Кажуть, ми є тими, що ми читаємо.
Країна, у якій більшість громадян не читає нічого, ризикує втратити свою суб’єктність. Особливо якщо близько половини тих, хто в цій країні таки читає, орієнтується на мову й сенси ворожої держави.
Війна за ідентичність і свідомість українців є однією з основних складників одвічного протистояння між Україною та Росією, а також найважливішим полем бою нинішньої гібридної війни. Не лише в час Валуєвського циркуляра й Емського указу, а й досі щодо України реалізують простий як двері сценарій: українці мають не читати нічого, або читати російські книжки російською мовою.
Про катастрофічну ситуацію з читанням, книговиданням і книгорозповсюдженням в Україні вже багато років говорять на всіх рівнях. Та попри розмови, ситуація лише погіршується. На жаль, найперша причина та, що не лише пересічні громадяни, а й влада не усвідомлюють важливості проблеми. І навіть чимало гравців на книжковому ринку бачить вихід із кризи в пільгах для поліграфії та книговидання, у кращому разі — в промоції читання. Але щоб вилікувати хворобу, важливо, по-перше, поставити точний діагноз, а по-друге, призначити правильні ліки.
Читайте також: Книжковий ринок над прірвою
Нерівність на користь ворога
Українська ідентичність є одним із ключових чинників національної безпеки й економічного розвитку. І завдання національного культурного продукту — зміцнювати цю спільну українську ідентичність. Кількість, якісь, асортимент книжок як одного з найважливіших культурних продуктів є надважливими для підвищення освітнього рівня українців, формування в них спільних ціннісних орієнтирів і, як наслідок, налагодження відповідальних зв’язків у суспільстві. Саме на таких зв’язках тримається якісь і тяглість інституцій, а також довіра до них, що є основою розвитку й процвітання будь-якої країни.
Слід чітко усвідомити, що український книжковий ринок — це насамперед система видання й розповсюдження в Україні книжок українською мовою. Російськомовні книжки в Україні (і завезені з території Росії, й видані в Україні здебільш філіями російських видавництв) є частиною російського книжкового ринку, а отже, поширюють в Україні російські смаки й наративи, не кажучи вже про мову, затягують українців назад у російський інформаційно-культурний простір.
Коли держава й так незначні ресурси, спрямовані на підтримку книговидання, надає і українським, і російським книжкам, це цілковитий абсурд. Адже так вона в кращому разі зберігає статус-кво, а в гіршому — надає перевагу російській книжці. Адже за останньою стоїть величезний російський книжковий ринок, як мінімум у 20 разів більший за український. А також ворожа держава, яка, на відміну від України, здійснює осмислену й цілеспрямовану політику підтримки російського книговидання. Як наслідок, російська книжка ще в 1990–2000-х роках окупувала Україну й у 5–10 разів переважає українську за обсягом продажів і асортиментом.
Російська агресія змінила баланс на користь української книжки. Зростання патріотизму українців, корпоративні конфлікти між росіянами та їхніми операторами в Україні, обмеження державою імпорту книжок з Росії призвели до зростання обсягів продажів книжок українською мовою у 2014–2017 роках як мінімум утричі. Однак уже у 2018–2019 роках це зростання припинилося, натомість систему просування російських книжок в Україні було відновлено. Знову зростає не лише частка російських книжок, які завозять в Україну (на сьогодні видано дозволи на ввезення в Україну майже 40 тис. книжок загальним накладом понад 200 млн примірників), а й частка книжок російською мовою, надрукованих у нашій країні.
Оскільки наклади російських книжок значно більші, частка авторських прав, перекладу й загалом додрукарської підготовки в собівартості української книжки суттєво вища. Собівартість української книжки в середньому в півтора раза більша, ніж російської. А оскільки майже всі українці вміють читати й українською, і російською мовами, це створює додаткові стратегічні переваги для російських книжок. Книгарням — офлайновим й онлайновим — економічно вигідніше продавати російські книжки, бо на них можна більше заробити.
Якщо нічого не змінювати, частка російських книжок у продажах і далі зростатиме та формуватиме попит на російськомовні книжки, а мізерний обсяг українського ринку скоротиться до катастрофічно малих масштабів.
Якщо в Німеччині людина купує в середньому 5,5 книжок на рік, у Польщі — 2,5 книжки, то в Україні — лише близько 0,5 книжки, а українською мовою — узагалі 0,2 книжки на рік. І це дані доковідних 2018–2019 років.
Викликаний коронавірусною хворобою локдаун різко пришвидшив негативні процеси в галузі. За даними Української асоціації видавців, асортимент книжок за цей рік зменшився на 23%, сумарний наклад — на 34%. За рік закрилися 343 видавництва й 48 книгарень.
Читайте також: Спільні координати
Чотири обов’язкові кроки
Про заборону продажу чи друку російських книжок не йдеться. Але надавати будь-які пільги чи інші форми державної підтримки для їх друку чи розповсюдження — абсурд. Українська держава має дбати про підтримку книжок саме українською мовою.
Перший механізм такої підтримки запрацює з 16 липня 2021 року.
Відповідно до закону про мову кожен видавець «зобов’язаний видавати державною мовою не менш ніж 50% усіх виданих ним упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань», а «частка книжкових видань державною мовою у загальній кількості назв книжкових видань, наявних у продажу в кожній книгарні або іншому закладі, що здійснює книгорозповсюдження, має становити не менш ніж 50%».
Але лише обмежувальних заходів недостатньо. Не врятує ситуацію й роздача грантів на конкурсних засадах. А розроблена Інститутом книги Стратегія розвитку читання хоча й місить багато правильних постулатів, проте є суто декларативним документом. І навіть цей документ поки що залишається лише проєктом, який уряд не поспішає затверджувати.
Натомість потрібні не декларації, а дієві механізми, що дадуть українському книжковому ринку змогу встояти, зміцніти, відбити наступ з-за «порєбріка» й перейти до стійкого зростання.
1. Відшкодувати орендну плату книгарням. В Україні залишилося близько 200 книгарень, тоді як у приблизно такій самій за населенням Польщі їх удесятеро більше. Досвід останніх років свідчить, що більшість покупців нових книгарень є людьми, які раніше не купували й переважно не читали книжок. Розширення мережі книгарень є прямим шляхом до збільшення кількості читачів, а читацький попит потягне за собою збільшення тиражу й асортименту книжок.
Ключовою проблемою, яка не лише стоїть на заваді новим книгарням, а й змушує зачинятися ті, що вже працюють, є висока орендна плата.
Відповідно, саме компенсація державою орендної плати для всіх книгарень має стати ключовим механізмом симулювання українського книгорозповсюдження.
Має бути ухвалено закон, який гарантує принаймні на 10 років покриття оренди в межах певних сум і площ усім книгарням, які відповідають установленим державою вимогам.
І найпершою з цих вимог має бути продаж у них книжок лише українською мовою. Винятки можливі тільки для книжок кримськотатарською та мовами ЄС, але не російською. Такий підхід чітко зорієнтує і книгарні, і видавців на україномовні книжки. Звичайно, якщо книгарня хоче продавати російські книжки, вона зможе це робити, але в такому разі не потрапить у державну програму компенсації орендної плати.
Другою умовою має бути певний обсяг продажу — держава надає підтримку, щоб книгарня не просто займала приміщення, а продавала достатньо українських книжок.
Має бути детально прописано умови й обмеження для участі в програмі, щоб уникнути зловживань і зробити підтримку максимально ефективною. Але кожен власник книгарні, що відповідає цим умовам, має гарантовано отримати відшкодування ринкової вартості оренди. Оскільки в Україні катастрофічно низький показник читання, а отже, величезний потенціал зростання книжкового ринку, такі умови зроблять книготоргівлю вигідним і прибутковим бізнесом.
І вже за кілька років кількість книгарень в Україні може зрости в рази: відкриватимуться нові невеликі книгарні, зростатимуть наявні мережі, у галузь прийдуть нові підприємці, зросте конкуренція. До того ж стрімке збільшення кількості книгарень призведе до зростання продажів і через інтернет-магазини.
2. Здешевити додрукарську підготовку українських книжок. Додатковим засобом зниження собівартості україномовних книжок може бути відшкодування видавцям частини витрат на їхню додрукарську підготовку. Умови й межі такого відшкодування мають бути детально регламентовані законодавчими змінами, в розробці яких повинні брати участь представники українських видавництв.
Цей механізм має бути налагоджено так, щоб не лише додатково здешевити українську книжку, а й сприяти швидшим перекладам новинок зарубіжної літератури на українську мову, а найголовніше — симулювати замовлення нових книжок в українських авторів.
3. Бібліотеки — культурні центри, а не склади макулатури. Бібліотеки є не менш важливим способом поширення книжок, аніж книгарні. Але хоча в Україні формально працює майже 16 тис. публічних бібліотек (удвічі більше, ніж у Польщі, наприклад), бібліотечна мережа не виконує своєї функції ключової функції.
Більшість українців узагалі не відвідує бібліотеки, і їх можна зрозуміти. Адже переважно це просто склади старих книжок, макулатури. Поповнення бібліотечних фондів відбувається вкрай повільно — на ці потреби витрачають у кращому разі 5% від загальної суми видатків на бібліотечну мережу. Решту 95% витрачають на зарплати й хоч якесь утримання приміщень.
На відміну від книгарень, ситуацію з якими можна доволі швидко виправити відшкодуванням орендної плати, а решту зробить ринок, бібліотеки потребують значно більше часу, ресурсів і комплексних зусиль.
Бібліотечна реформа — справа не одного року й тема окремої великої статті. Якщо коротко — потрібно сконцентрувати ресурси держави на одній-двох тисячах бібліотек, які мають перетворитися зі складів макулатури на сучасні культурні центри. До того ж більшість цих ресурсів має йти на модернізацію бібліотек і закупівлю достатньої кількості нових українських книжок.
Систему таких закупівель варто зробити централізованою, оскільки нинішня децентралізація закупівель книжок для бібліотек зі зрозумілих причин може мати руйнівні наслідки для цілісного культурного простору України. Варто розглянути й варіант закупівель книжок для бібліотек через книгарні, щоб підтримати обидві мережі книгорозповсюдження.
Бібліотеки, зокрема шкільні й університетські, мають стати місцями, куди людям цікаво прийти, щоб прочитати свіжу цікаву книжку, послухати лекцію чи концерт, тобто справжніми центрами життя громад.
Це справа не одного року й окрема велика тема. Але час нарешті запускати процес цих змін, а не лише нескінченно про нього говорити. Навіть якщо побічним ефектом творення дієвої бібліотечної мережі буде закриття тих бібліотек, які реформувати неможливо.
4. Пільги — за мову. Податкові пільги для українського книговидання й книгорозповсюдження, безумовно, теж потрібні. Але вони аж ніяк не є панацеєю й не матимуть бажаного ефекту без здійснення кроків, описаних вище, й загалом системних дій з популяризації читання.
Безумовно, ці пільги мають стосуватися книжок лише українською мовою. Як квоти на пісні «вітчизняних виконавців» в українському радіоефірі були замінені на квоти для пісень українською мовою, пільги для «вітчизняного книгодрукування» мають бути замінені пільгами на підготовку, друк і поширення книжок українською мовою.
Читайте також: Як книгарні впливають на смаки читачів
Зупинити експансію
Описані вище зміни постануть перед неминучим опором усіх, хто в них не зацікавлений: починаючи від російських видавництв і закінчуючи чиновниками мінфіну, які не захочуть витрачати додаткові гроші та запроваджувати незвичні механізми підтримки культурного продукту.
Справді, описані кроки потребують додаткових видатків з бюджету. Навіть без бібліотечної реформи підтримка книгарень і видавництв вимагатиме від 0,5 млрд грн уже в перший рік цієї програми, а за кілька років видатки можуть зрости до 2–3 млрд грн і більше. В Україні, де на культуру звикли виділяти копійки, ці суми видаються справді астрономічними, але насправді мільярд гривень — це менш ніж 1% бюджету МВС чи суми, яку щороку виділяють на ремонт доріг.
Вклавши ці кошти в підтримку української книжки, Україна вже за якихось п’ять років матиме 800–1000 книгарень замість нинішніх 200, 40–50 тис. найменувань книжок на рік і в рази більші, ніж зараз, наклади. До того ж уся Україна читатиме книжки українською мовою, російській експансії в цій галузі буде покладено край. Українська література отримує потужний імпульс для розвитку. Постане самодостатній і динамічний український книжковий ринок, а податкові надходження по всьому ланцюжку книговидання й книгорозповсюдження перевищать державні вкладення.
Заради такої перспективи варто об’єднати зусилля громадянського суспільства, відповідального бізнесу й відповідальних політиків та разом розпочати українську книжкову революцію.