Увагу до злочинів протии людяності прикув нещодавній арешт та доправлення у Міжнародний трибунал в Гаазі командувача армії боснійських сербів Ратко Младіча. Ще 1995 року Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії, створений за ініціативою ООН 1993 року, висунув проти генерала звинувачення в геноциді і злочинах проти людяності, скоєних у 1992-1995 роках у Боснії і Герцеговині.
Загалом під егідою та за ініціативою ООН створено низку судів, які розглядають справи щодо геноциду. Зокрема, Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (1994), Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне (2000 рік) і Надзвичайні палати в судах Камбоджі (2006) розглядаються справи осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів проти людяності. Зокрема, у Камбоджі режим «червоних кхмерів» знищив близько 2 млн населення. Під тотальне винищення потрапили, у першу чергу, підприємці, священики та інтелігенція.
Продовжується робота Міжнародного кримінального суду (МКС), створеного 2002 року. Зокрема, МКС висунув звинувачення керівникам «Армії опору Господа» в Північній Уганді за злочини проти людяності. Крім того, один із керівників міліції в Демократичній Республіці Конго, звинувачується за трьома епізодами військових злочинів за використання у своїй армії дітей-солдатів.
Також МКС видав ордери на арешт високопоставлених посадових осіб Судану, які причетні до 51 епізоду військових злочинів і злочинів проти людяності, включаючи згвалтування, вбивства, тортури, переслідування, насильницькі переміщення, напади на цивільне населення Дарфура тощо. В результаті тривалої громадянської війни країна розділилася на дві окремі держави – Північний та Південний Судан.
Водночас, зазнали повного фіаско спроби притягнути до відповідальності колишнього президента Індонезії Мухаммеда Сухарто, якого звинувачували у геноциді не лише власного народу, а і населення Східного Тімору.
Неоднозначна ситуація і в Україні. Тоді коли чимало країн світу визнали Голодомор 30-х років минулого століття геноцидом, нинішня влада країни, на чолі з Віктором Януковичем, не визнає цього, хоча Голодомор – не має аналогів у новітній історії. Кілька років тому у Верховній Раді було зареєстровано законопроект про внесення змін до законодавства щодо запровадження кримінальної відповідальності за заперечення факту Голодомору, але народні обранці не спромоглися його розглянути й донині.
Те саме– із кримськими татарами. Вони також вимагають визнати геноцидом свого народу депортацію 1944 року, але поки безуспішно.
Показово, що до голодомору в Україні прирівнюють ситуацію у Північній Кореї, де за оцінками міжнародних спостерігачів, режим династії Кім Ір Сена знищив близько 3,5 млн осіб під час штучного голоду 1995-1997 років. За тими ж оцінками, 1972 року понад 1 млн невинних чоловіків, жінок та дітей було вбито у північно-корейських концентраційних таборах. Втім влада країни намагається приховувати ці жахливі факти та заперечувати геноцид власного народу.
Продовжують наполягати на визнанні геноциду вірмени, які зазнали величезних людських втрат унаслідок дій Турецької держави 1915 року. Проблема полягає у тому, що геноцид вірмен не підпадає під ООНівське визначення геноциду.
Визнати геноцид з боку Росії під час Кавказької війни XVIII-XIX століть вимагає діаспора черкесів. Дійшло до того, що вона звернулась до Міжнародного олімпійського комітету з вимогою заборонити проведення зімової Олімпіади-2014 в Сочі – колишньому черкеському місті, де відбувалися масові вбивства черкесів.
Геноцид черкеського народу нещодавно визнала Грузія, за що їй подякували керівники низки черкеських громадських організацій РФ .
Трохи іншим шляхом пішли пострадянські країни Балтії. Після здобуття незалежності вони, не вимагаючи нічого від світової спільноти, визнали геноцидом депортацію частини своїх народів у віддалені куточки СРСР після Другої світової війни, і ввели кримінальну відповідальність за цей злочин. Наприклад, 1995 року до довічного ув’язненя засуджено колишнього наркома НКВС Латвії Альфонса Новікса, який згодом помер у тюрмі. На сьогодні понад десяток колишніх радянських чекістів, що брали участь у депортації отримали судові вироки або не дожили до суду, перебуваючи під арештом.
В Естонії 2003 року засуджено кількох колишніх працівників радянських спецслужб за участь у депортації мешканців острова Сааремаа 1949-го (операція «Прибой»). Пізніше за геноцид у формі депортацій на острові Хійумаа переслідувався Герой Радянського Союзу Арнольд Мері.
У Литві також активно судять тих, хто брав участь в таких акціях. Зокрема, 2008 року на вісім років позбавлення волі засуджено бійців підрозділу МДБ за участь у «геноциді стосовно учасників антирадянського опору, тобто фізичній ліквідації литовських партизанів».
Тож навіть побіжний аналіз свідчить, що проблема геноциду залишається актуальною у 18країнах світу. Втім, це ще неповний перелік.