Сьома розповідь історика Віталія Михайловського з циклу «Освітлені віки нашої історії: українські землі у XIV – XVI ст.» про сеймик як основний орган місцевого самоврядування для кожної з земель та воєводств у XVI ст. на українських землях.
Становість пізньосередньовічного та ранньомодерного суспільства передбачала його самоорганізацію на регіональному рівні. Відсутність бюрократичного апарату вимагала від кожної з верств населення мати власні станові органи судочинства – суди, а для вирішення загальних справ – зібрання.
Ми найбільше знаємо про зібрання шляхти – сеймики, що від першої половини XV ст. стали основним місцем де вирішувалися чи не усі справи того чи того регіону. Вже від другої половини XV ст. сеймики обирали уповноважених послів на загальнодержавні зібрання – коронні з’їзди, що від 1490-х років стали називатися сеймами.
На українських землях сформувалися кілька сеймиків – холмський, галицький, подільський та генеральний сеймик руського воєводства у Вишні, на який збиралася шляхта львівської, перемишльської та сяноцької земель. Від 1566 року сеймики збиралися у Луцьку, Брацлаві та Вінниці, Києві та Житомирі.
Сеймик став основним органом місцевого самоврядування для кожної з земель та воєводств у XVI ст. на українських землях.