мозок. Якщо ж андрогени вчасно не надходять, у формуванні мозку беруть участь переважно жіночі гормони і може народитися хлопчик із його ­проміжною структурою. Якщо ­­мозок такого хлопчика виявляється цілком жіночим, він стає транссексуалом.

 

 

Під час багатьох експериментів на тваринах доведено, що за допомогою певного впливу протягом кількох тижнів після народження їх можна «сексуально переорієнтувати». Кастрований у цьому віці самець щура починає поводитися, як самка: втрачає агресивність і оберігає своє гніздо. Новонароджена самка, якій роблять ін’єкції тестостерону, навпаки, поводиться, як типовий самець. У людей до сексуальної переорієнтації можуть призводити різні впливи протягом перинатального періоду (тобто до і безпосередньо після народження): стреси, хвороби, вживання ліків. У результаті дослідження, проведеного в 1970-х роках у Німеччині, було виявлено: якщо вагітна жінка протягом по­чатко­вого періоду вагітності переживає сильне потрясіння, ймовірність народження сина з нетрадиційною орієнтацією зростає вшестеро. На думку доктора Гленна Вілсона з Інституту психіатрії в Лондоні, народження таких хлопчиків може спричинити вживання їхніми матерями будь-яких хімікатів, що пригнічують синтез тестостерону.

 

Якщо ж ембріон генетично є дівчинкою, але в мозок на певних етапах розвитку надходять чо­ловічі статеві гормони (наприклад, ­­­­­у разі ­вживання майбутньою матір’ю про­тизаплідних пігулок, ліків проти діабету тощо), новонароджена дівчинка може мати чоловічу структуру мозку. Такі дівчата зазвичай сильніші й грубіші за однолітків, а після статевого дозрівання в них часто з’являється волосся на обличчі. Багато хто з них згодом стає лесбіянкою. І навіть якщо сексуальна орієнтація залишається традиційною, вживання жінками під час вагітності гормональних засобів може призвести до того, що їхні нащадки матимуть риси характеру, притаманні протилежній статі.

 

У найрадикальніших випадках на світ з’являються транссексуали – особи з чоловічим мозком у жіночому тілі (або навпаки). Відмінності транссексуалів від людей зі звичайною статевою конституцією виявляється навіть анатомічно. Доктор Свааб і його співавтори з Нідерландського інституту вивчення мозку в 1995 році виявили, що гіпоталамус (частина мозку, ­­­­­­­що відповідає за сексуальну поведінку, в нормі розвиненим у представників чоловічої статі) у чоловіків-транс­сексуалів має розмір жіночого або навіть менший.

 

Яких тільки засобів не пропонували захисники су­спільної моралі для «викорінення зла», аж до видалення матки в жінок і кастрації чоловіків. У новітній гуманний час стали вдаватися до «м’якших» методів на кшталт електрошокової терапії та фронтальної лоботомії. У всі часи успіхи були швидше локальними, у найкращому разі людей прирікали на цілковите утримання від сексуальних контактів, у найгіршому – доводили до самогубства. Статистика вражає: 30% самогубств поміж підлітків припадає на осіб із гомосексуальними нахилами, а серед дорослих гомосексуалістів спроби вкоротити собі віку робить кожен третій. Отже, є великим питанням, чи має хтось моральне право засуджувати людей із нетрадиційною орієнтацією, тим більше намагатися підігнати їх під суспільні стандарти.