Торговець шалями з Кашміру в моєму рідному місті Колката з гордістю показує свій найкращий товар щоразу, коли я буваю в його крамниці. Інколи я запитую про Кашмір. Зі сльозами на очах він розповідає про красу рідного краю й тугу за Батьківщиною. Кожен, хто народився в Індії до кінця 1970-х, чув у дитинстві: Кашмір — це рай на землі з прекрасною природою та лагідними, гостинними людьми. Про те саме писав імператор Великих Моголів Джаханґір у своїй автобіографії «Тузук-і-Джаханґірі» («Спогади Джаханґіра»), а чотири століття по тому так само висловився Джавахарлал Неру про Срінагар: «Казкове місто нереальної краси». Проте кілька останніх десятиріч цей райський куточок став яблуком розбрату між двома південноазійськими ядерними державами. Він розколотий надвоє: частина належить Індії, решта окупована Пакистаном. Постійна загроза від терористів з одного боку й тиск індійської армії з другого налякали мого знайомого крамаря й змусили його виїхати звідти. У рідному для мене місті йому ведеться добре, а раз чи двічі на рік він повертається до Кашміру, щоб закупитися товаром.
Напруження сягнуло піка після підриву терористом-смертником конвою індійських силовиків в індійському штаті Джамму та Кашмір 14 лютого, унаслідок якого загинуло 44 солдати. Цей теракт, найкривавіший за 30 років кашмірського конфлікту, відповідальність за який узяло на себе угруповання Джаїш-е-Мухаммад (ДЖеМ), переріс у масштабну кризу між двома південноазійськими сусідами. Індія вимагає, щоб Пакистан покарав бойовиків, які діють на його території, а Пакистан — щоб Індія надала беззаперечні докази. Міністр закордонних справ Пакистану Шах Мехмуд Куреші розповів 28 лютого в ексклюзивному інтерв’ю CNN, що засновник збройного угруповання Джаїш-е-Мухаммад Масуд Ажар перебуває в Пакистані й «дуже хворий».
Читайте також: Тривожний кашмірський ренесанс
Через 12 днів Індія завдала «невійськових упереджувальних» повітряних ударів по таборах терористів на території Пакистану, при цьому в полон потрапив один із пілотів індійських ВПС Абгінандан Вартаман. У відповідь Пакистан обстріляв індійську територію. Війна вже стояла на порозі. Згодом, 1 березня, Пакистан повернув пілота Індії та назвав це «жестом миру». Напруженість поки що спала. Проте сьогодні, як і всі попередні десятиріччя, цей прекрасний, але змучений насильством край і люди Кашміру по обидва боки Лінії контролю все ще шукають відповіді на запитання: чи настане тут колись мир? І якщо так, то як і якою ціною для їхнього життя?
Ця давня проблема Кашміру, успадкована ще з часів появи двох незалежних держав — Індії та Пакистану — на місці колоніальної Британської Індії, завжди була основним геополітичним маркером неспокою та стабільності, дипломатії та війни, гонки озброєнь і мирних перемовин протягом усієї постколоніальної епохи на індійському субконтиненті. У нових епізодах цієї проблеми фігурують неодноразові збройні конфлікти, війни, численні транскордонні теракти, заворушення, низка порушень прав людини, мілітаризація… Мирне, добросусідське співіснування Індії та Пакистану за прикладом США та Канади або Франції та Німеччини залишається мрією і найбільшим постколоніальним викликом століття. А Кашмір лежить в епіцентрі цього всього.
Для встановлення миру в регіоні як Індії, так і Пакистану доведеться примирити численні, часто суперечливі прагнення різноманітних етнічних груп, які населяють Кашмір. Лише мусульманське населення в підконтрольній Індії частині Кашміру може бути зацікавлене у відокремленні від Індії після десятиріч страху й залякувань, які стали результатом мілітаризації Кашмірської долини. Але цього зовсім не можна сказати про буддистів Ладакху або населення Джамму, а також про кашмірців-індуїстів (пандитів), які постраждали від рук мусульманських бойовиків і мусили втікати з Кашмірської долини й жити в притулках у Джамму та інших регіонах Індії. Лише після визнання прагнень місцевого населення, обговорення та задоволення їх разом із націоналістичними та стратегічними цілями Індії та Пакистану можна буде знайти тривале розв’язання одного з найстаріших у світі конфліктів.
Експерти вважають, що втрачено багато історичних шансів. Дехто твердить, мовляв, Джавахарлал Неру та Шейх Абдулла воліли би бачити Кашмір у складі Індії: не через відкриту анексію, а як вільний вибір кашмірців. Такому ідеальному приєднанню не судилося відбутися через смерть Неру 1964 року. Знову-таки, у 1971-му, після завершення індо-пакистанської війни та проголошення незалежності Бангладеш, на думку інших аналітиків, міг би закінчитися на користь Індії. Час минав, а Індія та Пакистан повинні були зважати на геополітичні обставини холодної війни. Достатньо сказати, що єдиним штатом із особливим статусом, згідно з Конституцією Індії, є Джамму та Кашмір. Щоправда, цей особливий статус та автономія доклалися до створення нинішніх внутрішніх проблем штату із соціальною інтеграцією.
Читайте також: Армія Пакистану зберігає боєготовність
Індія створила достатню правову й конституційну базу для забезпечення автономії штату Джамму та Кашмір. Згідно зі ст. 370 Конституції Індії жоден закон, ухвалений парламентом країни, за винятком галузей оборони, комунікацій і зовнішньої політики, не діє на території штату Джамму та Кашмір, якщо його не ратифіковано законодавчими зборами штату. Отже, конституційний захист, доступний меншинам Індії, не діяв і не обмежувався в Кашмірі через ст. 370, а меншина кашмірських індусів виявилася виключеною з економічної організації штату, його владних та адміністративних органів.
У 1890 році тодішній магараджа запровадив архаїчне та надзвичайно дискримінаційне правило — Закон «Про громадянство штату», а пізніше дух цього самого закону відтворили в ст. 35А Конституції Індії. Стаття вповноважувала законодавчі збори Джамму та Кашмір визначати статус «постійного мешканця» штату та надавати особливі права та привілеї цим постійним мешканцям, забороняючи приїжджим з-за кордонів штату володіти тут землею та майном. За цим законом, жінки, одружені з чоловіками (зокрема, кашмірськими індусами) з постійним місцем проживання за його межами, автоматично втрачають свої права «громадянства штату». Навіть якщо їхні діти народжуються на території штату Джамму та Кашмір, вони позбавлені прав і повинні мешкати в будь-якій іншій частині Індії. У результаті цього покоління за поколінням кашмірських індусів почали втрачати права на землю своїх предків.
Із появою моджахедів в Афганістані й пізніше, після виводу радянських військ, бойовики та зброя стали поширюватися на сусідні регіони. Тож коли наприкінці 1980-х і на початку 1990-х у Кашмірській долині почалися збройні заворушення, там уже панували мусульмани, і першою жертвою стала крихітна громада етнічних кашмірців, які сповідували індуїзм і становили близько 8% населення. Ця громада (що, як було відомо, підтримувала Індію) стала першою мішенню ісламських бойовиків, які взялися вибірково вбивати видатних її членів. Залунали погрози: або перейти в іслам, або покинути долину. Тож більшість індусів, близько 300 тис., утекла з Кашміру до безпечніших місць у сусідньому підконтрольному Індії регіоні Джамму.
Читайте також: Загострення у Кашмірі. Що відбувається між Індією та Пакистаном
Через кілька десятиліть, доки репатріація до Кашміру все ще залишалася мрією, громада створила власну політичну партію — «Національний об’єднаний фронт Джамму Кашмір» (Jammu Kashmir National United Front, JKNUF). Із появою збройних формувань бойовиків у Кашмірі одночасно почалися етнічні чистки. Пандити покидали свої житла й землю, індуїстські храми було зруйновано, з’явилася велика група внутрішньо переміщених осіб. Тим часом кашмірське суспільство повільно, але зі зловісною невідворотністю поляризувалося. Сьогодні воно являє собою клаптикову ковдру з культурно та релігійно гомогенних районів, розкиданих по всьому штату, у якому нічого не залишилося від колишнього синкретизму.
Життя мусульман також не стало легшим. Мілітаризація погіршила становище із захистом прав людини. Після кожного нападу бойовиків або якогось дрібного заворушення індійська армія проводить облави в містах на підозрюваних у тероризмі, багато людей потрапляє під арешт й отримує тавро терориста. Ця постійна боротьба між індійською армією та місцевими мешканцями посилила недовіру й ненависть. Часто лунають заклики до відділення від Індії. У такій ситуації дискусія про скасування або зміну ст. 370 чи ст. 35А (що означало б кінець ексклюзивного статусу мусульман у долині) завжди викликала бурхливий протест серед владних партій Кашміру. Хоч як дивно, владні еліти Кашміру також розуміють, що з приєднанням до Пакистану ця ексклюзивність також закінчиться, тож їхні заклики до незалежності не йдуть далі декларацій.
Таким чином, проблему будь-якого плебісциту чи «звернення до народної думки» легко порушити, але важко втілити. Це могло б дестабілізувати як Індію, так і Пакистан, а ще дати сигнал китайській частині Тибету. Колишній принцип Пакистану щодо використання релігії як інструменту для розділення Британської Індії та князівств Британської імперії було порушено вже давно, ще зі здобуттям незалежності в 1971 році Бангладеш, де більшість населення мусульмани. Мусульманство на індійському субконтиненті не монолітне, і використовувати його як історичний аргумент нині — це архаїзм. Сьогодні частка індійських мусульман перевищує чисельність усього населення Пакистану та займає друге місце у світі після Індонезії. У цьому контексті символічним видається запрошення міністра закордонних справ Індії до Об’єднаних Арабських Еміратів на конференцію Організації ісламської співпраці (ОІС), до якої входить 57 держав, хоч ОІС і виступила з різким засудженням як теракту, так і повітряних ударів із боку Індії.
Останнє наростання напруженості після теракту 14 лютого ще раз нагадало про кілька простих істин, які вже очевидні не один рік. По-перше, воно показало, що не може бути жодного воєнного розв’язання цієї проблеми. Причина протистояння гігантських військових сил з обох сторін має загалом превентивний характер. Проте вистачить будь-якої провокації чи теракту, щоб вибухнула масштабна війна з непередбачуваними наслідками. Тому в запобіганні будь-яким терактам має бути зацікавлений передусім сам Пакистан.
Читайте також: Азійський поворот Кремля: позиції РФ в Індії
По-друге, для вирішення і послаблення кризи велике значення має керівництво. Індійський уряд Нарендри Моді адекватно реагує на обставини, але має проблеми з урегулюванням кризи через розпал виборчої кампанії, а крім того, вплутаний у скандал із купівлею озброєнь, що розвивається навколо французьких літаків Rafale. Певну надію дав прихід до влади в Пакистані прем’єр-міністра Імрана Хана. Пакистан справді допоміг розрядити напруженість, звільнивши полоненого пілота індійських ВПС. Він також узяв на себе відповідальність відреагувати на теракт за списком імен і доказів, наданих Індією. Крім того, у відставку відправили міністра провінції за антиіндуські заяви. Але було б несправедливо приписувати деескалацію лише політичній волі прем’єр-міністра Імрана Хана, колишнього гравця в крикет і харизматичної особистості, надзвичайно популярної в Індії.
І тут виникає третя істина. Інформаційна революція змінила індійський субконтинент. Тиск із боку громадянського суспільства, видатних діячів і молоді відіграв вирішальну роль. Письменниця Фатіма Бхутто, племінниця колишньої прем’єрки Беназір Бхутто й онука Зульфікара Алі Бхутто, відкрито засудила будь-які насильницькі дії у відповідь і попросила Імрана Хана відпустити полоненого пілота. Антивоєнні заяви, сотні флешмобів, масові демонстрації відбувалися як в Індії, так і в Пакистані. Прагнення молодшого покоління до миру на субконтиненті стало вирішальним фактором. Індійська та пакистанська діаспори у світі також об’єдналися й виступили проти війни. Антивоєнні заклики, статті та кампанії заполонили соціальні медіа. Це різко контрастувало з багатьма мейнстримними ЗМІ в Індії, які дістали порцію критики за войовничу позицію та недотримання належної етики.
По-четверте, попри цю позитивну тенденцію, напружену ситуацію створювала також проблема активної циркуляції фейкових новин із соціальних медіа: публікації фальшивих відеофрагментів, зображень і текстів. Відео пораненого пілота з недавнього індійського авіашоу та світлини руйнувань після землетрусу 2005-го, вирвані з контексту, мали ввести в оману десятки мільйонів користувачів таких платформ, як Twitter, Facebook і WhatsApp. В Індії співзасновник фактчекінгового сайта Alt News Пратік Сінга отримував численні прохання перевірити новини від журналістів і користувачів соціальних медіа. У Пакистані поширювали відеофільм нібито з другим полоненим індійським пілотом.
Фактчекінговий сайт Boom відреагував заявою, що у фрагменті показано повітряне шоу в місті Бенгалуру на півдні Індії, де 19 лютого розбилися два літаки. Знову-таки, активна молодь і відповідальна поведінка фактчекерів і користувачів соціальних медіа допомогли знизити градус напруженості.
По-п’яте в Індії вперше був помітний відхід від традиції консенсусу всіх партій щодо зовнішньополітичних та оборонних питань. Опозиційні партії Індії, попри активну підтримку авіаударів індійських ВПС, усе ж таки закликали прем’єр-міністра Нарендру Моді не політизувати ситуацію й не використовувати цю кризу на користь своєї нинішньої політичної кампанії напередодні парламентських виборів (у травні 2019 року). Це незначне відхилення від повного консенсусу ґрунтується на реакції політиків на деякі політичні кроки та рішення уряду. Більшість опозиційних партій виступає останніми роками проти політики Гіндутви (перевага вірян індуїзму), що її проводить владна «Бхаратія Джаната Парті», підтримуючи все, що пов’язане з індуїзмом і вищістю індусів. Адже це розпалює в усій Індії ісламофобію та веде до небезпечної поляризації на релігійному ґрунті. Лідер кашмірської партії «Національна конференція» Омар Абдулла засудив заборону урядом Моді через кілька днів після теракту мусульманської організації «Джамат-е-Іслам». Агресивна риторика ще ніколи не сприяла вирішенню конфліктів.
Критикували також і мовчанку індійського уряду, нерозголошення подробиць результатів авіаударів і кількості знищених терористів. Це нагадує нам про те, що в Індії є активний громадянський і політичний контроль над збройними силами, чого зовсім не можна сказати про Пакистан, який пережив військову диктатуру. Тому час покаже, як довго Імран Хан зможе втримати свої мирні наміри.
Тим часом кількість жертв з обох сторін зростала й далі. Індійські та пакистанські солдати обстрілювали військові пости й населені пункти вздовж нестабільного кордону, убивши щонайменше п’ятеро цивільних і поранивши ще кількох. Двоє дітей і мати загинули під час обстрілу пакистанцями індійської частини Кашміру, а хлопчик і дорослий чоловік були вбиті під час обстрілу пакистанської території з індійського боку Лінії контролю. Пакистан заявив про загибель двох військових у місцевості Накіял поблизу Лінії контролю. Таким чином, кількість жертв після звільнення з полону індійського пілота 1 березня сягнула семи осіб. Крім того, четверо індійських силовиків, двоє повстанців та один цивільний загинули під час перестрілок у районі Купвара в індійській частині Кашміру.
Пам’ятаючи про всі жертви, а за останні сім десятків років їхня кількість перевищила 70 тис. осіб, найкраще було б, якби лідери Індії та Пакистану виробили нову концепцію для виходу з кашмірського глухого кута. Можливо, це звучить нереалістично, але для постійного та справедливого врегулювання кашмірського питання потрібно скасувати або внести поправки до ст. 370, після чого можна було б реорганізувати штат у чотири окремі об’єкти: Джамму, Ладакх, Панун Кашмір і Кашмір. На цих територіях також можна створити економічну зону, привабливу для найталановитіших індійських бізнесменів і промисловців, особливо в галузі високих технологій. Кашмірська мова, культура й традиції в цій місцевості були б збережені, а вона сама куди швидше інтегрувалася б із рештою світської Індії. Переваги відкритого мультикультурного суспільства, ймовірно, єдиний ефективний засіб, за допомогою якого Індія здатна повернути довіру народу Кашмірської долини, втрачену десятки років тому. Принаймні мій знайомий торговець шалями з Колкати радо повернеться на землю своїх предків.