Економіка

Андрій Домаранський: «Книгарні здатні певною мірою впливати на формування смаків читачів; відповідальна держава також має бути неабияк зацікавлена в цьому»

Тиждень обговорив з Андрієм Домаранським, директором з розвитку мережі Книгарень «Є», нагальні проблеми книжкового ринку: експансію російських видавництв, виклики дистрибуції та необхідність державної підтримки галузі.
Матеріал друкованого видання
№ 35 (667)
від 26 серпня

Чи можна вважати, що за часи незалежності в Україні сформувався повноцінний книжковий ринок?

 

— Звісно, в Україні є свій книжковий ринок, проте вважати його повною мірою українським та абсолютно незалежним не доводиться: тривалий час він був фактично продовженням книжкового ринку РФ. Згодом у ньому викристалізувалася виразно україноцентрична складова — автори, книговиробники й книготорговці, але донині вони не мають панівного становища на ринку, а за відсутності належної підтримки держави перебувають у вкрай нестабільному фінансовому стані. Зараз маємо черговий етап посилення експансії на український ринок книжок російською мовою, що виробляються російськими видавництвами та їхніми філіями в Україні. Мені видається, це вкрай небезпечно і для держави, і для розвитку власного книжкового ринку, оскільки стосується питання інформаційної безпеки. Книжки російською мовою, безвідносно до свого змісту, згодом неминуче вводять свого читача у світ, де панує російський наратив, ворожий українській ідеї.

 

Чому книжки з РФ так стрімко захоплюють український ринок? Це запит населення чи конкурентні переваги?


— На жаль, багато років ситуація така, що торгувати в Україні російськими книжками вигідніше. Головною причиною просування ритейлом російської книжки є привабливі умови — більша маржа цього товару. Привабливість умов, визначається насамперед перевагами в собівартості російського продукту порівняно з українським — меншу вартість авторських прав та перекладу на один примірник. Це основна, так би мовити, фундаментальна причина. Проте є й інші, скажімо, російськомовна книжка має явно більший ринок збуту: крім, власне, РФ, це й значна частина пострадянського простору, це й певний сегмент європейського ринку, це й уся територія України, звісно. Певною мірою легкість, з якою книжки російською мовою, що виробляються по обидва боки кордону, захоплюють український ринок, зумовлюється стереотипами населення про безальтернативність та кращу якість російських книжок; це і втягнутість українського читача в інформаційне поле, яке формують російські блогери та інформаційні ресурси, що агресивно просувають свій продукт; це і відсутність дієвих обмежень на ввезення та продаж книжок з РФ; це і надзвичайно мала (як на чисельність населення України) кількість книгарень з домінуванням українських книжок; це, зрештою, і їхня ціна.

 

Читайте також: Цьогорічна Toloka: з «зеленій зоні» просто неба

 

Як наслідок — витіснення з українського книжкового ринку українськомовного продукту російськими книжками. До деякої міри ця тенденція була порушена з початком воєнних дій на території України 2014 року: на хвилі патріотичного піднесення багато українців почали свідомо відмовлятися від російського продукту на користь української книжки; а паралельно з тим ускладнився ввіз книжок з РФ. Нині російські видавництва адаптувалися до вимог українського законодавства, і наповнення вітчизняного ринку російськими книжками відновилося. За таких обставин наша держава демонструє вкрай небезпечну відстороненість від цих процесів, полишаючи книговиробників та книгорозповсюджувачів сам на сам з небезпеками. У разі збереження такого стану справ (помноженого на реалії фінансової кризи, підсиленої епідемією COVID-19) нескладно передбачити: сегмент українськомовної книжки поступово стискатиметься, українські видавці менше видаватимуть, а читачі купуватимуть ще більше російською. Усупереч власному бажанню.

 

Як могла би вплинути на цю ситуацію держава?


— Метою України має бути розбудова такого книжкового ринку, сутнісне наповнення якого відповідало б її національним інтересам, а економічна міцність дозволяла не лише витримувати зовнішній тиск, а й від якогось моменту розвиватися самостійно: на основі економічних закономірностей та без державної підтримки. Це неможливо без негайних кроків з боку держави, що стали б потужним імпульсом у цій справі.
Якщо нині українська книжка поступається російськомовному товару через те, що має менший ринок збуту та більшу собівартість, то, природно, Україна має змінити ці дві обставини на свою користь: різко збільшити обсяг ринку збуту для книжок українською мовою та субсидувати окремі елементи книговиробництва.

 

Як досягти багатократного збільшення обсягу ринку збуту для книжок українською мовою?


— Багатократно збільшити обсяги українськомовного ринку збуту книжок можливо, лише радикально (у рази) збільшивши кількість книгарень, основою асортименту яких були б книжки українською мовою.
Досвід нашої мережі (а стартували ми 2007 року, коли торгівля українськомовною книжкою видавалася нереальним завданням, а частка російськомовних книжок на ринку сягала 80–90%) свідчить про те, що поява книгарень створює ефект, так би мовити, «зіткнення з книжкою» — люди отримують пропозицію товару, що до того перебував поза їхньою увагою. Це не аудиторія, відтягнута з онлайн-продажів, на 90% це абсолютно нові покупці, що до того просто не купували книжок, бо не перетиналися з ними. Такими є принципи поведінкової економіки. Такий ефект не досяжний у межах інтернет-торгівлі: беручись до купівлі онлайн, споживач рухається у «вузькому коридорі» — шукає наперед визначений товар, тому ймовірність його перетину з книжкою у всесвітній павутині є мінімальною, а з книжкою українською — тим паче. На відміну від інтернет-платформ із продажу книжок фізичні книгарні здатні до певної міри впливати на формування смаків читачів; відповідальна держава також має бути неабияк зацікавлена в цьому. Читач із гарним смаком — освічений громадянин, освічений громадянин — відповідальний виборець.

 

Читайте також: «Усі ми родом не з Києва»: як мала батьківщина впливає на самоідентифікацію митців


Утім, за час роботи на ринку ми переконалися, що в мешканців України, незалежно від мови їхнього спілкування в побуті, немає жодних упереджень до книжок українською мовою. За наявності пропозиції (того-таки «зіткнення з книжкою») вони охоче купують українськомовний нон-фікшн, книжки з популярної психології, бізнес-літературу, що й казати про дитячу чи дорослу прозу та поезію. За наявності книгарень з українськомовним асортиментом масштаби потенційного ресурсу для розширення кола читачів української книжки збільшуються до меж держави.


Збільшивши кількість книгарень, українські видавці отримають незрівнянно більші можливості продавати свої товари, що неминуче активізує і вітчизняних авторів до написання нових творів, і українських перекладачів, і художників-ілюстраторів, і поліграфістів. Власне кажучи, коли Книгарня «Є» завдяки своїй україноцентричній позиції (із часткою українськомовної продукції на полицях понад 90%) почала штучно збільшувати ринок збуту для українських книжок, обсяг їхніх продажів з 2007 до 2018 року збільшився вдесятеро.

 

Завдяки чому держава може стимулювати багатократне збільшення кількості книгарень?


— Інструментів багато. Найдієвіший, на наш погляд, — субсидування на певних умовах орендної плати за приміщення для книгарень, асортимент яких становлять книжки українською мовою та мовами ЄС. Бізнес повинен отримати чіткий сигнал від держави: торгувати книжками українською мовою — вигідно.

 

Читайте також: Книжка як зброя


Подібно до цього держава могла б підтримати й українських книговидавців, беручи на себе частину фінансування перекладів книжок з іноземних мов українською чи субсидуючи витрати на купівлю авторських прав (зокрема, і українських авторів).


Кілька років адекватної державної політики підтримки книготоргівлі й книговидання зроблять український книжковий ринок цілком фінансово стійким, політично й економічно самостійним, а головне — корисним для забезпечення національних інтересів України. 

 

---------------

Андрій Домаранський народився на Кіровоградщині 1976 року. Навчався в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за спеціальністю «Географія та біологія». У 2000–2018 роках — викладач природничо-географічного факультету в тому самому університеті. У 2005-му у Львівському національному університеті імені Івана Франка захистив кандидатську дисертацію з географії за спеціальністю «Фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів». Член Українського географічного товариства. З 2019 року працює в  мережі Книгарень «Є», із 2020 року — директор з розвитку мережі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.