Четверта розповідь історика Віталія Михайловського з циклу «Освітлені віки нашої історії: українські землі у XIV – XVI ст.», записана для проєкту Тижня Skovoroda auditorium.
Образ історії формують тексти. Давні і не дуже. Саме ним ми завдячуємо обізнаності як про наше минуле, так і тому, як вона вплинула на сприйняття подій віддалених від нас у часі на кілька століть. У нашій історії XIV–XVI ст. Ми певною мірою є заручниками текстів, що писалися не у Києві, Галичі, Володимирі, Холмі чи Львові, а у Кракові, Вільні, Новгороді та Москві. Відсутність власних літописів та хронік у XIV–XV ст. призвела до того, що нарація історії формувалася довкола текстів, що мали виразно іншу мету, адже писалися з перспективи діянь володарів Польського королівства, Великого князівства Литовського, Новгородської республіки чи Великого князівства Московського.
Перші історичні тексти, що повстали у XV–XVI ст. і мали автора – а це праці Яна Длуґоша, Мацея з Мєхова, Марціна Кромера, Мацея Стрийковського та Алєксандра Ґваньїні в той чи той спосіб оповідають і про нашу історію, але в контексті історії Польського королівства та Великого князівства Литовського. За ними цю традицію продовжили і автори історичних текстів наступних століть та академічні історики. Історіографія завжди потребує держави.