З 14 по 25 жовтня в Росії пройшов перепис населення, другий після розпаду СРСР. Попередній проводили 2002 року. Часовий відрізок всього у 8 років між переписами – порівняно невеликий; зазвичай переписи проводять раз на десятиліття. Цікаво, що, оголошений заздалегідь, минулого року перепис уже було відклали «до кращих часів» у зв’язку зі світовою кризою, однак пізніше, зваживши на вже витрачені на підготовку кошти, було все ж вирішено провести його у намічений строк. Невипадково. Кремлю треба показати, що нова історична спільність – “россияне” – твориться незалежно від демографічних тенденцій. Подрібнюючи народи на менші та ще менші, влада ще раз доводить своїм співгромадяннам нібито незаперечну тезу: Росія – це окрема цивілізація, а росіяни, попри різноманіття походження – один великий світ. Як американці.
Позірність вибору
Чи не найбільшу увагу суспільства привертають ті питання перепису, що стосуються національності. І не тільки тому, що перепис у сучасній Росії є єдиною можливістю дізнатися про етнічну картину країни. Справді, з російських паспортів, як і з українських, графа «національність» зникла. Проте один документ, у якому її збережено, у Росії все ж лишився – це свідоцтво про народження, де вказується як громадянство, так і національність батьків новонародженої дитини (в Україні в такому документі раніше також вказували національність батьків, проте зараз цю графу замінили на «громадянство»). При цьому, як стверджує експерт відділу ЗАГС одного з сільських поселень Краснодарського краю, національність вказується «виключно за бажанням батьків і з їх слів». У Росії зараз кожен має право задекларувати яку завгодно національність (в СРСР громадянин, одержуючи паспорт, міг вибирати національність лише одного з батьків). Саме ця начебто демократичність свідомого вибору національності громадянином і стала приводом для посиленої уваги до даного питання.
«Казаки с языком украинским»
При проведенні попереднього перепису 2002 року було розширено традиційний список національностей: до складу багатьох т.зв. «основних національностей» були включені «етнічні групи», а також синонімічні самоназви етносів та етнічних груп. Приміром, у зведеній таблиці національностей графа «українці» мала такий вигляд: «Украинцы (буковинцы, верховинцы, гуцулы, казаки с языком украинским)». Тобто, респондентів, що самовизначилися як, скажімо, гуцули, у підсумку включили до числа українців. З точки зору етнології, це коректно.
Втім, при підготовці до того перепису, коли планувалось уперше ввести в запитальник «казаки» як окрему етнічну групу, московські вчені запропонували віднести кубанських козаків, на відміну від решти (донських, терських тощо), до українського етносу. Але, за словами голови Товариства українців Кубані Миколи Сергієнка, місцеві науковці підготували лист-відповідь, у якому вказували, що кубанські козаки не є українцями, тому до графи «українці» потрапили не кубанські козаки, а якісь химерні «козаки з українською мовою». Окрім цього, були ще козаки з башкирською, бурятською та калмицькою мовами, віднесені до відповідних етносів, і, як окремі етнічні групи, що входять до складу російського етносу, – просто козаки та помори. До речі, козаками в Краснодарському краю записалися 17.542 особи, значно менше, ніж у Ростовській області (87.492 особи) і навіть Волгоградській області (20.648 осіб).
А як же самі кубанці, особливо ті, що в побуті до цього часу послуговуються, як вони її називають, балачкою (з філологічної точки зору, це – чорноморський діалект української мови, що входить до системи її південно-східних говорів), визначають свою етнічну самосвідомість.
Ось приклади відповідей кількох мешканців станиць Темрюцького району (Таманський півострів) на такі два питання: 1. Якою мовою Ви розмовляєте вдома? 2. Хто Ви за національністю?
Л. Васильєва (1945 р.н.): 1. «Дома балакаємо по–хахлацкі». 2. «Я русская»; на уточнююче питання: «З козаків?» одержано відповідь: «Нє, іногородня».
В. Любенко (1950 р.н.): 1. «Рідна мова – кубанська, балакаю по-хахлацьки». 2. «Я – кубанець, рускій».
В. Якименко (1949 р.н.): 1. «Рідна мова – русская». 2. «Я – русский; кубанець – ето ж не нація».
Як синонімічні самоназви окремих груп російського етносу, в результатах перепису 2002 року згадуються також «затундренные крестьяне, индигирщики, каменщики, карымы, кержаки, колымские, колымчане, ленские старожилы, мезенцы, обские старожилы, походчане, русско-устьинцы, семейские, якутяне, ямские».
Деякі російські видання, зокрема, на Кубані, вже заявили, що таке подрібнення етносів може призвести до зменшення чисельності титульної – російської – нації, і задалися питанням: кому це вигідно? Та, напевне, більшою є небезпека розпорошення інших етносів – і не тільки дрібних.
Сам собі хохол
Уважний читач, напевне, помітив, що серед українців немає русинів, про яких останнім часом дуже часто згадують у Росії. Невже їх забули? Виявляється, ні – просто для них створили окрему графу: «Русины (бойки, карпатороссы, лемки)». Причому статус русинів виявився навіть вищим за козаків: якщо останніх визнано як «етнічну групу» в складі росіян, то русини дістали свою окрему графу. Гуцулів і буковинців віднесли до українців, а не до русинів – мабуть, урахували їхню справжню етнічну самосвідомість. Усього русинами у Росії у 2002 році визнали себе аж… 97 осіб, у тім числі двоє бойків, двоє карпатороссів і шестеро лемків. Гуцулів виявилось більше, ніж усіх русинів загалом – 108, а ще – 3 буковинця та 1 верховинець. Загалом, у 2002 році було виявлено близько 800 самоназв етносів та етнічних груп.
Саме на самоназву, а також на посилання на статтю 26 Конституції Російської Федерації, де сказано: «Кожен має право визначати та вказувати свою національну приналежність», покликалися організатори цьогорічного перепису, вносячи до нього 1840 (!) варіантів відповіді на запитання про національну приналежність. Це – практично всі варіанти, що зустрічалися при проведенні минулого перепису. Попри купу кумедних назв, запропонованих мешканцям Росії, по яких уже неодноразово «проїхалися» ЗМІ (типу человек, человек земли, человек мира, интернационалисты, полукровки; субботники; затундренные крестьяне – до речі, останній термін справді побутував для найменування старожилого російського населення Таймиру), варто було б глянути, які варіанти самоназв українського етносу пропонуються на цей раз. Отже, для тих, кому не до вподоби етнонім «українець», пропонуються такі назви: вже відомі нам бойки, буковинцы, гуцулы, казаки (с языком украинским), карпатороссы, лемки, русины, але і малороссийцы, малороссы, покутяне, полищуки, русини, русины подкарпатские, руснаки, русняки, рутены і хохлы. А тим, хто відчуває ностальгію за Австро-Угорською імперією, можна записатися австровенграми.
Мовне питання
Окремо йде список мов. Їх менше, ніж назв етносів – «усього» 855. Однак і тут, окрім української, знаходимо бойківську, буковинську, лемківську, русинську, гуцульську, карпаторуську та хохляцьку мови. А крім власне російської мови (русский язик) є ще і российский язык. Знову відзначилися кубанські козаки. Так, голова Ради старійшин Кубанського козачого війська Павєл Фролов закликав мешканців Кубані записуватися казаками, а Кубанське козаче військо звернулося до всіх своїх членів «правильно вказувати національність під час Всеросійського перепису населення».
Отже, задекларована демократичність етнічного самовизначення населення Російської Федерації може привести до розмивання ідентичності нетитульних національностей (все ж, гадаємо, що російському етносові це не загрожує: росіянами у 2002 році записалися 115.882.264 особи). Хоча, з іншого боку, кількість тих, хто визнав себе приналежним до згаданих мікроетносів, мізерна. Навпаки, досить значною під час минулого перепису була кількість тих, хто ніяк не визначив свою етнічну приналежність: 1.460.751 особа. У будь-якому разі, скільки живе на теренах Росії українців, а скільки – гуцулів, ми вже скоро дізнаємося.
ШАНС НА… ПОДВІЙНУ ТОТОЖНІСТЬ
На 2011 рік призначено Загальний перепис населення у Республіці Польща. У питаннях щодо національного самоокреслення він спиратиеться на Закон “Про національні та етнічні меншини та регіональну мову”, прийнятий в 2005 році. Попередній перепис відбувся у 2002 році. Особливостями польського законодавства є те, що існує поділ на національні та етнічні меншості. Корінними національними меншостями у Польщі вважаються: білоруси, вірмени, литовці, німці, роми, росіяни, українці, словаки, чехи. До етнічних меншин зараховуються: караїми, кашуби, лемки, татари, і змагаються за це право сілезці. Відмінністю від попереднього перипису є те, що можна буде записувати подвійну тотожність, приміром “поляк-білорус”, “лемко-українець” тощо. Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима вважає, що “подвійний запис є шансом для тих людей, ідентичність яких розмита – чи через родинні зв’язки, чи через асиміляцію”. Найбільшими прихильниками такого підходу є власне українці та кашуби (польська етнографічна група на Помор’ї), до якої належить діючий прем’єр-міністр Дональд Туск.