Держави старші за корпорації, і відносини між ними завжди були складними. Мабуть, найпершою транснаціональною корпорацією в історії людства варто вважати Орден тамплієрів, який не тільки виконував військову функцію в інтересах певних держав, а й забезпечував надання кредитів, трансфер особливо цінних товарів і потоків фінансових ресурсів між країнами Європи та Близького Сходу. Монархи Європи вважали за честь мати справу з Великим Магістром, аж допоки Орден став надто потужним і почав чинити опір монаршій волі. Тоді його було зруйновано. Хрестоматійним є приклад Британської Ост-Індійської компанії, яка перетворилася на потужну державну корпорацію Британської імперії з «освоєння» Індії та Китаю, але яку ліквідували, коли вона стала занадто незалежною силою й почала підміняти собою державу, навіть створила армію та флот. Чи не варто згадати в цьому переліку й сучасніші нам приклади: «Юкоса», який спокусився на монополію нафтового бізнесу в Росії, або Джека Ма та його компанію Alibaba, яка вирішила, що може не завжди слідувати вказівкам комуністичної партії?
Держави, як і корпорації, бувають різними. Перші можна умовно поділити на демократії, монархії та автократії, другі — на ресурсні (зокрема промислові), фінансові й сервісні. І ті, й інші зацікавлені в експансії, насамперед свого впливу, прибутків і врешті — влади. І тим, і тим подобаються монополії: державам — політичні, корпораціям — економічні. Відмінність лише в тому, що держави таки змушені зважати на фактор кордонів, а для корпорацій, особливо траснаціональних, кордонів не існує. Карта світу, пофарбована в кольори «територій впливу» корпорацій, має інший вигляд, аніж політико-географічний глобус, хоча в час ідеологічних протистоянь вони багато в чому корелюють. Достатньо згадати західний мікрокосм Coca-Cola проти СРСР-простору Pepsi в час холодної війни.
Читайте також: Україна локальна vs Україна глобальна
Глобалізація призвела до остаточного руйнування торговельних кордонів, фактичного знищення ресурсних і фінансових монополій, а технологічний розвиток зумовив зміну лідерів. Варто просто порівняти коливання вартості акцій на NASDAQ чи NYSE за останні п’ять років для промислових і сервісних корпорацій. Ресурсні — занепадають або залишаються волатильними, і це стосується навіть технологічних гігантів на зразок Tesla та біотехнологів у час коронавірусної хвороби — Pfizer чи Moderna, а сервісні — стабільно зростають: наприклад, Amazon, Apple, Aplhabet чи Facebook.
Феноменом сучасної цивілізації є те, що час, необхідний на освоєння інновацій зменшується. Якщо в добу парової тяги потрібно було майже століття, щоб змінити технологічний уклад, у час електрики — кілька десятиліть, то нинішні гіганти епохи ІТ виникають і заповнюють наявні «пустоти» буквально впродовж десятиліття. Водночас природа корпорацій змінюється, а природа держав — ні. Про новітні механізми взаємодії між державами й корпораціями, які, цілком очевидно, «вагітні» конфліктами, найпростіше говорити на прикладі корпорацій — соціальних мереж.
Масштаб проблеми вражає, про що свідчать прості цифри. Ринкова капіталізація Amazon чи Alphabet перевищує $1,5 трлн — це більше, ніж ВВП Росії чи золотовалютні запаси Японії. Коли ви захочете про щось дізнатися, то відповідь отримаєте від алгоритмів Google, про які споживачам інформації майже нічого не відомо. Конгломерат Facebook — WhatsUp — Instagram дедалі більше схожий на «державу в державі», хоча, за винятком Китаю, не обмежений кордонами й не має армії, натомість має систему управління, власний суд і зведення «законів». Facebook і Twitter з’явилися недавно — у першій декаді цього століття, але нині вони є не тільки засобом спілкування чи обміну новинами, а й інструментом політичного впливу. Як мінімум дві останні виборчі кампанії у США, твіттер-стиль Трампа та події, пов’язані з політичними рухами та інформаційними атаками на політичні інституції по всьому світу, продемонстрували небезпеку, яку новітні корпорації становлять для структур влади, а отже — держав.
Читайте також: Мілітаризація взаємозалежності
Алгоритми соціальних мереж знають занадто багато про мільярди своїх користувачів, але останні, зокрема інституційні, майже нічого не відають про алгоритми. Держави (партії, політики, міністерства й відомства), які намагалися використовувати соціальні мережі у своїх цілях, несподівано усвідомили, що ними керують алгоритми приватних компаній. Конфлікт став очевидним, і нинішні спроби регулювати ІТ-компанії, обмежити їхній вплив та фактично поставити під контроль — це наслідок усвідомлення, що влада держав може добігти кінця. Першими це зрозуміли китайці, там усе тепер контролюють, але попереду ера штучного інтелекту. Хоча вже зараз очевидно, що корпорації стануть частиною майбутнього світоустрою, адже їхні алгоритми вміють адаптуватися. Залишається невідомо, чи встигатимуть за змінами держави, і якщо ні, то що прийде їм на заміну?